Европейский ХАЛЕМЕС устами очевидцев

1.

• Татьяна Вольтская:

Ах, скажите, скажите скорее...
Ко Дню памяти жертв Катастрофы  27-го января
Янв 27, 2017 ~ 42 комментария
Статья просматривалась 5 089 раз(а)

http://berkovich-zametki.com/Avtory/Voltskaja.jpg

Ах, скажите, скажите скорее,
Где, поляки, ваши евреи?
Где торгуют они, где бреют,
Лечат, учат, флиртуют, стареют,
Проезжают в автомобиле?
Почему вы их всех убили?

Ах, скажите, скажите скорее,
Где, литовцы, ваши евреи?
Где такие ж, как вы, крестьяне —
Те, кого вы толкали к яме,
А кто прятался на сеновале —
Тех лопатами добивали.
Между сосен, янтарных кочек
Не положите им цветочек?

Ах, скажите, скажите скорее,
Где, французы, ваши евреи? —
Адвокаты, врачи, кокетки,
Дети с вашей лестничной клетки,
Те, которых вы увозили
Ранним утром — не в магазины —
К черным трубам, стоявшим дыбом,
Чтоб соседи взлетели — дымом.

Ах, скажите, скажите скорее,
Где, голландцы, ваши евреи? —
Часовщик, поправляющий время,
И кондитер, испачканный в креме,
Где рембрандтовские менялы?
На кого вы их променяли?
Почему вы их выдавали?
Почему вы их убивали?

Ах, скажите, скажите скорее,
Где, британцы, ваши евреи,
Те, кому вы не отперли двери?
Пепел их — на земле, в траве и
В вашем сердце, что всех правее.

Ах, беспечные европейцы,
Эти желтые звезды, пейсы,
Полосатых призраков стаи
В вашем зеркале не растаяли.
По ночам в еврейском квартале
Ветерок шелестит картавый.
Как вам дышится? Как вам спится?
Не тошнит ли вашу волчицу
С бронзовеющими сосцами?
Подсказать? Или лучше сами?

*     *     *

•  Александр Кабанов

Сегодня - день памяти жертв Холокоста,
Йом а-Шоа.

№10101968

1
То ливень, то снег пархатый, как пепел домашних птиц,
Гомер приходит в Освенцим, похожий на Аушвиц:
тройные ряды акаций под током искрят едва –
покуда рапсод лопатой сшивает рванину рва,
на должности коменданта по-прежнему – Менелай,
менелай-менелай, кого хочешь – расстреляй,
просторны твои бараки, игривы твои овчарки,
а в чарках – хватает шнапса, и вот – потекли слова.

2
Генрих Шлиман с жёлтой звездой на лагерной робе,
что с тобой приключилось, ребе, оби-ван кеноби,
для чего ты нас всех откопал?
Ведь теперь я уже – не костей мешок, не гнилая взвесь,
я совсем обезвожен, верней – обезбожен весь,
что едва отличаю коран и библию от каббал,
от эрзац-молитвы до причастия из картофельной шелухи:
после Освенцима – преступление – не писать стихи.

3
На плацу – огромный каменный конь воскрешён вживую:
приглашаются женщины, старики и дети в новую душевую,
у коня из ноздрей – сладковатые струи дыма –
до последнего клиента, не проходите мимо,
от того и похожа душа моя на колыбель и могилу:
слышит, как они моются , как поют хава-нагилу,
ибо помыслы – разны, а память – единокрова,
для того, чтобы прозреть, а после – ослепнуть снова.

*     *     *
Анатолий Лемыш
Текст песни  Местечко

Местечко

В лес заря вечерняя стекла,
От забот на время отрешая.
На моё местечко ночь легла,
Тишиною небо приближая.
Мальчик Мотл на ветхом чердаке
Свой урок для хедера долдонит.
Под холмами, по-над речкой
Спит еврейское местечко,
Греясь у чужих полей-ладоней.
Бабий говор замер по дворам.
Свечи догорают на меноре.
Сгорбился под бедами Абрам,
Скрипка Изи изливает горе.
Сколько стран осталось позади -
А Ерушалаим так далёко!
Только ребе Иегуда
Над развалами Талмуда
Источник teksty-pesenok.ru
Всё толкует с тенями пророков.

Книжники, торговцы, чудаки,
На века лишённые отчизны, -
Неохотно брали вы клинки,
Кой-чего поняв об этой жизни!
Сколько вы цветов своих вплели
В эту землю, ставшую судьбою!
Вы сплетались с ней корнями,
И в неё ложились сами -
С чёрной костью, с кровью голубою.
Что вам приготовит этот век?
Догорит ли тоненькая свечка?
Ещё будет падать чёрный снег
На руины моего местечка!
А пока на темных чердаках
Мальчики зубрят свои талмуды,
"Господи, дай силы выжить,
Дай покоя этим крышам!" -
Молит старый ребе Иегуда...

*     *     *

• Ласло Зурла:

- Гриша, я хочу сказать тебе один невыносимый вопрос!
- И шо, Борис Адальбертович?
- А то! Жизнь как-то, неудобно совсем для почек, заканчивается, после себя я оставлю всю эту цыганскую карусель в работу и с работы детям... Кстати, они давно уже там... учатся жить, шоб без заглядывать в рот. Шоб наплевать, шо самый умный гопник сверху скажет.
- Так езжайте к ним. Будете кушать дешевые бананы и прятаться в подвале от самодельных ракет.
- Не... Я не могу.
- И почему?
- Почему-почему... Ты думаешь, у меня голова - факультет иностранных языков? Дома меня мать обучала идиш, в школе Пушкин рассказывал, как надо очень-очень по-русски любить осень, как-будто она после этого выдаст из земли больше картошки, на улице дворовой бомонд превращал все языки в один сокращенный, до нескольких убедительных слов, одно из которых до сих пор указывает путь трудящимся на фасаде нашего благословенного дома... Нет, Гриша... Я не могу на старости лет еще учить и язык этих овощеводов из Хайфы...
- Тогда сидите здесь. Здесь тоже весело, а отвечать придется, как всегда, вам. Ну, и мне конечно. Если догадаются. Но у меня правильное лицо, исправленный паспорт и умение не лезть в национальный вопрос.
- Гриша! Не смеши мою маму. Это тебя не спасет. Они догадаются по твоему карьерному росту. Ты не умеешь воровать, как все. Чтобы быстро, много и неразборчиво. Тебя выдаст красивый почерк и футляр от скрипки.
- И шо делать, Борис Адальбертович?
- Шо делать... Ничего не делать. Учиться снова прощать. Хотя... моих детей там уже давно учат другому - зуб за зуб. И знаешь, здорово у них это получается. Ни одна зараза не посмеет просто так придти и сказать - "А, ну-ка, брат, посторонись, расширяемся мы!"

Горький поскриптум:

 Вызывают Рабиновича, уважаемого старого производственника, в СБУ и строго спрашивают:
- Рабинович, вы последний специалист в своей производственной отрасли, так зачем вам иврит?
- Господин генерал, - отвечает старик Рабинович генералу-антисемиту Вовку, - здесь у нас всё не скажи, всё не делай, а в Эреце же земля обетованная, да и прародина наша - не ваша.
- А что, это как-то бы повлияло на мои убеждения?
- Да что вы, господин генерал, вы бы и там оставались бы антисемитом. Вот только бы генералом не были.
- Вот видите, Рабинович, вы со мной откровенны. Уж позвольте и не не смолчать. Ну куда вы стремитесь, старчеловек? Ровен час, не доедете.
- Вот здесь вы правы, пан генерал, могу и не доехать. Но тогда я попаду в рай, а там и Моисей, и Аарон, и Давид, и даже красотка Эстер - буквально все говорят на иврите! Вот и мои знания мне пригодятся.
- Так это ж, Рабинович, если вы попадете в рай. А вдруг да не в Рай. а прямёхонько в ад за прижизненную не святость?
- Ну, тогда пан-господин хороший, мне и вовсе тревожиться не о чем. Ведь известно, что в аду все говорят на хорошо уже знакомом мне языке... На русском.

• Веле Штылвелд Вадима Зиновьевича Рабиновича ОБОЖАЮ! Такой себе новообретенный Лейба Остерман из Бердичева. Украинцам не понять, пусть простят. Но в каждой синагоге был свой цетеле (пидбрехувач), но вне синагоги был рынок. И еврей на рынке делал не только гешефт, но и жил окрестными новостями и ремарками к ним от того же великого НАРОДНОГО пересмешника Лейба Остермана. У украинцев на рыночке пил Байда мед-горилочку, и не день, и не два - не одну ничку и годыночку. Вот почему Байда никогда не замечал Лейба Остермана, а Лейб Остерман проходил взглядом Байду и не пытался того расшифровывать.

Писавший вышепреведенное - МАХРОВЫЙ АНТИСЕМИТ И ЧЕРНОСОТЕНЕЦ. А вы чего желали. Я бы ему пожелал спиваться втихую в уголке с легендарным Байдой и не пытаться понимать потомка Лейба Остермана.

Веле Штылвелд: Лыбу давит... коридорный!

Лыбу давит хороводный. Вальс с прихлопом - связь времён.
Гармонист от водки потный жмёт на клавиши гармонь.
Под мехами в море хмури - охмуревшие до дури:
пляшут судьи и исцы, баснописцы и скопцы.

Скудоумы, скупидомы, пофигисты и пижоны,
полк проплаченных старух, за бабло орущих вдруг.
Перед ними сомн портретов - путин-водных трафаретов.
- Наши деды... - слышен пук. На портретах - общий внук...

Возмужалый и усоплый, подберите, бабки, сопли -
вышло зверствовать УНСО - кровью застлано лицо
Полицейские на взводе: время вышло: - всех вяжи!
Гармонист, притихший вроде, как над пропастью во ржи

прикипел к бордюру дня, как мордовская родня:
там менты, а здесь УНСО - давит путин на лицо.
Проступает два яйца - это сказка без конца.
Нашатырный спирт с окна сжег гармонь, бежать пора

• Веле Штылвелд | Дисинхроноз. Не день Победы, а день памяти и примирения. И победа, и жить нужно дальше....По Москве полпервого ночи, в Берлине 23.30. Победа... А цена, а жертвы, а преступления... Процесс это сложный. День памяти и примирения, в который входит и Победа, и слёзы на глазах, и огульное НИЩЕСТВОВАНИЕ украинских ветеранов.. И слёзы на глазах?! У Государства ЭТИХ СЛЁЗ НЕ БЫЛО!!!
• Наталя Федько | У корупціонерів нема сліз. Вони їх продали... Мефістофелю.
• Веле Штылвелд | Нет бессметного полка. Абсурд и идиотизм РФ-идеологов. Мне не вернуть своего деда Наума, второго послевоенного мужа бабуле Евы (Ханы), мне не вернуть отца матери Генриха Вонс (довоенного мужа той же бабулэ Евы), погибшего под Сталинградом.

Мне хочется плюнуть в глаза тех, кто репродуцирует коды ВОЙНЫ. На своем полиэтническом блоге ВелеШтылвелдПресс я все время ищу коды примирения. 1000 лет евреи, греки, татары и украинцы живут на одной Земле. Древнейшие этносы Земли. И всё тысячелетие их колотят.

Чем? За что?! Англоязычный зрелый Набоков не чета юному русскоговорящему Набокову. Но вот заговорили о премиях, о громких премиях, о всемирных литературных фанфарах. И попросили самого Набокова написать свою биографию.

Прозаик сел и написал по-английски. Казалось бы виртуозно, легко. Но перечел и ужаснулся! И сел переписывать свою же автобиографию на языке своего Детства, своей самости, своего внутреннего ин сё - на русском. И вдруг на него рванули цепочки прежде незначимых вроде событий, настроений, ощущений, образов, болей! Он ощутил себя первородно ПРОСТО ЧЕЛОВЕКОМ и выстроил себя во времени тем, кем он стал -ВСЕМИРНО ИЗВЕСТНЫМ АВТОРОМ.

Набоков зарыдал. И только после этого перевел свою биографию на английский язык. Теперь уже ЧЕСТНО. Мы затыкаем рты украинскому полиэтнизму? ЗНАЧИТ МЫ ВРЁМ СЕБЕ, как оголтелые лгуны, не способные пройти к своей самости, к своей боли, к своему мамелангу, к своим первокодам, выношенными под защитной плацентой Матери! Дикий оголтелый украинизм непременно отступит, и миру явится РОСКОШНО ПОЛИЭТНИЧЕСКАЯ СТРАНА!

Сотрудничайте со мной на мамеланге: украиннском, русском, польском и т. д. Мамэлошенц вырвется из души каждого достойного автора, и я приму его, как редактор. Украинцам -да! Полякам - ДА! Евреям - ДА! Русским - да! Татарам - ДА... А что касается вьетнамцев, то их потомки, выросшие во Львове - ЭТО НЕЧТО! В киевских ШОКОЛАДНИЦАХ их украинский язык ВЕЛИК И МОГУЧ! Но без принуждения!!!!! Без местечковых унтерменшев, если вы меня понимаете и принимаете...

Мир Вашему дому! А штыл андер велд! ваш Веле Штылвелд. Храни Вас и мой Б-г под кепочкой, и ваш Бог!

• Наталя Федько | Про "безсмертний полк" абсолютно згодна... А щодо Бога - Він для всіх один... Він вступає в діалог з кожним, хто хоча б наполовину вичавив з себе волохатого пітекантропа...
• Веле Штылвелд | Я даже из жопы выну нацпродукт толерантности! Всяческих нацунтер-менш с националистьическим оскалом ГЕНЕТИЧЕСКИ НЕНАВИЖУ!

9 мая 2015 г. Cегодня мы как бы переживаем историческую РУИНУ-2.... страшная година Руина.... Козачья старшина познала всю прелесть царской коррупции, и вот полтавский полковник, ну, например, заводит тайный козацкий сыск!

Это суперово, но выписать такое в тончайших национальных деталей нужны мозги. Опять же покажать не токмо умирающую козакщину, но и маленькие штетеле с рабби-мозговиками и, увы,безграмотными еврейскими бедняками, внешне с трудом говорящими на суржике, но бойкими на сметку между собой и воровитой старшиной, между собой и Б-огом.....

Ребята, тема я вам скажу, в год столетия отмены проклятой Зоны оседлости ну просто колоссальнейшая! Пишите... Козацкий детектив! с ярмолками, галушками, штрудельком и пампушками!!

...это идея не многонационального или этнонационального, или, не приведи Гостодь, интернанионального детектива. Нет! Это идея РАВНОНАЦИОНАЛЬНОГО КОЛЛЕКТИВА! И ТАКОГО ЖЕ ДЕТЕКТИВА...

Даешь равнонациональный детектив с израильскими и американскими актерами и актирсами на роль еврейских персонажей... не затравленно-соглашательских готовых подстраиваться под неких убого-сирых унтер-менш нынешних украинских актеров с этническими еврейскими корнями, а по-настоящему раскрепощенных актеров вольного еврейского мира, которые уже не несут на себе страшный груз псевдоэтнического и духовного раскрепощения. Они реально ДУХОВНО СВОБОДНЫ!

Над ними ТОЧНО не довлеют черносотенные постсовково-коммуняцкие псевдотворческие союзы и пр.

Разговор через кузиминки детективного жанра - по сути горький и страшный - 100 лет без зоны оседлости самого чувства духовной зоны оседлости в стране не развеяли.

А вот как прекратить бесконечный тупой подход к сценаристам на тиви!!! что я здесь вижу технологически...

сидит по той ТУПОЙ стороне ворующих идиотов простой литотдельчик, а при нем умельцы по трехминутным выкаткам идей. Литотдельчик выбирает САМИ ИДЕИ И прглашает драматургов на интервью с умельцами... 4-6 часовое интервью-проект при участии заинтересованного литредактора, происшедшего первичный отбор!

и всё! ни коррупции, ни зажима, ни вороровста. Когда все ролики готовы в некой единой стилистике - приглашаюся

отобранные участники, продюсеры и литредактора. Сидят все и тупо смотрят, дискутируют по факту увиденного и

решают, какой пул идей брать, и кто готов литподнегрить достойно на общую идею!

и всё, а не трижды блядские канадийские или олигархические гранды на профанацию общественного мнения... всё! я

вырвал бы тиви из лап серости за один сезон.

мне плевать на нац прошарканность и ширину жопы прогнутости... МНЕ НУЖЕН КОНЕЧНЫЙ ПРОДУКТ, КОНЕЧНЫЙ

ТЕХНОЛОГИЧЕСКИЙ ПРОДУКТ! И за выданный мне первичный бюджет я его выму на старте! ЧЕСТНО И БЕСКРОВНО!

• Валерій Лисенко Согласен, нацампутация от тела человечества ведет любую нацию к Укруине, независимо от зпохи. Хочется верить, что Укруина таки станет Украиной и в плане обеспечености народа добробутом.

*     *     *

• Для тех, кто исповедует религию ОДНОГО ДНЯ, замечу однако, что у каждого она своя… Вы сеситив, вы трибун, вы прожигать жизни, однако, День один, а вас много. Вы обязательно должны выставлять block out и регулярно чего-то не замечать. Например, мне жаль, что я не сефард. Сефарды Украины - дети испанских республиканцев... Учил таких чернобыльских ребят… Основное - очень красивы и по крайней мере в детстве – пригнуты, не тратят сил на недомерков. Потому и расцветают ярко без озлобления, например, к тем же троещинским антисемитам. Очень удивительно ярки!

Религия КОРИДОРА. Она регулярно обсуждалась совковым инакомыслием. Существовала тема ВЫСТАВИТЬ В Коридор, ПРОВЕСТИ В СВОЙ КОРИДОР очередного коридорного. Игры в бисер возникли не на голом месте. Игровые методики спецслужб при тоталитаризме бывали воистину зверскими. Ведомство Андропова (КГБ) 15 лет проводило через психушки по 50 тысяч непосвященных. 10 процентов из них были этническими евреями... Советскими евреями...

Существовала тема завести в КОРИДОР и бросить, перекрыть КОРИДОР. Коридорные часто не ведали, за что их брали при Андропове, вообще ЗА ЧТО. В интеллектуальной среде существовал СЫР - некий управляемый Коридорный хаос. Ни одному КГБ сыр не был по зубам. Его так и не проели всяческие сексоты. Коридорные САТХИ сами изыскивали новые коридоры, много и разно. Это позволяло им уходить от предмета недавней слежки, а вот коридорных сажали. Психбольницы при Андропове стали пристанщем коридорных. Это было ужасно

Сатхи легко встречали вчерашних коридорных с новыми отрешенными лицами... Для коридорных сатхи это была некая игра в бисер, для коридорных - трагедия... Внешне это выглядело почти смешно, а внутренне психологическое напряжение, слежки, обыски... И, наконец, сдача под систему, если в роли очередного Сатхи, догадались, был сексот! Обиженные системой высеивались на асфальт Димедролами и прочим химнафталином. Израиль лечил подобных людей несколько десятилетий, не ведая первопричин.

Среди разработчиков этой ЗАРАЗЫ был и А.В.Д, в то время молодой писатель-фантаст. Сегодня его опыт вновь востребован на украинском телевиденье. Это отвратительно. Система инспирировала не одного социально безобидного Кастанеду, но и его архетипы. Социально зрелый чингизайтматовский маркуртизм подменялся Коридорным-архетипом Орла. Маркурт разрушал на Земле ложными коридорами самости мир раболепия, а Коридорный-шаман уводил из социума в дзен-буддистское не-деяние.

• Наталя Федько Ну, не факт, що йому – Орлу дали напрокат крила... А мені дали!

Чингиз Айматов упреждал манкуртизм, Расул Гамзатов остерегал прошлое: "Не стреляй в Прошлое из пистолета, ибо Будущее выстрелит в тебя из пушки", Расул Гамзатов, советский дегестанский поэт, книга "Мой Дегестан". 1973 г. журнал "Новый мир", г. Москва. А милашка Кастанеда превращался из шамана в пустынного орла и парил над социумом. Вот из этих трех идей и строился, к примеру,Сыр, совмещая совковые архетипы с западным неокультизмом.

Затем шла бодяга о стражах Коридора, хранящих сакральный, например, свет и пудра… Много пудры: все туннели выводят на свет взяли у покойного уже ВладимираСеменовича Высоцкого. Многие повелись. Ведь можно было мастерить собственные транс-трепации! И пудрить, пудрить, пудрить мозги адептов, сдавая их ощущения спецуре. Чуть зашкал рациента, и пошла разработка связи, пароли, адреса. Всё – ДУРКА!

Из дурки выходили уже с диагнозом Вяло-текущей шизофрении. До обретения Независимости. После обретения страной независимости Украины диагноз переписали на... Маниакально-депрессивный синдром. Через него проводили даже детей академиков. Я просто хочу, чтобы нынешние украинские интеллектуалы об этом помнили...

• Люди, я любил вас, будьте бдительны.
  (С) Юлиус Фучик, Репортаж с петлей на шее, 1942г.,Прага.

Андрею Всеволодовичу Дмитруку на украинском телевиденье сегодня не место! СОС!! Он идеологический танкист хмурых совковых восьмидесятых. Идеологические танки шли по пылкому молодежному воображению поколения 80-тых

Ярослав Трінчук, Україна, Наталя Федько, Україна, Гвідо Еррезі, Італія: ХТО МИ? Філософські нариси, ч.13

ВІДЧУТТЯ БАТЬКІВЩИНИ – ЧЕСНОТА НАЙПЕРША

Серед певної категорії інтелектуалів уже давно поширюється думка, що держави, у формі, в яких вони перебувають сьогодні, зникнуть, а світом керуватимуть кланово-корпоративні групи. Така думка має право на життя, на обговорення проблем і перспектив.

У світі вже існують кланово-корпоративні угрупування, які запросто можуть купити середнього рівня країну.

Очевидно, скоро такі об’єднання дійсно бажатимуть автономії чи, навіть, незалежності. (Деякі й сьогодні діють майже автономно). Є прогнози, що саме вони будуть – і роблять це вже зараз – розмивати державні утворення.

Погані генерали планують операції за зразками минулої війни. Ті, хто прогнозує поглинання держав корпоративними угрупуваннями, подібні до тих генералів і мислять розумом корумпованого чиновника.

Державам загрожують не корпорації. Державам, як і окремій людині, загрожують продажні, аморальні політики, якими, як показує нинішня російсько – українська війна, нашпигована розвинена Європа, глупота її громадян та ще режими, подібні до московського.

У майбутньому в цивілізованих країнах політики не будуть продажними, як російські журналісти, а будуть порядними й розумними. Вони зможуть жити у мирі з такими ж порядними бізнесменами. І ніхто не посягатиме на подвір'я сусіда.

Але зло існуватиме доти, доки шляхетні і сильні душі не візьмуться говорити про нього і переконувати незрілих у тому, що тиражування цього зла може привести людство до катастрофи.

Планета живе й досі прихованими злочинами. Як минулого, так і сучасного. І не тільки прихованими…

Людство мусить знати про кожен штрих усіх злочинів, інакше воно не очиститься. А щоб знати про злочини, про них необхідно говорити.

Виходимо з того, що у цивілізації розуму абсолютною цінністю стане людина. Людина, а не гроші. А якщо так, то питання про її права відпаде. Права людини (безвідносно до її національності, віросповідання чи сексуальної орієнтації) шануватимуться й оберігатимуться у кожній державі.

Необхідно нагадати, що людина успадкувала від гідних своїх предків такі універсальні архетипи, як любов, ненависть, відчуття сорому, кохання та – і це дуже важливо – відчуття батьківщини.

Відчуття батьківщини сформовано у народів землеробської культури. Таке відчуття наповнює людину радістю, гордістю, виховує героїзм, спонукає до творчості.

У кочівників відчуття батьківщини відсутнє.

Ми вже говорити про психологію росіянина (того, хто називає себе «русскім»). Оскільки психотип росіянина («руського») формувався у кочових племен ще до Чінгісхана, то у нього, як у всіх кочівників, відчуття батьківщини не розвивалось.

У росіянина сильно розвинене інше – відчуття орди.

Відчуття орди – це якнайменший вияв індивідуалізму або відсутність його взагалі, зате розвинута колективна відповідальність (безвідповідальність – теж). Звідси – «общіни», «жіть міром», «братішка». Пізніше – колгоспи і радгоспи. (Уже відомо, скільки лиха вони принесли українцям).

Оскільки в поведінці ординця переважають брехні, лицемірство, нахабство, то він не має друзів серед інших народів.

Тому ординець творить фрази. Щоб сховатися за них.

Скажімо фраза «русская цівілізація» нікому нічого не говорить, бо за нею нічого немає. Але для росіянина, «руського», це відчуття орди та винятковості. (Та це ще нічого. У ХІХ столітті москвини серйозно обговорювали, який термін їм треба застосовувати «Русскій Бог» чи «Россійскій Бог»).

Грамотний апологет «русской цівілізації» ніколи не сприйме Канта, Бетховена, Верді. Максимум, на що він спроможний, – це процитувати кілька фраз Ніцше.

Саме тому у свідомості росіянина-ординця держава посідає головне місце. Але не як батьківщина, яка береже духовний досвід предків, а як функція. Для нього держава – це гігантська орда. У ній він відчувається безпечним. Все інше – другорядне. СССР, Россія – оце і є та орда, яка повністю замінює росіянину відчуття батьківщини. Де б не був ординець, він прагне, щоб з ним була його орда.

Тому росіянинові дуже важко натуралізуватись в інших країнах. Він хотів би, щоб та країна входила до його орди. Більше – він ніяк не може розуміти, чому, скажімо, Україна, Естонія чи Грузія не хочуть там бути.

У цьому контексті росіян можна поділити на дві групи. Росіяни, що є спадкоємцями племен, які населяли Волго-Окський басейн, (мурома, мещеряки, ерзя та інші) та росіяни – спадкоємці Орди.

У спадкоємців племен автохтонів сильно виражене почуття малої батьківщини (асиміляція не завжди вбиває відчуття приналежності до роду), у них присутнє милосердя, совість, повага до старших; спадкоємці Орди не розуміють ні малої батьківщини, ні батьківщини взагалі, не розуміють, що таке милосердя.

Якраз серед ординців поширений потворний шовінізм, а відчуття орди набуває в них огидного прояву. Ординець переконаний, що місце, куди він зайшов – навіть випадково, – уже належить йому. Це теж одна з причин паскудної поведінки за кордоном російських туристів.

Вони просторікують про імперію, не розуміючи, що тої імперії ніколи не було – деспотія імперією бути не може. Якраз вони співають «І сколько мною пройдено, і сколько мной увідєно – і всьо вокруг мойо», «Мой адрес – нє дом і нє уліца, мой адрес – Совєтскій Союз», відчуваючи себе не особистістю, а чиєюсь власністю. У даному випадку – власністю орди. Хай великої, але орди.

Та коли говорити про дійсно російську культуру, то вона знаходиться поза «русской цівілізацієй», пора «русскім міром» і дотичної до них не має.

Напад Москви на Україну – це не війна держав чи народів. Це війна світоглядів, які примиритися не зможуть ніколи.

Для нас Україна – це відчуття батьківщини. Для них Росія – відчуття орди. Орди, що формується знеособленими, які, взявши в руки зброю, втрачають ознаки людини.

Тому між Україною і Росією має бути прокладена якнайміцніша стіна, а стосунки звужені до міжособистісних.

ЩЕ РАЗ ДО ПРОБЛЕМИ Я

Щоб розгадати глибше природу людини, нам потрібно зрозуміти формування людського Я. Виходимо з того, що Я формується не усвідомлено (на інстинктах) і усвідомлено (на культурі).

Я, сформоване інстинктами, і Я, сформоване культурою – філософеми: Я (інстинктів) і Я (культури), – вічно перебувають в антагонізмі. Навіть всередині Самого Я. У всіх народів. Гармонізуються конфлікти через творчість, соціальну активність.

Наймудріше цей антагонізм сьогодні вирішують китайці – вони будують великі мости, складні залізниці, дороги. Це не просто розвиток економіки і технології. Нація відчула на рівні підсвідомого, що так можна гармонізувати Я (інстинктів) і Я (культури).

Якщо брати росіян («русскіх»), то у них внутрішній конфлікт Я (інстинктів) і Я (культури) на загально національному рівні виражений слабо. Через слабке виявлення Я (культури). Тому й нема державних програм, які гармонізували б їх. Але міжособистісний конфлікт виражений надто сильно.

Особини, у яких Я сформоване на інстинктах, проявляють себе сильно. Здебільшого, це ординці. У них агресія пре через край.

У цьому контексті ми можемо сказати, що Путін зробив для Росії більше зла, ніж міг би зробити найбільший ворог. Путін відсік Я (інстинктів) від Я (культури) у суб’єкта, розбудив ниці поривання в мільйонів путіноїдів і перетворив їх на жорстоку масу, яка прагне руйнування. Це звідси, з Я (інстинктивного), незрозуміла Самому Я звіряча ненависть до всіх народів. Путіноїди не здатні до діалогу, не розуміють логіки.

Але ж агресія і ненависть так просто не зникають. Все це повернеться згодом на самих себе.    Тому особистостям, у яких Я сформоване на культурі, в Росії нестерпно важко. Тим не менш, вони проявляють надзвичайну мужність, силу волі і силу духу. Майбутнє за ними.

В українця Я (інстинктивне) і Я (культурне) теж перебуває у постійному конфлікті. Часто такий конфлікт закінчується якимось творчим здобутком, нерідко – шляхетним вчинком. Тут і козацтво, і Армія УНР, УПА, Майдан, Національна Гвардія, Добровольчі батальйони.

Гірший варіант – коли особистість втікає від конфлікту отих двох начал. Така втеча проявляється, здебільшого, через алкоголь, розпусту, безпричинну агресію або навпаки – страх, байдужість до світу. Навіть, до власної долі.

Ще одна проблема, яку наше суспільство ніяк не наважується зачепити, це міжнаціональні шлюби. У всьому цивілізованому світі міжнаціональні шлюби не є щось екстраординарне. Коли є кохання і закохані з повагою ставляться до культури партнера, пам’яті його предків, шанують їхні могили, поважають героїв, то автоматично зникають усі питання.

В іншому випадку – це нотаріально завірена оборудка, яка нічого спільного з сім’єю не має.

Шлюб українки з ординцем є проблемним на самому початку, як і шлюб українця з росіянкою, для якої українці це бандерівці. Думка, що «якось порозуміємось», є хибною. З ординцем можна порозумітись тільки в одному випадку, якщо ти відмовляєшся від себе. Інших варіантів не існує.

Нерозуміння або несприйняття цінностей партнера ніколи не зблизить людей. Навіть, якщо вони були закоханими. Рано чи пізно такий шлюб або розпадається, або ти стаєш ніким. Зберегти особистість, коли ти терпиш зневагу до пам’яті предків, неможливо.

Міжнаціональні шлюби нав’язав Мазепі Петро І. З того часу царизм, а відтак більшовизм ввели цю практику, як державну політику. Мета такої політики єдина – спосіб русифікації українців.

Ми мусимо бути об’єктивними, навіть, якщо це жорстоко, і говорити правду – зросійщувалися не кращі. Кращі зберігали гідність роду.

Хоча, були винятки. Але тільки у виняткових ситуаціях.

Майдан створив ще один прецедент – стали розпадатись деякі шлюби. Сім’ям, які не були побудовані на коханні й повазі до партнера, стало зрозуміло, що їхній зв'язок випадковий.    Багато українок збагнули нарешті, що їх використовували просто, як матеріал для ліжка, обурились і розірвали шлюб. А це вже оздоровлення.

(далі буде)

Веле Штылвелд: Кораблик невиданный в радуге мая

Нет у оружия славы – слава есть у Отчизны:
тот, кто коснется державы – тут же поляжет в тризне!
Нет у оружия чести, нет у оружия славы
у тех, кто ввергал Отчизну в рабских знамён анклавы.

Нет у бесчестия долга, но подлежат забвенью
те, кто решил надолго ставить нас на колени.
Под ковылями лягут кости врагов и татей.
Эти за всё заплатят от украинских ратей.

Нет у оружия славы – слава есть у Отчизны:
мы отстоим державу – вражинам справим тризну!

Украинской патриотической рекламе не хватает профессионализма, высокопарности, но в ней боль... Огромнейший сгусток боли. Немногие ребята из РФ, случайно ко мне прибившиеся - вот почему я не беру и не возьму в друзья на фб ни одного россиянина, либо россиянки... Боль... Вы не прошли через боль, причинившие её... Вам не понять, как нам вас не принять.

* * *

• Веле Штылвелд | В преамбуле 5 мая 2014 г. г. Киев: Одесса - 10, Cлавянск - 10... это рф. 5 - одесса из преднестровья. 3+4 - это украинцы, погибшие в ато + 4 ультрас в одессе. Скажите люди, 3ачем эти 36 смертей... 36 убитых... За что... За одну эту скотину! И только за один день... За одну неделю... братьев, детей... Хватит убивать нищих и обездоленых! Столько же между строк... уж поверьте... реально - 46 Одесса, да ато 25....да девочка из Славянска, да медсестра террористов... Одним слово, 80 трупов за каждый в ответе кремль!! Самое печальное, что судя по ходу и средствам - это война воровских элит рашки и нашенского ворья... Ахметова на фронт! Рядовым! РФ воюет руками наших больших воров и их воровских солдат!

• Jennie Shmeikhilman | Рашка создаёт кораблик, невидимый для врагов!

• Веле Штылвелд | Это разрабртка ГУЛАГ-украинца Сергея Павловича Королёва 1942 г. напичкают электроники и усё... засранцы...Ими невидимость доведена до идеала -невидимый мост, невидимый самолет и корабль... И коптить не будет, и орать нету сил... С шапкой-невидимкой они уже создали "государство", которое не видит своих граждан.

•  Веле Штылвелд | Много написано о генерации государства, о дегенерации - меньше в разы... Если Украине сносит мозги, теплые носки не предлагать! Я пытаюсь понять ЗАПАД! Или оттуда же... “It knocked my socks off!” - (дословно: Это снесло с меня носки!) Я обалдел!.. Или вот что ещё говорят: A Leopard Can’t Change His Spots -Украина ВОРОВ не меняется! Почему ВСЕ мы не слышим, что они о нас говорят на своем леопардовом диалекте? Over My Dead Body - только через мой труп» говорят об Украине в США!Или “It knocked my socks off!” (дословно: Это снесло с меня носки!) Я таки обалдел! Если Украине сносит мозги, теплые носки не предлагать! Я уже не пытаюсь понять ЗАПАД! Потому что и так ясно: got cold feet»,не стоит предлагать этому человеку теплые носки.Этот чел.-Украина!

Если говорить не о цвете общаков, а о сути, то всё очень просто, любой заработок через чужой карман, из которого вечно светится только ФИГ ВАМ, а по сути кукиш. Хотите - дуля, если вам только угодно. И чем жирнее дуля, тем тощее квазигосударство воров и казнократов. Воры в законе, партворье и националистический провид исповедуют ОБЩАК! ЭТО ИХ ОБЪЕДИНЯЕТ В ОДИН ВОРОВСКОЙ ШАЛМАН, несущий смерть просто людям повсеместно!! А Залетные в Украину - это не только воровские грузинские авторитеты... Залетные в Украину-это и канадийская воровская переферийная клика манкуртов-нелюдей. Города-государства породили государства Городов, и только Украина ...отпетую воровскую Гардарику... и разрушение государственности в шершавый.

Вальтер Скотт, Ярослав Гашек, Бронислав Нушич, Бертольд Брехт, О'Генри, Марк Твен в разных странах в разное время все эти писатели были сатириками и, увы, при жизни их не любили за язвительность, склочность, желчность... Я среди них и за них!

* * *

Тот, кто в в Мёбиус-петле бесконечность проколол -
тот мгновенно перебрался в мир иной,
а кто ротором Собониуса вечность просверлил -
тот энергией планету озарил.

Кто не верит этим истинам - проверьте на себе
сквозь пространства временной волшебный щит.
От алхимии подобной неудобно как-то мне -
во все прелести грядущего зашит.

Но пока сегодня в нашем, пусть не лучшем из миров,
диверсанты надругались над страной.
Мы Собониуса с Мёбиусом носим за душой,
но калашников при этом за плечом!

В детстве друг со мной еврейский струдель радостно делил -
я навек его за это не забыл.
Пусть сегодня, как я прежде, не сиротствует страна
у огромного Свободы пирога.

Поделись кто может с нею, как со мною прежде друг,
и она восстанет от горчайших мук.
И воспрянут Мёбиус с Собониусом с тем,
чтоб страна вошла практически в Эдем!

P.S. По институтскому образованию я дипломированный физик. Для кого-то физика страшно скучна и абстрактна, но она способна одарить нас новыми вселенными и чистой энергией... Завтра. А вчера, на её законах расчерчен и создан автомат Калашникова. Сегодня в войсках он - первая опора украинских патриотов... Именно это стрелковое вооружение в количестве пяти млн. штук нам оставил совок.

*     *      *

• Веле Штылвелд | Бедная еврейская семья -она и в Киеве бедная еврейская семья... время смоет рожи олигархов, идущих в обнимку с украинскими госантисемитами, и останемся мы - соль земли украинской... желчь злопыхательная - такое сказочное средство от хабалок житейских..

• Веле Штылвелд |3 мая в 13:33 Будь бы сегодня жива легендарная Голда Меир, родом из Киева, Владимир Яворивский за проганду оголтелого госантисемитизма покоился бы в земле, и я смачно плевал бы на его могилу. В 1960 г. 13 мая агенты Мосад в Аргентины задержали и ИДЕНТИФИЦИРОВАЛИ фашистского ЧИНОВНИКА(помните, Путин тоже чиновник) Айхмана (Эйхмана). Его заставили сознаться в том, что он Айхман по эссесевской наколке, которую Айхман выжег кислотой, но из памяти себя разве выжжешь. После требования указать свой эссесманский номер, Айхман сдал СЕБЯ. Сдаст и Яворивский! Что до акта повешения Айхмана, то вешали эту сволочь два палача, стоявшие на дистанции друг от друга. Оба нажали на рычаг, а вот какой сработал - эйн Готт вейс, голсподин антисемит Яворивский! Место захоронения этой всемирной сволочи не ведомо. Но вот что ведомо, что ему в камеру приносили специально смягчающую воду для промывки челюстенок, под которые заходили хлебные крошки. Они вам не заходят под челюсть, господин Яворивский. Предупредительная вежливость палачества народа, потерявшего 6 млн. человек была санкционирована Голдой Меир. Если бы я вошел во власть, я бы санкционировал ВАШУ ПУБЛИЧНУЮ КАЗНЬ, ГОСПОДИН ЯВОРИВСКИЙ. И при этом мы поставил крутить ваши радиопленки девяностых с ненавистью к русским, полякам и очень осторожно к евреям. Духовных палачей следует казнить по-особому. Спасибо, Голда Меир, за мудрый совет из ВЕЧНОСТИ. НЕ ПРОЩАТЬ

• Веле Штылвелд | Сам накануне сказки... Трудно было донашивал один за одним носки, остались один левый, другой рваный к концу сезона. Вот и хочу написать притчу:
  С НОСКА, ЧТОБ НЕ БРАЛА ТОСКА... Дескать, одел старый литератор последнюю сезонную пару этих носков и выдохнул

– С носка, чтоб не брала тоска, –
а навстречу ему внезапно явился носочный:
"Что старый хозяин надо?"
Юрий Контишев сказал с прагматичным юморком:
– ДЮЖИНУ НОВЫХ НОСКОВ.

• А вы чтобы пожелали? Я хочу конкретной честности. Вот и спрашиваю у своих сетевых друзей... Чтобы вы себе пожелали от старых носков --- одного левого, а другого с дыркой во всю пятку души?
  ....
• Уже пожелали --- пинту пива, теплого безносочного лета и обучиться носочной вязке... :)

Віталія Савченко: Три загадки

1.

Якось Сергійко разом зі своїм другом-котиком Пушком вирушили до лісу по чорниці. Дорогою хлопчик жваво розмахував руками, розповідаючи котові про нові ігри, в які вони ввечері гратимуться, й куди помандрують разом завтра. Підгодовував Пушка смачною ковбаскою, котру взяв із собою, щоб підкріпитися в дорозі. Невдовзі стежинка довела друзів до залитої сонечком просторої галявини, де й росли смачні чорниці.

– Ух, скільки їх тут! – вигукнув Сергійко. – Дивися, Пушок! І тут, і там! А он там ще більше! Нумо хутчіш збирати. Їх так багато, що і наїмося досхочу, й додому принесемо, а матуся пиріжків напече.

Пушок тільки роззирнувся й тихо нявкнув. Було не зрозуміло, чи він підтримав друга, чи щось йому заперечив, бо пиріжки з чорницею йому зовсім не смакували, інша справа ковбаска. Кіт аж замружився від задоволення, уявляючи, як нею смакує.

Сергійко трохи збирав ягоди, трохи їх їв, а Пушок то обнюхував кожну квіточку, то ганявся за барвистими метеликами. Друзі так захопилися, що й не помітили, як опинилися в лісовій хащі, де раніше ніколи не були.

– Овва! У нас гості! – почувся десь з боку галявини дуже неприємний голос. Хлопчик повернув голову й побачив неподалік дивну трійцю, котру відразу ж впізнав. Матуся багато казок йому прочитала, тому цих героїв він добре знав.

– Добрий день, – чемно привітався Сергійко, а кіт миттю заховався за його ногами.

– Не такий він вже й добрий, – проскрипіла Баба Яга, бо це саме вона була. – Особливо, коли у тебе щось крадуть! – Гримнула злісно.

– Так-таки так, – підтримали Ягу Водяник та Лісовик.

– Та ми нічого у вас не крадемо, збираємо лишень чорниці.

– А чорниці наші! – гаркнула Яга.

– Чому ж вони ваші? Чорниці в лісі для всіх, – відказав Сергійко.

 – Аякже ж. Ліс наш! І все що в лісі – наше! – з цими словами грізна лісова нечисть посунула на хлопчика.

Він вже навіть трохи злякався, проте не показав цього.

 – Гаразд, ми не хотіли вас образити. Ви вважаєте так, а я інакше. Та все одно вибачте нам, що ми ненароком зайшли на вашу територію. Обіцяємо, що більше так не будемо. Ми вже йдемо додому...

 – Е ні! Так не годиться. Ти наше взяв, то й ми заберемо твоє. Віддавай сюди кота, – вишкірилася злюща Баба Яга.

– Як це так? Пушок – мій друг! Не можу я його вам віддати! Заберіть ось ягоди, – сказав Сергійко, мало не плачучи.

– Ха! Ягоди! – загиготав Водяник. – Кота давай і крапка! А ні, то силою заберемо!

– Не чіпайте Пушка! Я, що скажете, зроблю, – просив хлопчина.

Та Лісовик миттю опинився біля Сергійка, зареготав і схопив переляканого кота своїми чіпкими ручиськами.

– Будь ласка, відпустіть його! – умовляв Сергійко.

 Але все було марно.

– Кота ми забираємо, – грізно сказала Баба Яга. – А ти, якщо хочеш його визволити, мусиш завтра сюди прийти й відгадати наші три загадки. Відгадаєш – друга забираєш, не відгадаєш – то його втрачаєш. Зрозумів?

 – Так! – твердо відповів хлопчик. – Я обов’язково прийду.

 – Ну от і домовились, – задоволено потерла руки Баба Яга. – Нам вже час.

Дивна трійця разом з Пушком зникла в гущавині лісу. Сергійко постояв ще якусь хвильку, дивлячись їм услід, вірячи й не вірячи, що з ним така пригода сталася. Зрештою повернувся й пішов додому, витираючи сльози з личка. Він твердо вирішив, що завтра обов’язково визволить свого друга.

2.

Наступного дня хлопчик взяв із собою необхідні речі: компас, улюблений ліхтарик, почепив годинника на руку. Захопив для Пушка шмат ковбаси й вирушив до лісу.

Довго чи не довго йшов, нарешті дістався того місця, де вчора зустрів лісових злюк. А вони вже чекають його на галявині. Пушка тримають прив’язаним на мотузці, щоб не втік. Той лиш побачив Сергійка – голосно й жалібно нявкнув. Трійця обернулася до хлопчика.

– Добрий день, – привітався Сергійко

– Добре кажеш, – мовила Яга. – То що, готовий загадки відгадувати?

– Готовий.

– Тоді ось тобі перша загадка, – пробулькав Водяник. – Що не боїться темряви?

Сергійко замислився. Раптом пригадав, як колись боявся темряви, і тато подарував йому гарного ліхтарика, щоб він міг його увімкнути й прогнати темряву. Вийняв ліхтарика з кишені й упевнено відповів:

– Світло не боїться темряви!

Водяник спересердя аж тупнув ногою.

– Що ж, з першим випробуванням ти впорався, – сказала зла Яга. – Але побачимо, чи справишся з другим. Загадуй, Лісовиче.

– Давайте вашу загадку, – сказав Сергійко, втішений своєю першою перемогою.

– Коли я заблукаю, дороги не знаю, як додому повертаю? – проскрипів Лісовик.

Хлопчик так напружено думав, що здавалося, ніби чути, як шелестять думки в його голові.

 – Заблукаю, заблукаю, – бурмотів Сергійко. Враз аж посміхнувся від здогадки. – Ну звісно! Звісно допоможе компас! – радо вигукнув хлопчина.

 – У-ух! – ухнув пугачем Лісовик. – Кмітливий хлопець попався!

 – Заждіть здаватися, – зашипіла Яга, у якої очі аж палали від люті. – Ще я свою загадку загадаю, от тоді й побачимо! Нумо, хлопче, відгадай: що біжить поспішає, ніколи назад не вертає, – гаркнула вона й втупилася в Сергійка лютезним поглядом.

Хлопчина замислився: «Може, річка чи струмочок. Ні, не може бути так просто й легко, щось інше». Довгенько думав, вже й сонечко до заходу стало готуватися. Скільки то він уже в лісі з цими злюками? Година, дві чи три?

 Глянув на годинника: «Ох, як час біжить», – подумав і відразу знайшов відповідь.

 – Час! Час біжить-поспішає, та назад не вертає! – вигукнув Сергійко.

 А Баба Яга вже сподівалася, що малий не відгадає, і потай раділа. Аж раптом така халепа. Нічого робити – треба кота відпускати. Хоч вони злі лісові сили, проте не мають права порушувати даного слова. Мусять виконати обіцянку.

 – Ти переміг, – ледве стримуючи гнів сказала Баба Яга. – Забирай свого кота й геть з моїх очей, щоб я вас тут більше не бачила. Та добре пам’ятай: більше нам не попадайся, бо наступного разу так просто тобі не минеться! У нас і складніші загадки є, просто тобі цього разу пощастило...

 – Дякую вам, – чемно сказав Сергійко. – Ходімо, друже, додому. Ось тобі ковбаска, ти, мабуть, зголоднів.

Котик вдячно замуркотів у відповідь. А коли друзі дісталися рідної домівки, хлопчик признався Пушкові, як йому насправді страшно було йти до лісу. Боявся, що не впорається із загадками. Та не міг він свого улюбленого друга покинути серед тих страховиськ.

 – Друзів у біді не залишають, – сказав Сергійко, підморгнувши Пушкові.

 А котик вдячно потерся до хлопчикової руки й пішов пити молоко, дбайливо налите другом.