Веле Штилвелд: Конче треба синє небо

Веле ШТИЛВЕЛД
24.04.1954 р., м. Київ – журналіст, літератор

Конче треба синє небо

(Авторизовані переклади українсьою мовою

поезійВелеШтилведла)

Конче треба синє небо, конче треба в небі зір,

якби янголи у небі свій відзначили плезір.

Якби янголи у небі кришталеві мали сни,

якщо б янголам цим треба перебратись в світ краси.

Якби янголам тримати щит вогненної пори,

ми б ніколи не зазнали ні відрази, ні війни.

Над війною ще й від долі не пройти скрізь чорні сни...

конче треба синє небо і надія без війни....

Конче треба мир на денці, конче треба водограй,

янгол світний на віконці - ніби й казка, ніби рай.

***

Янгольський німб на сережку вушну

він проміняв назавжди в Україні.

Плями червоні на білім снігу

в мить обірвались. Я в небо полину.

Крила змахнули – прощальний обліт

над Україною – «Хата на тата»[1]

Тільки вже батько зібрався в політ –

це ж бо війна на планеті, хлоп’ята...

*     *     *

Янголи голосили, невигадливо німби знявши,

Джомолунгму і Кіліманджаро окропивши водою інде,

тою, що, втім, стікала даром, як зів'яла вщент Ніагара,

засихала в суспензію білу над засушеним вщент саке.

Протекла річка в Літу – пропала, Далай-лама читає лао

і зважає на Хуанхе ...Чи навернеться в спогади річка,

як колись до кохання Марічка,

про яке вона досі не знала,

і не мріяла і не чекала на безмежнім обісті  про зле ...

Далай-лама читає лао на шагреневій мові як є...

*     *     *

Люди на сухотці, люди на узгір'ї,

люди на вибоїнах світу без довір'я ...

довбані манкурти – чортові бички.

Хто не тать – потвора, ну, а ми – стручки...

На сухім передвісті – ми під рампу встали.

Клептоперверзії єгерів дістали.

Живімо за версією: дня не доживи.

Звідусіль концепція диявольська: Дави!

З Пекла ми представлені – янголи для нас

у Небі палять заново днів Іконостас.

Буркотять примари біля чорних зон

в надмайданній хмарі глушать кортизон.

Щоб прозріти вчасно в святцях – глухарі.

Над козлячим плем'ям правлять упирі.

Едічка Лімонов знов сидить в СІЗО

Штилвелди не в моді. Часу – ах, вей зо!

Зохен вей, бояри, правлячий наш клас!

Потурають  нами! Нам вставати час

*     *     *

Світ не пішов за дощем ... А зачухранці за щастям...

Кожен готовий бути вождем,

 ще й з не абияким в трасцю...

Антистабільність в епоху Дощу –

теж тобі безглуздь в природі.

Амбівалентні крики вождю тут же у відповідь: Годі!

На віртуальнім окрайці світів раптом сяйнула безодня,

хтось в ній побачив життєвий прорив,

хтось навіть Ездру у споднях!

Вождь із вождів, що веде крізь світи

знов іудеїв в Галати,

Анти ведуть іудеїв крізь сни, зріють в реалі Пилати...

«Бентлі» та «Майбахи» десь у імлі,

 також «Паджеро» і «Хаммер»...

Знов іудеї здійняли бедлам, в колі невізгласних правил ..

Здали водіння країни в нулі – прямо в керманичи буднів

з чорним гротеском: були й не були –

правлять зловісно й облудно.

На трамодолі аптеки «живуть»,

а на «компоті» ... дичкують

ше й димедрол, анальгін, кофеїн –

націю цим компостують..

Ампули болю біля бачків – для нечистот і помиїв ...

Плаче Пречиста, стогне народ –  влада від грошей дуріє.

*     *     *

біля грубки-печі в хаті добрий вечір

дідух на порозі сніговик в дорозі

сонечко над ґанком, радощі серпанком

світло як від Бога – на життя підмога

рада-радуниця встала край криниці

розірвалась світлом стародавньо житнім

віщим, що від Б-га[2]. В хаті – синагога

рабин гасить свічку, спати йде містечко

штетеле дер клейне[3], Баба-Йожка – шхейне[4]

Ятеле[5] заснуло наче сну сьорбнуло.

*     *     *

(Авторизовані переклади українсьою мовою

поезійЮрія Контишева)

Не існує підстрочник поезії в природі землян: кожен народ в світовій поезії має свої власні особливі нотки і коди. Тим і могутнє все земне людство, і поети незалежної України! Поетичні переклади об'єднують народи ... тієї ж України.

Сьогодні я перекладав українською мовою декілька віршів чудового херсонського поета Юрія Контишева (12.11.1953 р.н.):

У полудень кролик білий на узліссі лапки сушить,
Тінь від грому перемоги жабеня лякає й пучить.
Світлий місяць впав в болото, гриб зіп'явся на купині.
Поріділа чапель рота. Лісовик хропе в полині.

Скрип від возу сколіозний ... Скільки можна скорпіону
Повзати, як жук у гної, на зразок шпигуна Трої?
Зашипить змія зненацька через шурхіт листопаду.
Помилилися чи що ми – один в одному в принаду...

*     *     *

Ось - Крук. Та злодій - він!

Бо Вічність краде у сонних голубів.
А горобець волає соням: – уже Зима! Хапугу бий!
Від збігу цих імен та звуків і когут враннішній замовк.
Під небом тінню, наче Гоголь у Google, йду з дівчам  в танок.

Ночами - говір безтурботний: - мені би Зірку із небес!
Навіщо їй вірші та пісні? Навіщо плин зі мною й - без
Вдвох стирчимо у електричці: Вона за натовпом, Я - зась.
Незграбне порно, не естетично.

                                Ерот - в запої,  та й я не князь!

В будинках гральних в сяйві свічки 

вогонь священний в віск упав

І чорний Крук на Чорній Річці в заметі сніжнім крила склав.

*    *     *

А буває - не повертаються,
В паралельному зникнувши просторі.
Попереднє життя кінчається.
Попередня жінка - осторонь.

І кільце покрутивши засмучено, ..
(як ще хтось біля скроні пальцем)
закохавшись в Людмилу Гурченко,
Став я мрію шукати в бувальцях...

*     *     *

Ти довго пригощалась яблуком.

Я вірші Блока перечитував

І валідол, з дратливим запахом,

- з хрестом у ритмі: ох! - відхрипував.
Постскриптум ніби натяк Буніна –

у вазі яблучок Антонівських.

як примха в павутині вранішнім, –

нічний пейзаж в примарах сонячних.

Ходив до  Толкієна з хоббітом,

                та ще й не сам, а ніби карликом,
До короля з кривавим досвідом,

       а той співав крізь шмарклі равликом.
Зима дихнула прохолодою.

             Ти вісь Землі ввібрала спрагливо,
Йшла вдалечінь, втрачала цноту,

 але затихла,  вщент примарливо.

лишився вірш - співзвуччя, мариво...

---

[1] «Хата на тата» - телепередача на СТБ

[2] Іудейський пропис Бога, згідно з Талмудом ім’я Всевишнього не вимовляэться у голос

[3]штетеле дер клейне (народний ідиш) - в містечковімм світі.

[4]шхейне(ідиш)- сусідка

[5]ятеле - козенятко, ласково, малюк