Веле Штилвелд: Рок, фамільна розповідь, ч.5
З дитинства у мене працював лише один автовідповідач серця – а ід. До українців найширший спектр почуттів, але жодної такої ж серцевої сили. Смерть людини - віха в історії сім'ї суспільства близьких і сос-стражденних. Я ніколи не забуду, як ховали мою єврейську матір... Першими згадати покійну Тойбочку зі своїми продуктами та співчуттями прийшли мої тихі сусіди – українці. Просто не можна людей регулярно перетворювати на звірів.
Просто всім нам настав час зупинитися і в чомусь спільно устаканитися. Але саме цього немає. Є навмисна стареча безвихідь... непробивна, люта... хоч ще й не тисне за горло. Ось вона ніколи і нікому не прощає – ні мертвим, ні живим... немов фонує... Але фон знову і знову недолюдський... Радіоактивний фон нашої батьківщини... Морально токсичний – на випалив. Оце й огидно... Після смерті матері я багато років ношу камінь у серці до будь-якої однаково безсердечної української влади... У цьому моя гірка і тиха правда...
Божевільні, найтяжчі єврейські погроми прижили насамперед Вільнюс, Київ та Кишинів... Що ж ви сьогодні несете, що з'їхали в Ерець і уникнули... горе-дружби народів... Донедавна в Україні не приживалися лише турки... А от системне вигнання євреїв з України – «доконаний» факт. І тому в політиці України стільки фанерно-байдужих єврейців, а синагоги навпаки визнають тільки своїх. Це страшний напіврозпад епохи алії.
Для ясності сам я назавжди тільки радянський єврей! В останні роки до мене ще тягнуться етнічні українські поляки. Бо в мене є й польська кров – потягне. Від українців після наочно баченого на майданах – дистанціююся з любов'ю, але... Однозначно... Хоч як це не шкода, але в них пробудили щось первоприродно страшне та штормове... і за етичними, і за гуманітарними мірками... Але не за мірками розв'язаної Путіним війни... Так що я ще на третину й етнічний українець і далеко не манкурт... От тільки в череду записних патріотів не пруся... Не по мені це й принизливо дуже... Я чесно свій – такий собі Агасфер київський із стародавнього Самватса-ібн-Ігупца…
А душа Києва – музиканти! Ми вирушаємо на музичну прогулянку осіннім Києвом. Цим сказано все – графіті, музиканти і якийсь народний хор, який прославляє Єрусалим... Я зніматиму їх вічно! В антикварній лавці Андріївського узвозу – ой, тільки не знімати, купувати, будь ласка! Так ви кажете, Веле, шо ви козак... Або черкес... Або масон... Я шо-то вас не зрозумію – вам кинджалом махати або сакрально ритуалити... Щоб там не було, тільки не поріжтеся, якщо що вас тут не стояло... Миль пардон-с, але заходи дня зазвичай дістаються закоханим... На тому й повний абзац.
Тум-балалайка, тум-балалайка, Єрусалим наш священний град... Чи то місто кишенькової святості – А ви що подумали... У полі берізка стояла... На Євромайдані? А ні в жито! Пісня – хоч трісни! Бабусі-то рідненькі: чи то сектантки, чи то шептухи... Милі істоти... Хоча є і в Києві свої балалаєчники... Як би і Русь... але Київська Русь! Тим і важлива!!
Вікове самоінтерв'ю з автором
Запитання: Чим ви хотіли б займатися у віці 70 років?
Відповідь: Тим самим, ніж зазвичай. Дивитись на море. Робити та продавати сандвічі. Не піддаватися старості… Власне, перестати кудись бігти і бути просто провідником гарного дивовижного світу для оточуючих, певної інтонації життя. Тримати кафешку на три столики на самому краю Середземного моря. Нікуди не поспішати і не пам'ятати якийсь день. Слухати пісні на власні слова та музику під себе…
Писати казки для дітей, і тим насолоджуватися не по-дитячому... Книжки писати активно і цільно – писати оповідання... есе... мати можливості видавати книги... Мати свого літагента, видавця, стабільні роялті та премії престижу, авторитет у суспільстві... духовний. Не уявляю собі, в якій я буду фізичній формі, і чого хотітиметься. Якщо мозок буде нормально функціонувати, ясність мислення там, концентрація, було б непогано щось викладати... Або ганяти на величезному космольоті з сивими космами, що розвіваються, навчати міжвидової етики роботів, дружити з сигомами, вселяти душі і надії в кіборгів... Разом з усіма ними терраформувати планети, космоподорожувати, спростовувати гіпотезу Рімана, аватарити, всіляко модити свій організм, шукати пригоди! Хоча, звичайно, є шанс, що як постарію – обрій трохи посунеться.
А ще я хочу заради дружини жити в Італії, конкретно, у Тоскані, сидіти в кріслі на терасі, пити просіко і кір, шампанське і брют, читати романи і слухати звуки навколишнього життя... Продовжувати працювати головою і спілкуватися з живими... Нікого не повчати. Генеральна ідея, звичайно, в тому, щоб встигнути освоїтися зі спокоєм і мудрістю, ну тієї самої, коли ти розумієш, що весь цей час займався мурньою і гнався за химерами, а тепер можна було б і пожити так, як ти чомусь відмовляв собі раніше. Тобто пожити насолоду. А вже решта деталей і справ техніки... Якщо й писати, то в співдружності з роботом-редактором... придивлятися до дерев або споглядати сосни в будь-яку погоду, навіть не прати пил зі свого Оскара при щотижневому прибиранні. Нехай собі припадає пилом, за те, що я його за життя зачекався...
"Хочеться" – це сформувати якийсь образ, про який не соромно і швидше приємно себе уявити, і можна рухатися в його бік, але важливіше задати вектор, а що там вийде в результаті – це вже за обставинами, як зазвичай. А як може бути інакше? Як можна уявити, чим захочеш займатись у 70, якщо зараз цим не хотів би займатися?
Наприклад, серйозним медіа-театром із перевіреними у житті друзями – виконавцями, акторами, фанатами театральних буднів. Всім тією цікавою нісенітницею, на яку зараз немає часу і грошей... Відповіді різні... але пів стола три табурети на повітрі – це кухня в мегаполісі і жрачка звідти ж... і розповіді з казками про те ж... як би... ж то не казки кольору соррі…
Раптовий мережевий критик: Дивилася дещо з вашого. Про амазонок. Образне мислення: Символізм та Архетипність. У творчості – нескінченні витяжки з несвідомого. Більше душевне приходить як натхнення. Але більш войовниче, хоч і не з відкритою агресією, частіше жіноче, ніж м'язове. Таке бачення використовувати у творчості добре для оповідань, повістей та фантастики. Окультного у баченні немає, є контакт із несвідомим. Його було б конструктивно перетворити на емпіричні плоди повноцінного саду творчості. Привертають увагу ваші сни з жіночими образами. В них простежується філософське, образне бачення і класифікація жіночих начебто архетипів Юнга, але по-своєму значущих і з баченням дещо більш фантазійному вигляді зі своїм власним баченням і зі своїми творчими міфологемами.
За цим і підемо, любісінько, в подальші суто книжні історії... А чи таке буває тільки в книжках?
Комментариев нет:
Отправить комментарий