Веле Штилвелд: Сосна кольору: "Sorry... Good bay", ч.2
Герман Дром довго придивлявся до дивного міського художника на безлічі місцевих вернісажів, але оскільки він сам був дивним, то одного разу він взяв Карла просто за бирки і рішуче сказав:
– Признайтеся мені, друже Карле, де це ви тільки побачили і продовжуєте бачити цю величезну закручену красу: ці ваші офорти просто зводять мене з розуму. Ви або покажіть мені цю фрау сосну власними очима, або я особисто просто принесу кислоту і публічно зменшу вартість всіх ваших полотен.
Бо ця проклятуща сосна стала для мене одержимістю: вона не просто ввижається мені вночі ... Я просто відчуваю всі волокна її запаленої душі, що вона навіть любить тебе, і щодня вона мені виснажує душу і глибоко ранить... якщо... Тільки ти розумієш, про що я веду: бо я ось що маю на увазі, як для себе, Хоч я зараз говорю як навіжений, але саме тому я ні на крок не піду від тебе, поки не побачу цю сосну на власні очі, не підійду до неї, не відчую цього дивного природного витвору, я не торкнуся хоча б міліметра його поверхні, і навіть тоді я не заспокоюсь на цьому. Для мене ця сосна – це не лише одержимість, по-своєму це ще й екзальтація… Ви розумієте, Карле, про що я веду: просто отримую від неї якийсь дивний екстаз!
– Герр Герман, ви ризикуєте, – уважно протиставив натиску Дрому своє рішення волелюбний Карл. – Ви дуже ризикуєте, друже, тому що у моєму власному всесвіті ця сосна виростає майже під вікнами мого будинку ... принаймні, я бачу її майже з вікон моєї маленької студії ... Правда, коли трохи ліворуч, коли, трохи праворуч ... Хтось сказав би, що це міраж, але це не зовсім правда ... Хоча це, правда, і реальність, але трохи інша за змістом… ніж ваша…
Це скоріше вельми відчутний міраж вже навіть не на чуттєвому, а фізичному рівні. Якщо бажаєте, це ніби така собі сосна-голограма. Я іноді навіть не виходжу з дому, коли роблю її начерки. А вже з цих етюдів та замальовок народжуються почасти лише деякі тих майбутніх полотен, які я приношу на свої майбутні вернісажі… Але ж вам оце навіщо? Вам же моє внутрішнє бачення, на жаль, недоступне.
– Невже ви хочете сказати, добродію Зухтере, що ця сосна просто плід вашої уяви… спалах, бачення: трах-бах та осяяння? Так не буває! Навіть у вашій нескінченній серії робіт! Це ж не ваш витвір,і вже ніяк не явна,а дуже ретельна зроблена, навіть вицяцькована копіпаста! Не вішайте її мені на вуха. Друже Карле, кого ви цим лікуєте: ви ж малюєте цю сосну кілька декілька років з різних ракурсів, і всі ці ракурси впізнаються. Це справжнє дерево, і я хочу бачити!
– Послухайте, Германе, – знову обережно заперечив Карл. – А ви вірите у всесвітнє Проведення та в духовних Провідників у всілякі паралельні світи?
На те Генріх Дром тільки з огидою хмикну:
– Приберіть, Карле, пихатість, ви це спеціально так поставили питання, щоб тут же неодмінно отримати ніби відмазку? Ну ви і тип – погорда, зарозумілість – от і все, що у вас є… Ку-ку, друже, я не пальцем роблений! Повторю за складами: Я-все-рівно-не-від-ста-ну-від-вас! Я вірю лише фактам, оскільки я – жорсткий матеріаліст і не визнаю жодних привидів та ніякої містики… Ви явно знаєте місце, де росте це реліктове, майже бурштинове дерево, і ви мені його покажете!.. Інакше за кожної нової зустрічі я за ґудзиком ґудзик обірву весь ваш піджак, і якщо знадобиться продовжувати цю екзекуцію, то й усі брючні ґудзики на животі та на гульфіку! І вже повірте, мені буде зовсім начхати, що ви залишитеся без піджака або як ви ще виглядатимете при тому, до того ж ще з розореним брючним гульфіком... А то й зовсім без штанів серед чергового соснового вернісажу і чесною вернісажною публікою... Так і знайте, якщо ви не відкриєте таємниці, то незабаром вам самому доведеться стати чимось на кшталт вульгарної «корабельної» соснової деревини!
– Та послухайте вже, Германе, – нестерпний ви чоловіче! Звісно я вас туди проведу… Ви на власні очі зможете побачити і сосну, і її навкілля. Але чи добре ви чуєте мене, Германе, я вас попередив – хочете беріть із собою свій власний етюдник і все те, що вам, можливо, допоможе скоротати час у дорозі: хочете останній електронний фотоапарат або найкрутіший смартфон, але я неодмінно вас виведу до цієї сосни. Тільки хочу ще раз попередити, що туди ви прийдете зі мною, а ось повернутися назад... Тут, знаєте, знадобиться ваша власна віра Провидіння, від якої і буде залежати ваше подальше життя, бо власна Віра, в тому що в світ, з якого я вас виведу, може й зректися вас, а світ, в який я вас проведу може поглинути вас….
– Карле Зухтере, не робіть з мене ідіота, і не чекайте, щоб я закляк з переляку, – завтра рівно о дев’ятій годині ранку ми вирушаємо з вами в цей дріб'язковий вояж... Суто з практичних міркував, як я так зрозумів, і клімат там такий же, як у нас ... І взагалі ніякого уявного світу ніде не існує: є просто раніше невідома зашкарубанка цього нашого світу, і ми в неї просто пірнемо... Прорвемося, проб’ємося… Чи не так? Так що попрошу найсуворіше, щоб ви, Карле, не спізнювалися: щоб ви знали, я цього не люблю, а то інакше всі ваші полотна я міцно зрошу кислотою – всі ваші картини без винятку… А потім, як обіцяв, відразу після страти картин, самого вас перетворю на особливе піджачно-брючне посміховисько – вся ваша костюмна фурнітура від причинного до присутніх місць буде вирвана з м'ясом... Ось тоді ви точно потанцюєте у мене ... перед тим як остаточно стати корабельною сосною…
– Чорти б вас побрали, Дром, – погодився митець. – Гуляти так гуляти… Кажіть, хочете побачити цю сосну, – буде вам ця сосна, але про всяк випадок прихопіть із собою компас душі…
– Не несіть нісенітниці, Карле! Поки що до побачення… Але тільки до завтра… вранці я буду з етюдником, дзеркальним фотоапаратом і суперсмартфоном!.. Гуляти так гуляти… Нехай це буде наша спільна велика прогулянка, яку я вже давно собі уявляв. Тож я до неї готовий…
Наступного ранку рівно о дев’ятій, після щільного сніданку та взаємних при зустрічі рукостискань, Герман і Карл, окинувши один одного взаємно пронизливим скептичним поглядом, рушили у сакральному сосновому напрямку. І тільки тоді Карл дуже твердо сказав:
– Послухайте, Германе, я просто зобов'язаний востаннє попередити вас: туди вас я поведу сам, і ви побачите той сосновий релікт у всіх його мислимих ракурсах. Там і зможете задовольнити свою цікавість та ретельно вивчити кожен міліметр його живої деревини. Потім я вас покличу додому. Будьте, будь ласка, розважливі і назад не відставайте від мене ні на крок.
– Ох, ви і пустун, Карле! Ох, ви і йолопе... Їй Богу, ну що це за дитячі дивацтва з вашого боку, метр?! Ну, та гаразд... крейди, фарби, пензлі, мольберт при мені, фотогаджети, мірна лінійка і навіть масонський фартух – теж, і вже повірте, до належного часу я свого не впущу ... Так що ви навіть не спробуйте відкараскатися: та коли вже привели і відчепіться – я сам буду по-своєму обирати чим і на скільки зайняти свій тамтешній час… Ви ж ще напередодні сказали, що це сосна десь поруч… Так що, навіщо мені поводирі – вони необхідні сліпим, а я, слава Господи, зрячий, а значить, я додому сам дорогу знайду.
Комментариев нет:
Отправить комментарий