«Образ національного Предтечі – дух Григорія Сковороди,
а образ національний месії – дух Тараса Шевченка».
Ліна КОСТЕНКО
- Григорій Савич Сковорода (1722-1794) – український філософ, містик, поет. На його світогляд великий вплив мала творчість Феофана Прокоповича та Ломоносова. Пропагував геліоцентричне вчення Коперніка. Етичні проповіді Сковороди мали релігійну форму, пов’язані з пошуками релігії “любви и добродетели”.
Усе своє життя присвятив Григорій Сковорода пошуку і знаходженню світла духу, пошукам істини. Народившись у бідній родині, він стає одним з найдосвідченіших людей свого часу, мислителем, письменником, педагогом та музикантом, знавцем античності і середньовіччя.
Про спосіб його життя, відмінний від способу життя інших людей, котрі не шукали царства божого, його улюблений учень і перший біограф Михайло Ковалінський згадував:
“Отличный образ его мыслей, учения, жизни скоро обратил к нему внимание всего общества. Он одевался пристойно, но просто; пищу имел состоящую из зелий, плодов и молочных приправ; употреблял оную ввечору по захождении солнца, мяса и рыбы не вкушал не по суеверию, а по внутреннему своему расположению. Для сна отделял от времени своего не более четырех часов в сутки; вставал до зари и когда позволяла погода, всегда ходил пешком за город прогуливаться на чистый воздух и в сады. Всегда весел, бодр, подвижен, воздержан, целомудр, всем доволен, благодушествующ, унижен перед всеми, словоохотен, где непринужден говорить, из всего выводящий нравоучение, почтителен ко всякому состоянию людей, посещал больных, утешал печальных, разделял последнее с неимущими, выбирал и любил друзей по сердцу их, имел набожество без суеверия, ученость без кичения, обхождение без лести”.
Дотеперішнє, дуже недокладне, вивчення філософії Сковороди довело до жалюгідних викривлень його поглядів і до неправильної оцінки його значення в історії української духовності і літератури. Тим часом погляди Сковороди не тільки випередили на добрих два століття розвиток української духовності, не тільки витримують огненну пробу історії, але й із гідністю репрезентують глибокі етичні цінності українського світовідчування і світогляду. Пожвавлені трохи в останніх десятиліттях досліди над творчістю Сковороди щораз виразніше виявляють правду, що саме Сковорода був духовим батьком і творцем українського національного відродження. Проф. Д. Чижевський у низці своїх праць про Сковороду стверджує, що Сковорода стоїть у центрі української духовності. Дмитро Донцов у своїй творчості щораз частіше цитує Сковороду і щораз ясніше підкреслює, що у творах Сковороди є міцна основа для традиційних цінностей українського національного світогляду. На ділі: Котляревський, Квітка-Основ’яненко, Костомарів, Куліш, Шевченко були учнями Сковороди. Шевченко про це заявляє у своїх творах. Це все творці українського відродження, пробудники української нації. Сковорода був пробудником пробудників. Отже, відродження і пробудження української нації в новій добі насправді починається від Григорія Сковороди.
І. БІОГРАФІЯ
І.1. РОКИ НАВЧАННЯ
“Пусть также всегда живут в твоей душе и такие слова Плиния –
потеряно то время, которое ты не употребил для учебы”.
З листа Григорія СКОВОРОДИ до свого учня Михайла Ковалинскького
Народився Григорій Сковорода на Полтавщині 22 листопада 1722 р. у родині малоземельного козака Сави Сковороди. Пізніше Сковорода любив називати себе Григорієм Вар-Савою, тобто Сином Спокою.
“Григорий на седьмом году от рождения отличался наклонностью к набожности, талантом к музыке, охотою к наукам, твердостью духа. В церкви он добровольно ходил на крилос и пел чудесно, приятно”.
За звичаєм свого часу Григорій закінчив чотирирічну дьяковскую школу і у шістнадцятирічному віці поступив до Києво-Могилянської Академії. Київська Академія була першим вищим навчальним закладом на Україні. Її засновник - Петро Могила в 1631 р. об’єднав братерську школу зі школою Києво-Печерської Лаври в єдиний Києво-Могилянский Колегіум, що з 1694 р. набув статус Академії. Петро Могила забезпечував академічну бібліотеку кращими виданнями, літературою різних релігійних і філософських плинів, запрошував з Європи кращих професорів. Академія стала центром духовного життя України, котрий не поступався за рівнем викладання вищим навчальним закладам Європи того часу. Її студентів можна було зустріти в найбільших університетських центрах – Сорбонні та Болоньї, Кракові та Празі, Гейдельберзі та Галлі.
В Академії було створено ту інтелектуальну атмосферу, де знайшли свій розвиток класичні гуманітарні науки. У перших чотирьох класах викладали аналогію, інфиму, граматику і синтаксиму. Ті учні, які успішно перейшли в п’ятий клас, ставали студентами й на протязі восьми років вивчали пиитику, риторику, займалися філософією, богослов’ям. У цілому, навчалися в Академії 12 років. Крім обов’язкових дисциплін Сковорода опанував німецьку і польську мови, досконало знав латинь, грецьку і давньоєврейську. Він читав в оригіналі і добре знав твори Піфагора, Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура і Плутарха, Сенеки, Марка Аврелія, Цицерона, Горація і Вергілія.
Сковорода перебував в Академії, що правда з перервами, майже 20 років. Час від часу він відволікався від навчання: був і півчим імператорської капели в Петербурзі, подорожував по Європі, викладав у Переяславському Колегіумі, але завжди повертався до своєї Alma Mater.
І.2. ПОДАЛЬША ДІЯЛЬНІСТЬ
Перелічуючи коло подальших занять Сковороди, можна згадати його вчителювання в маєтку Томаров, відвідування Троїце-Сергієвської Лаври, 10-літню викладацьку роботу в Харківському Колегіумі. До Харківського періоду його життя належать " Байки харьковские”, курс лекцій з етики, філософські трактати і діалоги. Саме тут Сковорода познайомився зі своїм майбутнім учнем – Михайлом Ковалінським. Юнак не відразу прийняв свого вчителя, він не смів і думати, що гідний його дружби, хоча з захопленням, подивом і повагою ставився до способу його життя і філософських ідей.
Лише чудесне видіння, що наснилося Ковалінському переконало його в необхідності скоритися долі. Він сприйняв зустріч зі Сковородою не як раціональний життєвий факт, а як зумовленість. Лише коли Ковалінський “пришел во видения и откровения Господня", ця дружба піднялася на вершини містичної дійсності. Сковорода направляв Ковалінського у його філософському пошуку, ділився своїми думками, вчив філософії як практичної моралі, писав листи, сповнені участю. Справжнім щастям для філософа стала це дружба, і в учні він бачив своє продовження.
«Дружба, – писав Сковорода, – мое единственное утешение и мое сокровище, ее я ценю больше. чем пирамиды, мавзолеи и другие царские пам’ятники».
Але світ, що не впіймав Сковороду, відібрав найкоштовне для вчителя – найбільш обдарованого учня.
Щодо містики в житті філософа, не можна не згадати описаний Ковалінським зі спогадів Сковороди факт містичного переживання, що трапився з ним на 48 році життя. Це був 1770 р. Сковорода вже третій місяць перебуває в Китаєвській пустелі у свого родича Іустина:
“Вдруг приметил в себе внутренне движение духа непонятное, побуждающее его ехать из Киева. Видя нерасположение Иустина к отпуску его, пошел он в Киев к приятелям попросить, чтобы отправили его в Украину. Те удерживают: он отговаривается, что ему дух настоятельно велит удалиться из Киева. Между сим пошел он на Подол, нижний Город в Киеве, пришед на гору, откуда сходят на Подол, вдруг, остановясь, почувствовал он обонянием такой сильный запах мертвых трупов, что перенесть не мог и тот час поворотился домой. Дух убедительно погнал его из города и он отправился в путь на другой же день. Через две недели в Охтырке получили известие, что в Киеве моровая язва, о которой в бытность его и не слышно было и что город заперт уже”.
Коли Сковорода довідався про це, його охопило переживання, що наклало відбиток на подальше життя філософа.
І.3. «Я СТОЛПОТВОРЕНИЕ УМНОЖАТЬ СОБОЮ НЕ ХОЧУ»
"Світ ловив мене, але не впіймав"
Григорій Сковорода
Увесь це час світ ловив Сковороду. Йому пропонували і високі світські посади і духовну кар’єру. Але він залишався вірний своїм принципам, відстоював свою особисту волю й індивідуальність, не піддаючись спокусам світу.
“Хватит бродить по свету! Время пристать в гавань, нам известны твои таланты. Святая Лавра примет тебя, как мать свое дитя, ты будешь столпом церкви и украшением обители.
– Ах, преподобные! – возразил он пылко, – Я столпотворение умножать собою не хочу, достаточно и вас, столпов неотесанных, в храме Божьем”.
На питання харківського губернатора Щербініна, чому Сковорода не візьметься за якусь справу, він відповів, що світ подібний театру і що дійова особа хвалиться не за знатність ролі, а за успішну гру.
“Я долго раздумывал над этим и после долгого испытания себя увидел, что не смогу сыграть в театре мира никакого лица успешно, кроме низкого, простого, безобидного и одинокого. Я сию роль выбрал, взял и удовлетворен”.
Володіючи незалежними поглядами і власними методами викладання, Сковорода не знайшов спільної мови з керівництвом Харківського колегіуму. Це було останнє місце роботи вченого і педагога. З тих пір він стає мандрівним філософом. Викладання в Харкові було останньою спробою йти звичайною дорогою, і в той же час – поштовхом, завдяки якому в насиченому розчині багаторічних шукань почалася швидка й остаточна кристалізація.
У його житті починається майже тридцятирічний період подорожування, аскетичного зречення від усіх спокус світського життя. Відмовляючись від бажання влаштуватися в житті, Сковорода остаточно переносить своє життя у внутрішні виміри, стає мандрівником – перелітним птахом.
Посох мандруючого – це глибокий символ його духу. Він брав Біблію, флейту і відправлявся усе далі і далі. Сіра свита, чоботи про всяк випадок і кілька підшивок робіт – ось з чого складалося все його майно. Безперервна мандрівка стала єдиною справою його життя, вираженням його релігійності. Вона стала добровільним подвигом зречення від тих звичайних умов життя, що є перешкодою для внутрішнього життя духу. Бути мандрівником, відчувати себе в цьому світі мандрівника і дивитися на все навколо, як дивиться випадковий перехожий - значить залишатися байдужим до усього, що трапляється на шляху, розуміти, що усе це як з’явилося на мить, так через мить все і зникне, переконатися, що немає у світі нічого вічного і постійного, що усе тече і зникає. Йому постійно йти потрібно в невідомі далечіні, пам’ятаючи про останню мету, про рідну домівку, де чекає втомленого мандрівника спокій вічних субот!
Він не знає ніяких пристрастей, для нього немає нічого тут, а все існує там, по ту сторону, у майбутньому. Мандруючи фізично, Сковорода метафізично входить у себе, повертається в дім свій і знаходить свою внутрішню сутність. Поза тілом, вище тіла хотів би жити філософ, він хотів би жити трансцендентним життям, не мати ніякої власності, навіть тіла свого. Тому що той, кого гнітить вага минаючих речей не може бути вільним і духовним. Для нього головним було бути, а не мати, тому, що щира досконалість людини не в тім, що вона має, а в тім, якою вона є.
Помер Сковорода на світанку у неділю 9 листопада 1794 р. в с. Іванівка в маєтку знайомого поміщика. Незадовго до смерті Сковорода сам викопав собі могилу біля гаю під липою і заповідав зробити на могилі напис: "Світ ловив мене, але не піймав", – що і було виконано.
ІІ. ФІЛОСОФСЬКЕ ВЧЕННЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
Філософ з “крепкою душою и мирным сердцем"
– любив казати про себе Григорій СКОВОРОДА
Філософське Григорія Сковороди вчення виникало під впливом багатьох джерел і тому має досить складний характер. Найчастіше Сковорода звертається у своїх міркуваннях до висловлень представників таких шкіл, як піфагорійці, кініки, кіренаїки, стоїки, скептики. В поглядах на проблеми моралі й етики авторитетами для Сковороди є Піфагор, Діоген, Сократ, а сама його філософська система сформувалася під впливом Платона і неоплатоніків. Широко використовував Сковорода також ідеї вітчизняних просвітителів С.Полоцкого, Ф.Прокоповича, П.Могили, Д.Туптала та народну творчість: міфи, казки, прислів’я.
У своїх працях Григорій Сковорода вчив, що існують три світи: один великий і два малих.
Великий світ – Всесвіт – Макрокосмос, що складається з безлічі світів. Другий – Мікрокосмос – мирок чи людина. І третій – світ символів – чи Біблія. Ідеї, запозичені Сковородою з Біблії, проглядаються у всій його філософській системі.
Сковорода визнає, що:
“Библия есть наисовершеннеший и наимудрейший орган”, “она – аптека, наполненная божьей премудростью для лечения душевного мира, не исцеленного никакими земными лекарствами”.
У символічному світі Біблії зібрані фігури всіх небесних, земних і підземних речей, що ведуть людську думку до поняття вічного.
Кожний з цих трьох світів має дві натури: матеріальну – видиму – розрізнену, минаючу – і невидиму – вічну, єдину, духовну.
“Эта невидимая натура или Бог, все живое пронизывает и поддерживает, везде всегда есть, был и будет”.
Первинною є невидима, духовна натура, видима ж натура є тільки вічною тінню Бога.
Властиві всім людям пошуки щастя привели Сковороду до розуміння, що дійсне блаженство людини не в погоні за минаючими благами зовнішнього світу, а в пізнанні себе, знаходженні божественної мудрості й у "сродній праці". Ось як про це дописують до Мережених форумів учорашні українські студенти:
«сродня праця» – «Однажды моим университетским заданием было прочитать и осмыслить книгу о философии Григория Сковороды. Лично мне запомнилось, что одним из основных положений Сковороды было понятие «сродной праци». Мол для каждого человека имеется определенное занятие. Сколько людей – столько и «сродных праць». Только «сродно працюя», человек может полностью раскрыться и по-настоящему быть счастливым. Как бы узнать свою, «сродненькую»?..
Саме праця до душі гармонізує відносини людини з Всесвітом:
“Нет горшей муки, чем болеть мыслями, а болеют мысли, лишаясь врожденного дела”.
Той, хто пізнав себе (тобто образ Бога у своїй душі), хто відрікся від егоїстичної власної волі, хто зробив себе провідником волі Божественної, стає Сином Божим – Вічною Людиною не підвладною ні гріху, ні стражданню, людиною, у якої совість, як чистий кришталь.
ІІІ. ЕТИЧНІ, СОЦІОЛОГІЧНІ І ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ
ОГЛЯДИ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
Сковорода знав і добре усвідомлював собі свою роль «пробудником пробудників» в історії. Не один раз, прямо чи посередньо, він про це заявляє у своїх творах.
Він сам визначає свою роллю і своє завдання, буцімто він: камінь до гострення, – оселок, – що, хоч сам не ріже, а проте, вигострює безліч ножів і мечів до бою.
ОСЕЛОК І НІЖ, байка : Ніж говорив із оселком:
– Звичайно, ти нас, брате, не любиш, що не хочеш вступити в наш стан і бути ножем.
– Якщо б я гострити не годився, – відповів камінь до гострення, – я не відрікся б піти за вашою радою і за вашим станом. А тепер тим самим вас люблю, що не хочу бути вами. І дійсно, ставши ножем, я ніколи стільки один не переріжу, скільки всі ті ножі і мечі, що їх я усе моє життя перегострюю. А до того тепер дуже рідкі каміння до гострення.
Значення: Родяться і такі, що не бажають ні військової служби, ні подружжя, щоб тим свобідніше заохочувати інших до розумної чесноти, без якої всякий стан був недійсний. Сковорода був тим рідким каменем до загострення. Він вигострював характер, розум і думку цілого покоління борців на те, щоб вигострені мечі їх ідей, творів і чину довершили цього величного чуда в історії, що зветься Відродженням Нації.
"Світ спить, простягнувшися, глибоким, непробудним сном, а наставники, що пасуть Воїна Божого, не тільки не пробуджують його, а ще й до сну заколисують:
– "Спи, не бійся, місце безпечне, чого лякатися".
Із глибокого, непробудного маразму і летаргу української нації у другій половині ХVІП-го ст. пробуджує її Сковорода до нового життя на висоті духово-ідейного усвідомлення її сутності. Цей процес здійснюється перш за все в самих творах і діяльності Сковороди, далі – у творах і чинах його наступників і чекає свого завершення аж по сьогоднішні дні.
Сковорода був уродженим педагогом. Єдине звання, яке він виконував у житті, яке любив і для якого жив. Але його вчення, що на цілі століття випереджувало його сучасників, неминуче доводило до конфлікту із шкільною владою (той час це були переважно єпископи), і Сковорода, або сам мусів покинути, або його викидали зі школи. В усіх тих пробах Сковорода виявив незвичайну мужність і непохитність. Згідно із своїм ученням, він радше віддав би своє життя, ніж перестав би служити Правді. Зокрема зазнав Сковорода .значних перешкод у застосуванні основної методи в його навчанні, що ґрунтувалась на безпосередньому та індивідуальному контакті з учнями, у частих розмовах із ними. У тих розмовах Сковорода міг дати своїм учням найбільше, установлюючи разом із ними, – на основі їх звірень, обсервації їх характеру і здібностей, – їх життєві ідеали, спрямовувати їх на найбільше властивий шлях для їхнього розвитку.
Але такі розмови з учнями вважалися нижчими гідности вчителя, і їх забороняли як учителеві, так і його учневі. Маю на увазі його учня Ковалинського, того, що на все життя залишився вдячним і вірним Сковороді та зберіг для майбутніх поколінь основну частину його творів. Ковалинський залишив нам єдиний достовірний життєпис свого вчителя. Сковорода мусів покидати школу за школою і посаду за посадою. І врешті, вільний як степовий орел, ширяє по просторах України, навчає і виховує цілий народ. Залишає спадщину, якої велич і значення починаємо собі усвідомлювати. На його творах виховувалися цілі покоління провідних умів і, без сумніву, будуть виховуватися далі. Це, отже, Великий Учитель цілої нації, один із тих, що творять її історію.
Питанням етики, соціології і педагогіки присвячує Сковорода багато місця у своїх творах, пише навіть окремі трактати. Це: "Душевний мир", "Азбука світу". "Благодарний Еродій" і "Убогий жайворонок". Свої погляди популяризує в байках і нам доведеться часто наводити деякі з них. А тому, що твори Сковороди недоступні у краю, так і на еміґрації, нам доведеться подавати довші цитати також із них, щоб по змозі вичерпно дозволити говорити самому Сковороді. Усі цитати наводжу в моєму перекладі сучасною українською мовою. Соціологічних і педагогічних поглядів Сковороди не можна, очевидно, досліджувати відірвано від цілости його філософської системи. У цьому напрямі ця праця базується на моїй студії п. з. "Лицар Святої Борні - Григорій Сковорода", написаній у 1941-1943 рр. Беручи під увагу характер цієї праці, нам доведеться почати від деяких загальних стверджень про педагогіку, у світлі яких ясніше зрозуміємо і оцінимо вклад ідей Сковороди до розв’язки питання української національної педагогіки. Педагогіка ніколи не була наукою незалежною чи самостійною. Вона завжди спиралася і була нерозривно зв’язана з обов’язковими нормами соціології, релігії і світогляду даної нації в даній епосі. Коли-небудь і де-небудь учитель, чи виховиик, виховував дитину, він усе мав перед очима якийсь визначений, ідеальний образ чи зразок, до якого хотів довести свого учня чи вихованця. Цей взір чи ідеал є дороговказом і для учителя і для школи. Завданням педагога було довести дитину до певного стандарту поведінки, якостей характеру, світогляду, думання і знання. Цей стандарт був різний в різних епохах, місцях, племенах чи націях. Для виховника цей стандарт був даний і означений чи то визначеним завданням виховання, чи то загальнозобов’язуючими і прийнятими нормами цінностей даного середовища. Ця нормативна основа виховного ідеалу витворюється поза школою. Кожночасні норми цінностей є витвором і вислідом історичного розвитку групи чи нації. Отже, у тих моментах історії, коли назріває, чи назріла вже зміна суспільно-національного ладу, тоді разом із нею назрівають зміни в системі виховання.
Стає зрозумілим, чому в ученні Сковороди його педагогічні погляди нерозривно зв’язані з його вченням етики і соціології, а навіть есхатології. Тому, слідкуючи за педагогічними вченнями Сковороди, нам доведеться розглядати їх разом з його етикою і соціологією, бо ж тільки в цьому нерозривному комплексі можна їх зрозуміти, вивчити і оцінити. Сковорода належить до того типу мислителів і педагогів, що творять нову соціологічну систему, і саме в тому його історична велич.
Чи Сковорода може нам допомогти у самоусвідомленні нашого національного ідеалу і національного світогляду? Очевидно, так! Саме в тому є провідна роля в історії великих духових мужів нації, що в їх свідомості здійснюється самоусвідомлення істоти своєї нації, як органічної метафізичної Цілости.Сковорода рішуче боронить принцип вроджених здібностей, таланту і, вслід за тим, вродженої праці. Він наводить приклади різноманітних проявів замилувань і здібностей у ранній молодості хлопця. Сьогоднішнє знання про великих людей підтверджує цей погляд. Знаємо, що талант і вдача Сковороди і Шевченка проявилися вже в ранній їх молодості і, щобільше, саме їх наочні таланти промощують їм шлях у житті із сільських закутий на вершини тодішньої суспільности. Знаємо також із численних прикладів, що музичні здібності бувають не тільки вроджені, але, вони, звичайно, саме найшвидше і найвиразніше проявляються. Історія музики знає шестилітніх концертантів, а навіть диригентів. Рано проявлений музичний талант Сковороди з рівночасно проявленою релігійною тонацією його вдачі є ще одним підтвердженням цієї правди.
IV. БУТИ ЩАСЛИВИМ – ЦЕ ПІЗНАТИ СВОЮ "ПРИРОДУ"
І ЙТИ ЗА ЇЇ ГОЛОСОМ
Кожний є тим, чиє серце в нім.
У кого свиняче серце, той свиня.
У кого левине, той лев...
Григорій СКОВОРОДА
Ця "Природа" є утаєною і основною пружиною наших діл. Вона пробуджує талант, запалює до діла і робить працю солодкою. .
Основні завдання учителя і лікаря розуміє Сковорода ось так:
"Учитель і лікар не є учителем і лікарем, а тільки служителем Природи, єдиної справжньої лікарки і вчительки" .
На думку Сковороди, яблуні не треба вчити родити яблука; уже сама Природа навчила її цього. Треба тільки відгородити її від свиней, очистити від гусениць тощо. . Одне основне завдання педагога – це розвинути і плекати, – так як садівник плекає яблуньку, – притаєні, вроджені здібності, що бажають проявитися назовні. Педагог мав би, отже, пізнати і докладно вивчити найкращу сторінку характеру і здібностей дитини, її найкращу можливість розвитку і, вслід за тим, цей талант плекати, розвивати та довести його на найвищі можливі для даної одиниці висоти розвитку.
Принцип вродженої праці притаманний усьому світові. Черепаха не буде літати так, як орел. Даремна річ учити черепах літати. Вона може тільки розбити свою шкаралупу.Суспільні нещастя постають із того, що люди беруться не за своє діло. Воєнну чоту веде часто той, кому треба сидіти в оркестрі. Смішно, коли вовк грає на сопілці. Смішно, коли ведмідь танцює. Але коли вовк став уже пастухом, ведмідь монахом, а лошак радником, – це вже не жарти, а біда. Великі суспільні нещастя постають із того, що люди беруться виконувати звання у погоні за грішми. Виконування звання незгідно з Природою веде до внутрішнього неспокою, нудьги, а в крайніх формах – до самогубства.
"Краще бути природним котом, ніж левом із ослячою природою"
Отже, в нехтуванні принципу вродженої праці Сковорода вважає основну причину всіх суспільних нещасть. Усунення причини цього нещастя, тобто послідовне застосування в суспільності принципу праці за внутрішнім покликанням і придатністю характеру, Сковорода вважає за основу основ побудови щасливої суспільности. Зайва річ говорити, що здійснення цього принципу вимагало б докорінної зміни цілої суспільної структури. Сковорода знає, що встановлює нову азбуку світу, і так називає свій твір на цю тему: "Азбука світу". Тут бачимо нерозривний зв’язок педагогіки Сковороди із постанням нового суспільства. Свою візію нової суспільности Сковорода втілює в такий образ і символ:
"Бог подібний до багатої фонтанни, що наповняє різні посудини по їх містимості. Над фонтанною напис: "Нерівна всім рівність"! Ллються із різних трубок різні струмені в різні посудини, що стоять довкруги фонтанни. Менша посудина має менше, але рівна з більшою тим, що вона однаково повна. І що дурніше, як рівна рівність, яку дурні надаремно намагаються завести на світі. Яке глупе все те, що супротивне блаженній Природі"
Кожна людина має право на щастя. Вона має бути "повна щастя" і в тому щасті, у його повноті, – у повноті життєвого вдоволення і розвитку своїх сил і здібностей, – вона рівна всім іншим. У тому щасті, – в його всенаціональній чи всесуспільній спільноті, – люди є рівні. Але вони так, як різні посудини мають різну поємність, глибину і містимість. Вони мають інші завдання, іншу відповідальність, іншу працю. Вони так само щасливі, як і горнятка меншого розміру. Спробу зрівняти людей якимось механічним принципом рівної рівности Сковорода відкидає як безглузду. В цьому місці він виразно полемізує з передвісниками французької революції і, – як бачимо – випереджує ціле людство на два століття.
"Дураки надаремне намагаються завести на світі рівну рівність".
Скільки мільйонів людей померло при цій спробі провести "зрівнялівку", із якою, врешті, мусіли не лише французи, але й більшевики покінчити. Більше як півтора століття минуло після смерти великого філософа, а ще не світає у свідомості народу, що такі глибокі, світотворчі правди містяться у творах нашого національного генія. Сковорода не відповідає на питання, як ця нова суспільна структура мала б бути здійснена. Він установлює тільки основний її принцип і ясно вказує причину всього дотеперішнього лиха.
Для зрозуміння наведеного образу Сковороди, слід ще раз підкреслити, що вжите ним поняття "згідність із природою", зовсім не означає зовнішнього, видимого світу природи у сенсі матеріалізму, чи навіть пантеїзму (як Деус сіве Натура). "Природа" для Сковороди – це метафізична основа буття, – це Божественна Сутність, утаєна і притаманна зовнішньому, видимому світові і всякій живій істоті. Це творчий і активний принцип як Основа Видимого Світу.Ця Основна Творча Сила в Людині, отже, глибока, рушійна сила людської душі, – це її внутрішнє щастя і блаженність. Щастя – очевидно не в гедоністичному чи матеріялістичному розумінні цього слова. Це правдиве, внутрішнє щастя має своє джерело у свідомості, що людина виконує своє призначення, іде за її справжнім розвитком, досягає висоти за висотою. Це правдиве щастя, – впевненість у вірному шляху, – дає людині силу здійснювати свою мету, поборювати перешкоди, а навіть погорджувати смертю.
V. МОВА СКОВОРОДИ
Мова найвідомішого українського філософа Григорія Савича Сковороди (1722-1794) завжди привертає увагу своєю незвичністю, несхожістю на староукраїнську попереднього періоду та на нові російську та українську літературні мови.
У багатьох виданнях зазначено, що його мова – «староукраїнська книжна літературна мова останнього періоду її функціонування», що «перед Сковородою поставало складне завдання – розробити мову художньої та науково-філософської прози», а також, що Сковорода спирався «на мовні традиції ораторсько-полемічної прози». Втім, розуміючи суттєву відмінність мови Сковороди від класичної староукраїнської мови, додають, – її можна зарахувати до староукраїнської традиції тому, що головною прикметою, було «поєднання старослов’янської стихії з живою народною мовою» Очевидно, цей критерій далеко не достатній, тому що спроби поєднання різних стилів здійснювалися на всьому східнослов’янському просторі. Так, В. Русанівський прямо пише, що мова Сковороди «це не пряме продовження старої української, а якісно нове явище, покликане репрезентувати собою єдину східнослов’янську літературну мову», але зазначає, що
«служачи культурним потребам українців, і слов’яно-руська і спільно східнослов’янська мова Г. Сковороди, витіснили з ужитку уже освячену двома століттями староукраїнську літературну мову. Таким чином, обидві літературні мови об’єктивно відігравали деструктивну роль. Але, руйнуючи староукраїнську мову і відкриваючи тим самим простір для поширення в Україні російської літературної, ці штучні мови розчищали місце для творення нової української літературної мови – уже не на церковнослов’янській, а на суто народній основі». Застосування кількісних методів дозволяє поглянути на мову Сковороди як на російську в основі. Саме як російську, або церковнослов’янську в її московській редакції розглядає цю мову
Сводна таблиця 1. Відносний розподіл лексичних елементів різних мов в текстах Сковороди
Поеми Сковороди (1797 слів)
Проза Сковороди («Наркісс», 1127 слів)
Державін (поеми «Бог» та «Феліца», 802 слова )
I. «Загальнослов’янська» словарна основа
34,9%
35,7%
37,1%
II. Церковнослов’янський словник
27,6%
36,4%
28,6%
III. Східнослов’янізми
18,9%
12,3%
16,7%
IV. Росіянізми
7,8%
9,7%
10,7%
V. Українізми
3,1%
1,2%
–
VI. Слова з неслов’янських мов
7,7%
4,7%
6,9%
З таблиці 1 видно, що поетична мова Сковороди та Державіна приблизно однакова за структурою, проте проза філософа відрізняється насиченістю церковнослов’янізмів. У цьому таки виданні Юрій Шевельов доводить, що основним джерелом церковнослов’янської лексики була Синодальна Біблія, 1751 р. видання, але в основі була тодішня стандартна російська мова слобідських поміщиків.
«Сковорода постійно спілкувався в цьому колі, і до нього належали його читачі та шанувальники. Сковорода матеріально залежав від них. Вони було його оточенням, не селяни. Поки цього не зрозуміти, ми завжди будемо потрапляти до глухого кута і розглядатимемо його мову як якийсь шалений виверт».
ВИСНОВОК
Григорій Савич Сковорода – геній, якого шанують в усьому світі. Гуманіст, поет, філософ й просвітитель – він випереджав свій час глибокими філософськими роздумами. Мені здається, що ті його роздуми випереджують і наш час. Він був улюбленцем народу і ним лишився для тих, хто ним цікавиться. Г. Сковорода – учитель від Бога: учив, як жив. Сьогодні його афоризми перейшли в повсякденне життя і тарують наснагу усьому українському загалу, яка будує омріяну століттями незалежну й заможну Українську державу. Найбільш поширеними з них й закінчимо нашу оповідку про Сутність «філософії серця» Г. С. Сковороди
Ольга Булгакова МОЙРИ
ДОПОВНЕННЯ:
Григорій Сковорода: АФОРИЗМИ (як взірець «філософії серця»)
...Все те не наше, що нас покидає.
...з усіх втрат втрата часу найтяжча...
...коли хто веселий, той і в хворобi здоровий.
...людська душа і друг, безсумнівно, цiннiш за все інше.
...найгірша хвороба – хворіти духом.
...найкраща помилка та, яку допускають при навчаннi.
...найнижча посада буває людинi причиною щастя, коли до неї є природний нахил.
...не суди лиця, суди слово...
...охота – мати праці, праця все перемагає.
...хто дочекається кiнця у вічноплинному джерелі?
...хто сліпий, тому скрізь нiч. Якщо ти темрява – скрiзь для тебе пекло.
...як хто посiє в юності, так пожне в старості.
...Любов ... є джерело всього життя...
...I мудрий часто спотикається.
...Бiльше думай, а тодi вирiшуй. Спiши повiльно!
...Без бажання все важке, навiть найлегше.
...Без ядра горiх нiщо, так само, як i людина без серця.
...Бери вершину i матимеш середину.
...Бути щасливим – це значить пiзнати, знайти самого себе.
...В усіх науках і мистецтвах плодом є вірна практика.
...В усякому разi будьмо незлобивi!
...Вiнець хвали – старiсть.
...Вода без риби, повiтря без пташок, час без людей бути не можуть.
...Де серце повне вагань, там огида i нудьга.
...Добра слава краще м’якого пирога.
...Добрий розум робить легким будь-який спосiб життя.
...Довго сам учись, коли хочеш навчати інших.
...Дружать тiльки з тими, до кого вiдчувають особливе духовне ваблення.
...Духовна зброя сильніша за тілесну...
...З видимого пiзнавай невидиме.
...З лиця людину можна примiтити, а не з підошви.
...З плодiв та i того, який кiнець, суди всяку справу.
...Зi змiною сутi одне стає іншим за своїм буттям.
...Кожного вабить до себе своя пристрасть.
...Коли є червiнець, навiщо бажати, щоб i гаманець був золотий.
...Коли зачинається курча, тодi псується яйце.
...Коли зерно добре, добрими насолоджуєшся плодами.
...Коли любиш неправду, ненавидиш свою душу.
...Коли риба спіймана, вона вже не потребує принади.
...Кому душа болить, тому весь свiт плаче.
...Краще голий та правий, нiж багатий та беззаконний.
...Лiд на те й родиться, аби танути.
...Лiлея не знає фабрик – вона i без них красна.
...Любов виникає з любовi; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.
...Мудрець мусить i з гною вибирати золото.
...На новий путівець шукай новi ноги.
...Найкраща помилка та, якої допускаються у навчаннi.
...Насiння лихих справ – лихi думки.
...Не вихваляйся твоєю прозорливістю.
...Не все те невірне, що тобі незрозумiле.
...Не все те отрута, що неприємне на смак.
...Не за обличчя судiть, а за серце.
...Не любить серце, не бачачи краси.
...Не може не блудити нога твоя, коли блудить серце.
...Не можна збудувати словом, коли те ж саме руйнувати ділом.
...Не називай солодким те, що породжує гiркоту.
...Не розум вiд книг, а книги вiд розуму створилися.
...Не тiло, а душа є людиною.
...Не хапайся за хвіст, поминувши голову.
...О солодкий шлях життя, коли совiсть чистa!
...Одна iстина солодка i стара, все iнше – сiно та гриб.
...Пiзнаєш iстину – ввiйде тодi в кров твою сонце.
...Подiбне до подiбного веде Бог.
...Природа є першопочаткова всьому причина i саморухома пружина.
....Розум гострий у багатьох, але не всi навчилися мислити.
...Свiт напочатку тiшить, а потiм мучить i карає.
...Свiтло бачиться тодi, коли свiтло в очах є.
...Серце тодi насичується, коли освiчується.
...Слiпi очi, коли затуленi зiницi.
...Солодке пізнає пізнiше той, хто може проковтнути неприємне.
...Сповiрившись на море, ти перестаєш належати сам собi.
...Тодi лише пізнається цiннiсть часу, коли вiн утрачений.
...Той розумiє юнiсть, хто розумiє старiсть.
...Уникай товариства поганих людей!
...Хiба коли-небудь була дружба помiж скупими?
...Хворий смак твій – тим поганий і суд твій.
...Частки розбитого дзеркала всi однаково лице вiдбивають.
...Чи може людина, слiпа у себе вдома, стати зрячою на базарi?
...Чи може щось ширше розлитися, як думки!
...Чи не дивина, що один у багатствi бiдний, а інший у бiдностi багатий?
...Чисте серце перебуває в любовi, а любов залишається в ньому ж.
...Що в кого болить чи радує – те в кожного в головi та на язицi.
...Що вподобав, на те й перетворився.
...Що хочеш, шукай, але не згуби миру.
На тім можна б було і зупинитися і час від часу знаходити в собі декілька хвилин, щоб ще раз перечитувати хоча б оцю невеличку вибірку в «філософії серця» Григорія Савича Сковороди.
ЛІТЕРАТУРА:
1. “Історія філософії України. Хрестоматія: навчальний посібник” К, 1993
2. George Y. Shevelov. Skovoroda’s Language and Style. In book: Hryhorij Savyč Skovoroda. An Anthology of Critical Articles, Toronto, 1994, P.131
3. Багалій Д. Український мандрований філософ Григорій Сковорода. Київ: УКСП Кобза, в-во Орій, 1992.
4. Г. С. Сковорода, К., 1983
5. Горський В. С. «Історія української філософії. Курс лекцій» К, 1997
6. ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА. ТВОРИ: У 2 т., Київ: AT «Обереги», 1994.
7. HYPERLINK "http://litopys.org.ua/rusaniv/ru06.htm"
8. Історія української літературної мови, 2001
9. Переклав афоризмів Г. С. СКОВОРОДИ – вибрано з його прозових творiв: байок, притч та фiлософських діалогів – на сучасну українську мову виконав Шевчук Валерiй в Мережі ІНТЕРНЕТ
10. Сковорода Григорій Саввич “Полное собрание сочинений в двух томах” Т1, К, 1973
11. Словарь української мови / Під ред. Б.Д. Грінченка. Київ: В-во АН УРСР, 1958. Т. 1.
12. Юрій Шевельов – P. 93-132
Читать полностью: http://h.ua/story/54745/#ixzz48U4pYOyj
Комментариев нет:
Отправить комментарий