Веле Штилвелд та Ігор Сокол: Примара світу

Веле Штилвелд та Ігор Сокол: Примара світу

Японський письменник Кобо Абе, відомий своїми прорадянськими і відповідно з цим недолюблений вітчизняною критикою, разом з досить не показним гостем з Європи сиділи за столиком маленького кафе в центрі Токіо. Порції суші на тарілках обох сусідів зменшилась майже до нуля її Ось вони мали перейти до кави а разом з нею – до серйозної розмови і навіть глобальної, як назвав її дивних гість.

Часом, поглядаючи на нього, Абе думав, що саме таких безликих європейської американці беруть на службу в розвідку. Такий тип як тільки від вернеться, і ти вже не пам'ятаєш жодної його риси …

А той, маленькими ковтками сьорбаючи каву, спитав цілком буденним тоном:

Отже ви не бажаєте повірити що я з майбутнього, шановний Кобо-сан? 

І що вам про мене відомо?

Ви автор роману "Четвертий льодовиковий період", виданого у  1958–ому році, що з'єднав в собі риси наукової фантастики, детективного жанру і західноєвропейського інтелектуального роману, і  остаточно зміцнив ваше становище в японській літературі. Всесвітню славу вам принесли романи «Жінка в пісках» виданий в1962 році, «Чуже обличчя» – в 1964-ому році та  «Спалена карта» – в1967 році. Після їх появи про вас заговорили як про одного з тих, хто вершить долі не тільки японської, але й світової літератури. Ці романи займають центральне місце в вашій творчості. І за часом створення, і за змістом до них примикають романи «Людина-скринька» виданий в1973р., «Таємне побачення» – в 1977-ому році та «Вишневий ковчег» виданий у 1984-о році.

– То ж я, як ви розумієте, лише у тому числі  фантаст, – відповів Абе Кобу. –  Бо після виходу "Четвертого льодовикового періоду" дехто наче забув і  "Жінку в пісках", і "Людину-скриньку", чи "Спалену карту".

– Ну, ваше "Чуже обличчя" – це не зовсім реалізм. У всякому разі, нетрадиційний, хіба не так? 

– Але ця річ не така як і  традиційна наукова фантастика. Тож дякую за обізнаність але досить вже літературознавчий дискусії. Кращі наведіть мені якісь технологічні докази що ви з майбутнього щоб я вам повірив. 

– Ох усі ви, японці, за стилем мислення все ніяк – технарі. Навіть літератори. Ось погляньте на мій телефон.

Він дістав з кишені сіру коробочку з кнопками. 

– На жаль у вашому світі він не працює…гаразд тепер побачите щось більш переконливе.

Один невловимий рух – і на столику з'явився планшет. Наче в калейдоскоп промайнули на екрані різні краєвиди – як дикої природи так і цивілізованої. Гість Японії шанобливо запитав у співрозмовника:

– Ви, здається, бували в країнах так званого соціалістичного табору?

– Чому так званого? В деяких країнах я був, інші мені з кінохронік знайомі. Вони там ще не вирішили всіх проблем але до справедливого суспільства просуваються досить швидко…

– Тоді погляньте на цю гору – вам знайомий її силует? 

– Так, це гора Вітоша в Болгарії. У цій балканській країні вона зображена на багатьох туристичних букетах. 

– Отже у вас немає вже сумніву, що ми тепер побачимо і Софію.

На екрані до тих пір небаченого японським письменником гаджету раптово з'явився цвинтар. Миттю перемістившись вглиб його, камера завмерла коло двох могил. Профіль на одній з них був знайомим кожному комуністу колись ще соціалістичної Болгарії.

 – Як бачите, Георгій Димитров більше не в мавзолеї. Його перепоховали, як звичайного громадянина. А ось це місце, де стояв його пам'ятник. Воно, як бачите, порожнє. 

– Що це означає? Невже в Болгарії комуністи вже не при владі?

– І не лише там. А тепер побачимо, які монументи з'явилися у Варшаві…

Пальці незнайомця, який так бажав напередодні зустрічі з всесвітньо відомим японським письменником Абе Кобу, швидко забігали по екрану… 

Клац… Клац… Клац…

Абе пильно вдивлявся у монумент… 

– Невже це Шарль де Голь? Так, він безумовно герой. Але національний герой Франції. До чого тут Польща? 

– Це ще не все, – мовив загадковий гість. – А оце пам'ятник американському президентові. Його прізвище вам нічого не скаже. У вашому світі він ще не був обраний головою держави. Встановлено до його сторіччя. 

– Та що ж це таке? Невже й Польщі лягає під Америку?

 – У всякому разі, вона вже не під Радянським Союзом. Та й сама ця країна зазнала певної  трансформації: зараз її просто вже не існує.

Спливло кілька хвилин мовчання. Нарешті Абе озвався. 

– Але ж коли Карл Маркс писав свій Капітал та інші видатні твори, капіталізм справді був з людським обличчям! Чи це вже не так?! 

– Що поробиш,вельми шановний Кобу-сан, –  життя в світі розвивалося за своїми законами, а марксизм залишився на рівні 19 століття та ще трошки на початку 20-го, та вже й тоді дехто бачив, скільки у ньому утопії чи навіть невігластва. Хоча б такий постулат, що ніби за повного комунізму у комуністичному суспільстві не буде ані великих грошей… ані маленьких грошенят. 

– Саме так, – коли не буде товарних відносин, то звідки буде взятися тим грошам.  І не тільки грошам, але й ще як казали на уроках та семінарах з суспільствознавства, – ще маленьких грошенятам до тих чортових грошей… 

– Та такого навіть через 10000 років не станеться! Чистісінька утопія…

Або твердження про майбутнє відмирання держави. Як її не назви – хоч урядом, хоч громадським самоврядуванням, все одно хтось повинен керувати й і приймати загально суспільні рішення. Бо без цього настане повний хаос, чий це не так?

Письменник мовчки кивнув. 

– Або ще одна утопічна чудасія, яка лежить на поверхні: це твердження що нації – категорії історичні не будуть існувати вічно. Та навіть якщо станеться такий катаклізм, хоч в це важко повірити, що всі сучасні нації асимілюють, і не буде тобі ні англійців, ні французів, ні німців,ні росіян, ні китайців, ні японців, та безлічі інших ні, – навіть тоді виникнуть інші етноси, які все одно будуть різні. І ніколи вся планета не заговорить тільки однією мовою, бо у кожному регіоні буде своя мовна підкладка. Таке ж буде тільки у вигадках певних авторів не наукової утопічний фантастики. І мені дуже прикро, що ви, талановитий прогнозист і аналітик, знавець людських душ і їх фантасмагорійних переплетінь, перебуваєте в полоні цієї соціальної мари, навіть вже не утопії.

На цьому місці Абе Кобу ввічливо перервав свого настирного візаві із майбутнього: – Попрошу вас не проводжати мене, я вийду сам…

Наступного дня один з найбільш глибоких прозаїків 20 століття подав заявку про вихід з комуністичної партії Японії, чим здивував увесь комуністичний рух свого часу…На кшталт йому поступили багато письменників і західної Європи та латинської Америки, де у комуністів було дуже багато послідовників…Так всесвітній комунізм як явище, вийшовши із мари, знову прийшов в мару, і тепер вже назавжди.

–.

Ко́бо А́бе (справжнє ім'я – Кіміфуса Абе) (7 березня 1924, Токіо - 22 січня 1993)  японський письменник, драматург і сценарист, один з лідерів японського повоєнного авангарду в мистецтві. Основна тема творчості – пошук людиною власної ідентичності в сучасному світі. За романами «Жінка в пісках», «Чуже обличчя» і «Спалена карта» в 1960-тих роках режисером Хіросі Тесігахара були зняті кінофільми.

Вересень 2022 року

Повний текст на блозі. посилання на який надано на титульній сторінці ютуб-каналу: victor54k