Юрій Контишев: Скоринка, чи сповідь херсонського барда

Юрій Контишев: Скоринка,

чи сповідь херсонського барда

Ви любите присмажену скоринку на курячій голяжці?

Оп-па! Word підкреслив червоним слово «голяжка»!Значить,на його думкутакого слова немає!І справді,що це за слово таке складносурядне«гола ляшка?»Чого б це не сказати дещо пристойніше,стегенце.То ж гуглю по мобілці.

За помахом «руки» всесвітньої всезнаючої мережі чомусь вискакує:«Що не можна їсти в курці!»

Ні хріну собі!Я проковтнув слину,що скупчилася в роті від слова "голяжка",і припинив пошуки.

Хай буде«стегенеце»!Знову з'явилася слина.Згадалася Німеччина сорокарічної давнини і так вподобані всім нам,воякам,які окупували її в рамках Варшавського Договору,курячі стегенця з Hell Bier(світлим пивом),які на теренах СРСР не зустрічалися апріорі.

Гаразд,давайте забудемо голяжки–стегенцятим більше,що «МОЗ» про щось там попереджав.

Повернемося до «скоринки».Чому? У ній вся і сіль!У прямому та переносному сенсі.Бо тілесна корочка існує тільки у людей.Ще не підсмажених,а живих!Нещодавно я дізнався про наявність якоїсь там ще  енергетичної скоринки,яка захищає людину від інформаційних та інших впливів із паралельних та потойбічних світів.

Джерело цієї інформації,поки залишу його ім'я в таємниці, повідомило про те,що у нього ця скоринка чомусь пошкоджена і він спокійно спілкується з однокласниками,які пішли в інший світ,з родичами,що знаходяться там же й іншими,які вже спочивали в бозі,знайомими.

Інформація,отримана з «того світа»,була настільки правдоподібною і цікавою,що я кілька днів ходив приголомшений.

По-перше,надійшла інформація про горезвісну«корочку»,яка захищає людину від втручання тих,що «пішли».

По-друге,ми отримали підтвердження про наявність«того світу».

Це мене значно потішило.Наразі всі ці релігійні«казки»отримали підтвердження.

По-третє...Втім і так достатньо.

Виходить,що у людей у цьому житті існують цілком конкретні завдання,невиконання яких загрожує певними наслідками.Два абсолютно непорівнянні в нашому світі людини,що співвідносяться в ієрархії як«жлоб»і «сноб»,на тому світі абсолютно перевертаються і міняються місцями.

Бо навіть звичайний бомж може виявитися потрібним Творцю і є вкрай необхідним для досягнення своєї суворо земної мети,і в наступному житті буде принцом або,піде після виконання завдання божого запросто потрапить прямо до Бога,в Рай.

Звичайно,вся ця термінологія дуже умовна і в інших релігіях виглядає інакше,але те,що є продовженням,заспокоює і привносить неабияку частку оптимізму в наше життя.

Згадую що,коли померла моя мама,я відчув такий самий приплив оптимізму,таке ж відчутне відчуття чогось Потужного,Вічного в незбагненному поки що на цьому Світі.

Мабуть тому,деякі народи проводжають померлого,як на весільній церемонії,з піснями та танцями,з радістю.

Згадується бабуся,яка запитує мене:тобі яблучко з скоринкою чи без?Зараз ця фраза звучить у моїх спогадах дещо інакше.

У легкій задумі я попрямував до тарілки з курячим стегенцем.

Там така смачна скоринка!

Але повернемося до теми нашого оповідання про ще ТОЙ СВІТ.Та з невеликим застереженням:релігійним фанатикам і конфесійно поглибленим в конкретні церковні перепитії прошу наступне не читати,щоб я не скривдив ваші почуття віруючих.Ця розповідь – для простих читачів від простого "православного атеїста".

Гурмани попросили продовження розповіді про реальні події,що виникають на стику"цього" та"того"світів.Я маю на увазі не гурманів курячих стегенець із підсмаженою скоринкою,а гурманів читання.

Отже,правда і нічого окрім правди!

Коли я вперше познайомився зі своєю майбутньою дружиною Т.,я на мить вловив якийсь проблиск потойбічного світу в її очах.То було щось загадково-приречене… Слово«Смерть»промайнуло в голові,і на мить я навіть відчув якийсь дивний подих могильного холоду…

Я списав це на зайву чарку коньяку і забув,як про випадкову оману.Молода двадцятип'ятирічна жінка.Яка«на фіг»смерть?

Прожили ми 7років,і у віці Христа вона померла в мене на руках.Боячись ночувати вдома,я поїхав за двадцять кілометрів до її дядька.Але на другий чи третій день, точніше,ніч – уві сні я чітко відчув її присутність.Більше того,ми мало не зайнялися любов'ю з її ініціативи,але…

Раптом я стрепенувся і спитав у неї:а що ти тут робиш?Ти ж померла!І почув у відповідь:

–Це я там померла,у нашій квартирі.

Я схопився,увімкнув світло.Нікого.З ким же я щойно розмовляв?І не лише розмовляв…

Нікому нічого не сказав,ще подумають,що здуру з’їхав.

Потім мені ввижалися її пригоди в якомусь страшному місті,у супроводі якогось почту,що складався з персонажа,схожого на Воланда та парочки якихось відморозків.Побачилася чиясь голова,що стирчала з середини столу:чи то голова професора Доуеля,чи Берліоза…

Більше за життя я не ночував на місці її смерті ніколи.Але жах того,що сталося в мені самому,залишився вже назавжди...

Та повернемося до джерела попередньої розповіді.

Один з контактерів з потойбічного світу – дехто Ю. розповідав,що,незважаючи на те,що він мав славу в земному житті цілком пристойної людини(і вчився добре,і вищу освіту здобув,і в сім'ї все було «чіки-піки»,і громадською діяльністю займався),на "тому" світі він опинився на десятих ролях.

Чому?Тому що,насправді,у душі він був не тим,ким уявлявся оточуючим.Так і сказав:

– Ви мене зовсім не таким знали,яким я є!

А як же другий? Назвемо його П.

– О!Це дуже на"тому" світі шанований персонаж!Він усіх померлих зустрічає і проводить далі,кому куди призначено.

– Так він же тут на Землі все життя пропиячив,всього те й зробив,що народив одну доньку та пару онуків!

– У нього таке й було завдання:дати потомство,а все інше,головне,він уже зробив у попередньому житті,де був дуже високопоставленою особою!

Тепер питання до П.:

– А як це у тебе так сталося?Невже все як ТАМ би навпаки?

– Так ні все нормально!Єдино шкодую,що пиячив так багато.Можна було ще нащадків більше залишити…Але – і так нічого!А я тебе звідси захищатиму…Через деякий час… – Та в цю мить щось обірвалося і невдовзі почулося:

– Ой ні!Мене звідси вже забирають!Я йду у Вічність.То ж на Землю більше не повернуся…

За усіма їхніми розповідями виходило,що на Землі будь-яка людська поведінка обумовлена певним завданням,поставленим Творцем.

І ще,що я дізнався,Ідучи до Бога,ти зобов'язаний очиститись від гріхів,інакше – згориш на підступах…

Отакої…Але це те,що я так не люблю – ходити до церкви,відмалювати гріхи…

Все одно всіх гріхів не відмолиш.Простіше,не робити нових.Так і намагаюся жити – нових гріхів не робити,з брехнею і облудою не дружити,і таке тощо.

А повз вештаються то якісь сутності (собака на них постійно гавкає),то люди-нЕлюди (хоч зовні інколи не відрізниш,хто з них розбійник,а хто просто шахрай),то – чиновники всіх мастей,з абсолютно непотрібними функціями.

Живу і думаю – а яке тут моє завдання? Як визначити точно?

Дерева садити? Дітей вирощувати? Чи навпаки?..Про будинок я вже мовчу...

P.S.: До речі,мене вже повідомили друзі з "того світу",що мої ідеї,стиль,сюжети,манера писання та інше нещадно крадуться фахівцями в галузі плагіату.Думаю,що не слід цього робити,тому що й насправді існує "той світ",звідки наші куратори за нами уважно спостерігають і потім все зарахується. 

І в мирні часи,і коли на Землі не спокій…

Я це до того,що рівно через півроку після цих роздумів,у моєму житті… та що там – моєму!..У житті моєї країни та всього світу відбулася… ВІЙНА… Абсурдна,несподівана,жорстока і – спочатку – незрозуміла.І це війна принесла смерть.

Спочатку – смерть моїм мирним землякам,які потрапили під обстріл моїх колишніх земляків та братів з Росії.Бо в Україні бомбили нас росіяни!Абсурдність у пошуках причин війни досягла свого епогею і впала в прірву ненависті колишніх «братів» один до одного.

За цей час джерело попередньої інформації про потойбіччя несподівано померло від інфаркту.Тяжко говорити,але цим джерелом була моя рідна сестра.Відтоді

нас розділила не тільки пропаганда: вона – в Росії,я – в Україні,а й Смерть… Тепер вона – на ТОМУ СВІТІ,а я – на ЦЬОМУ.

Підтвердження про наявність ТОГО СВІТУ тепер почали вже напряму надходити і від неї…

У вигляді попереджень про небезпеку,як підштовхування скоєння несподіваних дій та вчинків.

З окупованого Херсона я несподівано,прихопивши дружину та товариша,вже внесеного до чорних списків,як колишнього працівника української поліції,виїхав через зону бойових дій до Одеси.

Хто мене провів через складну процедуру проходження блокпостів? Хто мене навчив говорити потрібні слова та збрехати на найскладнішій ділянці,що нам потрібно на термінову операцію до лікаря? Але.З двохсот машин випустили лише три,включаючи нас.

Одеса,Львів,Польща,Іспанія…

Потім хтось зірвав мене з сонної відмороженої Іспанії,яка не знає нічого про війну,яка не знає,як і чим нам допомогти,і я поїхав до Німеччини.

Отож добавилися нові переїзди: Франція – Німеччина

Тут все закрутилося за строго регламентованим порядком допомоги біженцям з України.

Я вже був поставлений на фінансове забезпечення,був поселений відносно комфортабельне житло.

Не було лише ГОЛОВНОГО,навіщо я залишився жити – можливості для творчості.

Не було ані комп'ютера,ані гітари,взагалі не було нічого.

І тут у процес втрутилася моя покійна сестра.

Я почав уявляти,що хтось із місцевих жителів бажає позбутися свого домашнього комп'ютера.А порядок позбавлення від непотрібних речей у Німеччині відбувається у два етапи:

– Спочатку річ виставляється на вулицю перед будинком,потім її підхоплює перехожий.Обидві сторони залишаються задоволеними.

– Є третій спосіб,але він дуже дорогий для колишнього власника – треба заплатити,щоби непотрібну річ вивезти в потрібне місце на звалище.

То ж варто мені було подумати про комп'ютер,як через тиждень його мені виставили на вулицю.

Варто мені подумати про гітару,як також через тиждень мені її подарував далекий знайомий.

Предметів,необхідних для побуту,я отримав стільки,скільки перестало влазити в моє досить невеличке житло: два двухповерхові ліжечка для чотирьох чоловіків на площі в 16 квадратних метрів

Ще більше я отримав думок,вражень та підказок.У тому числі і з ТОГО СВІТУ.

Все це мені було добре знайоме із сестринських розмов зі мною.

Та,як найперше,вона просила нікому про це не говорити,бо,не дай Боже,ще визнають божевільним…

Але її допомога мені,у скрутну хвилину,коли світ перекинувся з ніг на голову,і коли я залишився без дому,бізнесу,і без звичних джерел існування,та ще й в чужій країні,за тисячі кілометрів від свого дому…– її допомогу я зараз виразно відчуваю.І мені легше жити на ЦЬОМУ СВІТІ.

І тепер я точно знаю,що маю робити.

Якщо коротко,то – Творити.Бо саме для цього ми і потрібні Творцю.

Ми – його руки.

Ми – його мозок.

Ми – його частка.

І,незважаючи на те,що Віра дається людині в готовому вигляді,якщо вона лінива,я віддаю перевагу Вірі,отриманій в результаті роботи мозку,душі і тіла.

Віру,здобуту у процесі Творчості.

Віру в безсмертя Душі.

Україна – Росія – Польща – Іспанія – 

Франція – Німеччина – світ

2022 року