(Роздуми про роль і
призначення малих літературних жанрів на блозі ВелеШтилвелдПрес)
Ми
живемо у час оголення пороків. І в час осмислення людством небезпек та
перспектив майбутнього. Чуйним серцям боляче – до крику. Творчим душам зимно –
до спазму в словах…
Не час
писати романи і саги… Емоційним митцям не вистачить терпіння такі об’ємні твори
дописати. А читачеві не вистачить снаги їх прочитати. Коли хочеться сказати
щось різке, болюче або мудро-примирливе, з гіркотою каяття або розлуки –
виручають малі прозові жанри. Письменник, журналіст і публіцист
Веле Штилвелд (Віктор Шкідченко) – майстер коротких есеїв, новел, оповідок,
«мережевих казок» (авторське визначення жанру).
На
своєму блозі письменник часто подає маленькі, стислі, надзвичайно концентровані
твори. Есеї-застереження. Твори-медитації. Заклики. Пости-маяки…
Не
випадково філософські мініатюри Штилвелда орієнтовані на Інтернет-читача. Адже
книгу видати у сучасних реаліях дуже непросто. Інтернет дає можливість знайти
однодумців і… ворогів. Ворогів теж іноді треба знаходити. Хоча б для того, щоб
розібратися – які вони, хто вони…
«Для мене ФБ –
лабораторія думки, лабораторія духу, майже штучний інтелект» – пояснює Штилвелд
свою мережеву стратегію.
Веле Штилвелд
уміє бути різким, безкомпромісним. Він аналізує і себе, і світ, розмірковує,
часом дає невтішні оцінки суспільству:
«Ненависть…
Она имеет самые невероятные формы, как и имела… Мы все
время следуем за чертой – чертой оседлости, чертой допустимости… За моральной
или материальной чертой. Мы просто повинно несём эту черту! На себе, над собой,
перед собой чертим черту»…
Хаос, що охопив країну, відгукується гіркотою
в дописах Штилвелда: «Геноцид нації починається з руйнування місць духовного
перебування» (переклад з російської – Наталя Федько).
Іноді
автор дозволяє собі побути містиком-символістом і пише про речі, незвичні й
чужі простому обивателю: про космічних прибульців і свої «контакти» з ними… Хто
зна, можливо, й самі письменники – трохи інопланетяни? Тому що – небайдужі.
Тому що – самотні. Тому що – вони шукають Істину. Постійно. Щодня. Навіть, коли
вдають, що не шукають…
У
нарисах, есеях і «мережевих казках» Штилвелда філософські роздуми
переплітаються з історіями життя цікавих, неординарних, нерідко – знедолених
людей.
Одною з
важливих тем творчості автора є тема життя євреїв в Україні. Власний непростий
життєвий шлях загартував письменника і зробив його надзвичайно чутливим до
соціальної несправедливості, корупції в суспільстві. Цикли
«В каждой избушке свои игрушки», «Сказки, спиричуэлсы»
пронизані
роздумами письменника про місце людини в суспільстві, про роль творчості в
житті і… про різні відтінки людської ненависті.
Деякі
викривальні, гнівно-нищівні пости автора можуть багато кого розсердити, спровокувати
на суперечку… Зрештою, Штилвелд не відмовляється вступати в дискусію з
читачами, обговорювати пекучі суспільні проблеми. І скандали навколо співачок
Ані Лорак та Світлани Лободи, і небувала злочинність у Києві, й алогічні дії
політиків, і моторошні суїциди пенсіонерів – події, які не можна замовчувати.
Чому ж
так часто Веле Штилвелд провокує читачів свого блогу на суперечки? Він
відповідає на це питання сам в одному з есеїв: «Зачем же я
вступаю в полемику со столь многими случайными людьми? Наверное, исследую
индексы духовной самокастрации, которую предприняли многие – вчерашнее вычистив
в себе, но, не обретя нового… Я же скорее отвергаю нонконформизм и желаю
литературной комфортности даже в стеснённых жизненных обстоятельствах. Где-то
так…».
Зізнаюсь,
що і я не раз вступала в полеміку з паном Веле… З деякими його думками я не
погоджуюсь, і це нормально – ніхто з творчих людей (та й НЕтворчих) не
зобов’язаний бути клоном Іншого. Але це не заважає розумним особистостям
поважати одне одного.
І розуміти,
що в Україні непродажним митцям живеться дуже непросто: « Життя – це
нескінченна низка чарівних ілюзій, але кожного разу, коли ти просинаєшся
вранці, пам’ятай: однією чарівною ілюзією на Землі стало менше. Ти й сьогодні не
живеш у чарівній країні Оз, ти й сьогодні продовжуєш перебувати на грані
виживання у знедоленій земній країні Україні» (переклад з російської – Н.Ф.).
Що мене
дивує у творчості Штилвелда – філософські роздуми у нього органічно
переплітаються з побутово-реалістичними замальовками: «Воскресенье… По прибережному нашему двору школьному стадиону бродит конопатенький
третьеклашка и занудно гундосит: Кто будет играть в весёлого гробовщика? Кто
будет играть в весёлого гробовщика?.. А это как?».
Колоритні образи тіточок з ринку, образи мрійливо-авантюрних дівчат
і нахабно-хитрих хлопців, навіть образи вуличних крадіїв, які описав у своїх
замальовках Штилвелд, запам’ятовуються.
Суспільство
заражене страхом і ненавистю. І це болить. Багатьох знедолених, згірклих у
своїй самотності митців (письменників, музикантів, художників) рятує творчість.
Але небайдужа людина не може (та й не хоче) залишатися осторонь сумних суспільних
процесів…
Що буде
далі з Україною, з кожним із нас? Хотілося б вірити в найкраще. У те, що
Цивілізація Розуму, про яку я так мрію, хоча б зачепить нас своїм крилом… А
може, й відкриє нам, українцям, якісь свої таємниці… І життя стане
гармонійнішим, спаведливішим…
Мене
давно цікавило походження творчого псевдоніму Віктора Шкідченка «Веле
Штилвелд». В одному з дописів автор розшифрував його: виявляється «Штилвелд» –
це скорочений варіант фрази «А штил андер
велд», що в перекладі з ідиш означає «Мир Вашому Дому». Цікава фраза і цікавий
код…
Хочеться
побажати нам усім гармонії, мудрості… і неупередженості. А також – вміння бачити
в Інакшому (людині іншої національності, не схожих з тобою поглядів на цінності)
не ворога, а… просто Інакшого – Людину, яка теж шукає істину. По-своєму.
21.04.17
Комментариев нет:
Отправить комментарий