Веле Штилвелд: Київський де Сарт-стріт, ч.13

Веле Штилвелд: Київський де Сарт-стріт, ч.13

Дівчину в камері стало нудити, обличчя її посиніло, і вона заходилася битися головою об скло.

– Тим не менш, їй там не боляче. Бо з того боку прокладені пластикові протектори. Чи пак, якщо вже суто українською, – запобіжники… Як тільки вона дійде до апогею безумств, ми підкачаємо до колби кисень, а після цього почнемо додавати веселящий субстрат аж доти, доки вона не стане захлинатися від щастя. І так буде вічно... Це експериментальна лабораторія Пекла. Чи не бажаєте на собі випробувати?

– Але вона ж загине від зруйнування слизових поростей і розладу внутрішніх органів.

– Зовсім ні. Ми й це передбачили. Імплантуємо. Від вас, літературних героїв, я не беру суто статеві гени. Ви і без того сильні і витривалі. Ваші гени уяви додадуть їй мук, і вона стане мучитися більше, ніж раніше. У мене на шворні залишилася ваша уявна жіноча глейкість. Бо мій ОТОЙ САМИЙ – всього тільки лабораторний щуп.

– Ах,так! – завила ображена дебела панянка і ухопила біса за щуп. Чортисько завив, адже він вже пройшов натуралізацію,тобто набув людської подоби. Чортяко заволав... 

Але було запізно. Мотьчині пальці виявилися грізніші за біблійне П’ятикнижжя... Щось зіщулене й зморшкувате відокремилося від біса і залишилося у неї в руці...

Що ж до поета і Марики Марико,то вони більше не зустрічалися ні разу. Марика поїхала до Львова на гостини до Гошеньки,та так і застрягла, оскільки старих казок в Республіці вже не шанували, а нових ще не наскладали достатньо... Тому поет, переживши запої і роки, написав цю ніби билицю, оскільки підійшов час сповідальний, та й Велика Хазяйка обіцяла цей витвір спонсорувати.

Ірен же поїхала з Республіки так далеко, що вже ніхто і не згадає ,де востаннє чули про її вернісажі: чи то в Антверпені, чи то в Парижі… Галина ж вийшла заміж і народила трьох синів, а Мотька пішла жити в притулок для тварин помічницею ветеринара. І успішно допомагала йому в усьому. Від вівісекції до стерилізації.

Що ж до нечисті,то вона успішно надбала нових форм і Вічне місто сумно прийняло новомодні колекції Гаспида найпекельнішого... В тому числі і новий віцмундир немолодого заслуженого міліцейського генерала...

Звідки оце все береться? Звідки взагалі оці дивні марення?! І чому це мені роками ввижалося, що саме таке трапилося у Ігупці?

Бо у мене резус-негативна третя група крові, а до того ж я етнічний єврей... А київські євреї споконвічно жили у Ігупці. Я це вам напевно кажу! Бо прізвища моїх предків – Вонс, тобто знаючий... То ж серед навколишнього люду, до якого звісно сам я толерантний, – я ніби інопланетянин. У всьому... Навіть хворію інакше: бо інший... Хоча голосів не чую... але бачення Марсу в пору минулої тераформації –  в мене регулярні... 

Щось і там  пішло мабуть не так... бо колись у  різні проміжні стадії тераформації йшли й на Марс робочі підселення. Потім, окрема обрали експериментальну групу переселенців, давши їм злакові та первинні технології з обробки сільгоспугідь... Але на той час дикі нащадки робочих епохи тераформації склали їм конкуренцію. Почалися набіги, війни та винищення... Контрольна група переселенців несподівано для всіх застосувала ядерну зброю, збивши з марсіанської орбіти супутник, що контролював ситуацію на планеті. То ж ситуація вийшла із-під контролю, і той супутник чогось видав команду на саморуйнування усього людського…

І тоді все живе на Марсі було знищено, а з ними і плоди тераформації... Марс палав і плавився... Останніх учасників експерименту, що вижили, терміново депортували на землю... де їх агресивність знищила Гіперборею і Атлантиду, а самі вони пристали до царства Гаспида. Це і призвело до того, що коли земна вісь зрушила з місця, нахил Землі її змінився з 27 до 37 градусів за Цельсієм... Відтоді і було прийнято рішення замінити навколишню тераформацію планет на тероформацію гносеологічного душевного базису... Щоб це якось вам прояснити, то мушу сказати, що у самого мене в голові десятиліттями гніздився дивний образ – мушиний король, навіть коли про мене казали – він не наш, бо у нього мухи в голові. А що мухи? Хто вимірював чи визначав їхню підлоту? А раптом вони не тільки безстатеві, а й не видимі... Але тільки до часу...

У виставковому маркеті українських виробників "Всі свої", що спускається з Десятинною, 12 на виставкову алею Андріївського узвозу, між першим та другим поверхами зверху прилаштувався маленький округлий лонжерон з продажем кави, випічки та чебуреків... Дружина на той час була у самому маркеті: у такій собі царині художнього маркетингу, а я, забутий нею на певний час,знаходився тут... Ні випічки, ні дорогої кави, ні підозрілих чебуреків мені не хотілось. То ж просто сидів собі за столиком, і спостерігав…

 За годину з виставкової зони до кофейного лонжерону зайшло 73 особини жіночої статі та 27 чоловічої разом із підлітків – тої ж чоловічої статі... До речі, дівчат-підлітків не спостерігалось... 

Отож, сидю… Жінки, переважно огрядні тітоньки, стікаються в чергу за чебуреками. Над чергою величезною ауричною тінню – скупчення віртуальних мушиних корольків. Але я їх бачу. Іноді вони досягають подвійного, а то й потрійного зросту над своїми жертвами, що стоять у черзі за чебуреками, стоячи за спинами  своїх визначених жертв... За ким більш, за ким менш ситі... І раптом – бац, за однією сільською Попелюшкою з порушеними і спотвореними рисами обличчя, при повороті до мене немає отого за спинного Аспида! Бо він уже випив її…

Тепер вона приречена жити так, як ніби їй самій буде завгодно, але, як видно, просто жити вона вже не зуміє. Значить піде першою... Я жахнувся їй, вона – мені... Видно з різних проекцій ми розглянули одну і ту саму ауричну грань... Щось вже геть висмоктало нас… Але сам я не мушиний король і не маю до тієї панянки жодного відношення! То хто ж тоді я, і чого так злякалася ота духовно знекровлена стариця? Хто підкаже? Буду вдячний...

Про те, що на Землю періодично прилітають інопланетяни і вступають у контакти з населенням нашої планети, давно ходить безліч чуток і легенд. Хтось у це вірить, хтось – ні. Однак, чи чули ви про те, що серед мешканців земної кулі можуть бути інопланетні нащадки? І це – ті, хто має негативний резус-фактор… Бо резус-фактор – це певний антиген, який міститься в крові макаки-резус та людини. У більшості людей він позитивний, тобто такий самий, як і у макак. Іншими словами, це дає можливість припустити, що якщо цей антиген у людини і у макаки збігається, значить, у них був спільний предок.

Однак деяка кількість людей, їх не так вже й багато, лише десять-п'ятнадцять відсотків від загального населення земної кулі, позитивного резус-фактора не мають – він у них від народження зі знаком мінус. Таким людям не вистачає не лише цього резус-гена, а й тих білків, які йдуть із ним «у комплекті». Відповідно, про них не можна сказати, що вони мають однакового предка з макакою. Постає питання: а звідки взялися ці люди? І звідки прийшов до вас я, щоб не тільки підгледіти ваше земне життя, а ще трохи і потойбіччя, до якого чомусь ви, людоньки, почасти горнетеся і без мене.

Жовтень 1994 – вересень 2022 рр.