Веле Штилвелд: Леська-Опудало

Веле Штилвелд: Леська-Опудало

1.

Леська-Опудало: дивне дівоче створення жило на даху одноповерхового магазину. Тамтечки ночували ще два меншеньких бевзя:Ігорьок та Стаханик.За Стахаником було завкріплено прізвисько:Стаханик – націди в кружалик. Казав ще він і добре всім знане: не сси – прорвемося!Та, нажаль, ніяких проривів у дітлашні безбатченкової не було.Леська вже мала повні десять рочків і знала, як підкрашувати циганською хною волосся.Й іншого дещо знала чортма… Але тим не пишалася,а перебувала наче б у ролі фронтової санітарки на кшталт Тамарки.Співчувала п’яничкам,але дивним чином – немов якесь янгольське створення, яке ні до кого у друзі не йшло,але ніби відчувала тягар надлюдський отих дворових алконавтів з Чорнобилю,Афгану і навіть з потрощенної матінкою Історією Чехословаччини.Нажаль,ніхто не вважав її дитиною і відкровення при ній дозволялись від Хандагару: бо чого тільки тими язиками не плескали в тому немудрому часі.З того за звичай і користався Стаханик.Він ставав на столешню в генделику і витинав рок-н-ролу за бутерброди з пиріжками для молодшого за нього Ігорька і півасика під карасика – вже тільки для себе.

2.

Подобалося Стах+анику і гниле пиво. Та найголовнішим було у вечорі дістатися на плоский дах і там під дерев’яними тарними ящиками на риштовках полягати на десь так всяк знайдені куцегрейки та інше речеве знечів’я,відвінтити клей Момент,зробити великий ковток того ще повітря,і на видноті у гамірного в переддення базару натягнути на голову поліетиленовий кульок «нормальок».Ми з дружиною почали вітатися з Леською після такого випадку:повертались в навечір’ї з якогось арт-сейшн і зайшли до місцевого ринку придбати трохи городини.Тут у нас миттєво та жирно поцупили гаманця.Чому жирно, спитаєте – бо ефектно.Без зайвого галасу.Пам’ятаю,так колись поцупили у однієї показної пані з декоративним кошиком гаманець,який просто лежав на відбірних овочах та городині.Пані та не була дурепою,пані та просто повернулась з Італії, де до її чисто українських дивацтв якось призвичаїлись тамошні злодії.Тамошні – так, а наші – ні. Вкрали,як жити і воду пити.Пані навіть залементувала,а потім вже тільки зарюмсала.Не допомогло.Гаманця тій дурепі цяцькованій у великому червоному намисті і вигаптуваній червоним білій сукені так ніхто не повернув.

3.

А тут до жінчиної руки пристала дівоча рука і ніби якось сторожко смикнула.Перше,що зробила жінка,подивилася під ноги і побачила там ніби раптово віднайдений гаманець.

Відтоді затоваришували.Виявилося, що живе Леська у тітки в будинку через дорогу,але у тої велике і не досить доброчинне особисте життя..Якесь спотворене,не для принцес.А Стах+аник мав би знати Письменника.Так його всі тут кличуть… Але ж на ринку як на Чумацькому шлясі – і не тої трапляється…- Звідки в тобі, Леська, той Шлях Чумацький.

- від дідуся… Ми з Ігорком та Стахаником кожного вечора за тим шляхом слідкуємо… Там таке відбувається… І прибульці швендяють,і чумацькі вози та трипільські возики, що олігархи з України покрали, кудись собі катяться.Всі і вся на Чумацький Шлях повертаються.І ви повернетесь,і я колись повернусь…- А чому на дах тягне,а не до тітчиної оселі. - Бо п’яниці кажуть, що вона шльондра,а я серед них немов доброзичливо чудернацьке опудало вештаюся.- А ти не вештайся… Повертайся до тітки. – Ага, вже…

4.

Та що там намазано. Раз на тиждень приїде заслабла на розум матуся і почне розповідати, чому вона не може мене забрати,бо зараз такий час,що навіть у кафе, де вона прибирає, немає чого поцупити.Ось у неї від того і розум зліпився…наче у дюлю. Ні, у дулечку таку малесеньку, що аж не видно.А ті двійко - Стахачик з Ігорьком – хто і звідки вони…- з Донбасу…Там дитячі будинки ніби буцегарні.З них майже всі збігають чи до Києва,чи до Криму… Ось і вони…Дядько письменник,а у вас є якась копійчина?За звичай знаходив дві-три гривни,але в життя тієї трійці не втручався.Бо заходив якось в дитячий притулок, що по вулиці Маяковського і спромігся бачити 103 дитинча у чотирьох ігрових кімнатах – з педикульозом і СПІДом,з чотирма телевізорами и шістьома відеоприставками,з няньками зарозумілими у віці чи то бабусь чи пристарукатих матусь, а над цим усім простором ніби тихе скавчання здичавіло вуличної дітворі…Те моторошне журналістське відчуття ніби оправдувало в моїх очах ту дивну вольницю дітлахів,аж поки восени 2000 року все не скінчилося.

5.

Забрали усіх троєщинських безпритульників у ночі і завезли в далекий заміський інтернат… Звідки Леська вибралася лише в Криму прибиральницею в ялтинському кафе, Стаханика з Ігорьком дивним циганським чином занесло до Румунії,де їх зупинили при подальшому перетині європейських кордонів…Нажаль, там не проконало «Стаханик – насци в кружалик», і він опинився у затишній євро буцегарні, бо щось поцупив прямо на румунській таможні.  І тепер вони з Леською удруге зможуть зустрітися в майбутньому тільки вже на Чумацькому шлясі… Бо з Криму, вкраденому у України, тамошній люд стало не випускають, а війна ще триває і триває. У неозорому, повоєнному, омріяному без клею «Момент» та без педикульозу та інших не рожевих шипів нашого часу пройдешньому вони знову перетнуться на Чумацькому шлясі. Та мабудь вже лише тільки тоді, коли всі врешті решт стануть людьми… Агов, чи ви вже є люди?!

2003-2021 рр