Веле Штилвелд: Рок, фамільна розповідь, ч.3

Веле Штилвелд: Рок, фамільна розповідь, ч.3

Бо паланкін ромської кибитки обдутий вітрами Історії. Адже це вони – роми: діти міфів і фараонів, принесли в Європу свіжі вільні пісні, і влили їхню мелосу в нові хутра молодих народів стародавнього континенту, що навіть вже манірна і досить подорослішала в нескінченних війнах Європа одного разу і собі повсюдно раптом заспівала про різнокольорові кибитки свого недалекого загальноєвропейського дитинства. Але скільки спалено було у фашистській Європі кибиток ромських. Колесили фараонові діти  досить не молодим континентом, де змалку і до скону віку співали, танцювали, вдосталь води пили, та не вдосталь їли, і не дуже сито годували своїх коней. Проте були у тих конячок циганські підкови: чіпкі, ажурні, легкі... До того ж до того тихі, щоб в опівночі в непроглядно густу тьмяність майже не цокали, несучи вільних ромів ген від зношених цивілізацією міст кудись вдалечінь, на волю.

– Гей, ромели, чи не вам пам'ятати, як Фріци з Гансами, та Курти з Зіфригдами палили кибитки разом із вашими предками з вогнеметів. Як гинули по всій Європі у вогні ромські табори і хутори, на яких після планово винищення тільки  вже дострілювали як і лежачих у відвальних ровах простих у нічим неповинних євреїв. Сьогодні ви, як і раніше, зберігаєте свою давню, горду, не прищеплену до цивілізаційних екзерсисів свободу, ніби намагаючись нашіптувати всьому навколишньому недозірковому людству:

– Почніть все спочатку, шавели!

До кінця 1942-го року мій дід Наум після років, проведених у ГУЛАГу – з 1929 по 1941 рр., служив у дисбаті вестовим... Під час визволення Кавказу кров'ю заслужив переведення в регулярні війська...

Таким же сирим вестовим старшиною – їздовим, у підрозділі якого вважався і кульгавий Яшка-циган. Історія цієї людини трагічна. Десь у степовій частині захопленій німцями України, ховався його кочовий табір із 35 осіб. Зимували вони в улоговині між сільгоспугіддями далеко за селом. Туди і привели зондеркоманду СС місцеві зрадники.

Весь табір з кибитками та людьми був спалений жандармськими та есесівських посіпаками із вогнеметів. 

Сталося, що Яшка вцілів і "циганськими" стежками перекинувся за лінію фронту. Взяли його таким самим, як і діда Наума, вістовим, – харчі на передову перевозити. А тут наші в наступ пішли... І раптом побачив Яшка "хитрих" німців, які напередодні залишили окопи і поховалися в переліску, щоб здатися – краще вже Сибір, аніж смерть. Напередодні Яшка підібрав німецький шмайсер. І, коли на нього вийшло з піднятими руками п'ять німців здаватися, він вийшов їм назустріч із "циганочкою" і зі сльозами на очах розстріляв тих впритул. Так чинив ще й ще... До кінця війни уклав рівно стільки "хитрих" німців, скільки ті убили ромів у його таборі. На тому Яшкіна війна скінчилася. До кінця війни після цього він більше жодного  разу не вистрілив...

Раз на рік "ветеран війни" Яшка йшов "на ватру". пішою ходою з Києва він діставався до місця свого загиблого табору, де раніше кожної ночі горіли ромські багаття. Один – біля шатра барона і два – біля краю урочища, де збивалися приблудними зграйками тамтешні низькоброди, що зводили молодих недосвідчених ромських дівчат у степ. Звідти багато хто з тих красунь повертався сильно питущими  матерями-одинаками, і тому барон виставляв на противагу цьому бабиному горю досить не миролюбну ромську варту. До неї йшли старі роми-каліки з тих, хто міцно пив і вже не боявся а ні чорта, а ні бандитської когорти. Колись один такий каліка, розмахуючи для залякування несподіваних прибульців вилами, вибив майбутньому зраднику око... Гірка іронія... Майбутній зрадник втративши око, наслав в помсту німецьких карателів на весь ромський табір, які винищили майже поголовно не одне ромське життя...

– Веле, яка важка у вас проза, – жалкується сусід-бабтист Миколай. – Чи хоч є тут хоч якийсь світний передих?

– Якщо з бухти барахти, то ні…

– І хто ж після того буде читати таке?

– Люди…

Краще б прокинутися під арію опери «Кармен» у виконанні гарної професійної співачки! Ось тоді день вдався, як тільки-но розпочався. Змолов і зварив каву, сидимо, снідаємо у сонячній копенгагенській мансарді. За розмовою почулося слово "дьютель", збірне для дюбеля-цвяха-шурупа-кронштейна... Це сусід – "дьютель" з ранку чудити розчухринився... Мля... Мене чомусь дуже звеселяють такі хіпстери – у шортиках і з бородою, як у Толстого... І ще з новини літератури: японська поліція шукає чоловіка, який знайшов поетичне натхнення у вбивстві п'яти пенсіонерів... Пенсіонер, який опинився під підозрою, проживав по сусідству і зник після вбивств односельців. Перед цим передбачуваний серійний вбивця виставив на загальний огляд у вікні свого будинку аркуш паперу з віршами, написаними тушшю в жанрі хайку:

Зробивши підпал,

тішуся з диму.

Селюк.

І все це в незручний момент, коли тицяєш на "title", очікуючи побачити три опції, і розумієш, що життя проходить повз... Здійснивши підпал... тішуся диму... селюк... Це вже навіть не літературний образ – це мережева модель поведінки! Саме так починався рашизм… Чи ще і таке трапляється… мешканка Липецька застрягла головою між поруччям під час сексу в під'їзді – от як у людей вирує особисте життя!.. Або… у Павлодарській області чиновник викрав виділені на будівництво водопроводу 153 млн. тенге… Це тобі не піастри тирити! І там же… Смерть злодія в законі Мутая не призвела до кримінальних війн на Алтаї…

Пам'ятайте, як все починалося… Дівчина-гуманітарій вирішила вийти заміж за розрахунком, але не змогла. Відстояла черга на талон, відстояла чергу по талону, зробила обличчя, вийшла. Головне – правильна підготовка. Бо у кожного свій Закордонник дбало чекає на тебе! І ось ти, нарешті, тут… Жахи есенгів'я, фантомні совкові жахи доходять тільки через фільтри Інтернет… Жахи є, але мене в них вже міцно і назавжди немає!.. Чи то тільки тут, на Заході крайнім… 

Посольство Британії в Москві закликає росіян привітати Кейт Міддлтон з народженням сина!.. А я теж привітаю… суто по-англійському… Напередодні одна жвава пані купила чай для схуднення, нічого так, а тепер каже: з тортиком піде!.. За третього спадкоємця англійського престолу, віват!

То ж ключове гасло: "Тримайся за маленькі невдачі, поки ви трапитеся велика удача..." Це завзятість. У цьому відпрацювання ризиків капіталістичної системи, що не для дурнів... Кожен має свої маленькі дивацтва. У мене, наприклад, заправки… На заправках я люблю буквально все – момент під'їзду, розрахунку, протирання скла, говнокави та інше. Завжди щиро дякую всім без винятку заправникам, завжди даю на чай – і в момент, коли машина з повним баком рушає, відчуваю себе абсолютно щасливою людиною. Ну, хіба це не диво?

Бо якщо спати ніколи, але дуже хочеться – подрімай 15 хвилин... від чашки міцної кави, – то ж ставлю будильник на смарті так, щоб він задзвонив через 15 хвилин і засинаю... Відразу після засинання мозок працює у фазі швидкого сну і скидає інформацію з короткочасної пам'яті на довгострокову…. Через 15 хвилин я прокинуся, і мозок встигне частково розвантажитись – цього вистачить ще на півдня-день. А кава якраз встигне дійти до шлунка і почати всмоктуватися в кров – так що я прокинуся досить бадьорим. 

Але чому 15 хвилин? Бо це середня довжина фази швидкого сну – якщо проспати на 5-10 хвилин більше – організм перейде у фазу повільного сну (який служить для відпочинку тіла) і прокинутися буде набагато важче.

А поки що в мене тут один приятель дивиться на Вітошу у смарфоні і питає, як це купатися в гарячій мінеральній воді. Я теж поки що не впевнений, як. Треба буде спробувати… Але спершу слід розрахуватися з настирливим офіціантом... А опитування офіціантів показало, що жінки залишають більше чоловіків, причому брюнетки більше блондинок, доглянуті більше зачуханих. Але ключовий показник – цицьки: чим більше цицьки, тим більше чайові! Звичка щедро ділитися зі світом? Чи не спитати про це у дбайливого піжона. Також, зауважте не в образу, а у прагненні перевірки чергової мережевої моделі поведінки. То ж розпочнемо…

Обережний піжон... Пару разів на рік, частіше не виходить – дуже спустошує процедура, я встаю перед дзеркалом і починаю розмовляти зі своїм відображенням, дуже уважно стежачи за своєю мімікою.

По-перше, одразу бачиш, коли ти сам себе обманюєш – ось ти як погляд відвів, ось ти бач, як губу на мить прикусив і т.д.

По-друге, дуже добре допомагає відстежувати самодеструктивні нахили і, у разі потреби, їх припиняти. Для простоти і зрозумілості прикладу, візьмемо класичну ситуацію «я декого люблю, а те дехто мене не лю», але я вдаватимуся за першим покликом страждати і сподіватися на диво...

Все зводиться до любові… То ж кохаймося до схочу.