Наталя Федько:Перегуки думок і тіні смутків…

• Наталя Федько:Перегуки думок і тіні смутків…
  огляд публікацій на блозі ВелеШтилвелд прес (2016 рік

Зібрати в одному просторі мрійників і бунтівників, іронічних філософів і печальних майстрів Рими і Слова, не просто. Але – можливо. Саме таку мету поставив перед собою засновник блогу – ВелеШтилвелд (Віктор Шкідченко).

Вивчаючи публікації, я зрозуміла, що автори блогу – люди небайдужі, мислячі. Складні. Іноді – колючо-неприступні. Але з їхніми думками варто познайомитись. Адже кожен автор – свідомо чи підсвідомо – прагне поділитися з читачами найпотаємнішим – своїми спробами розгадати задуми Творця. Чим зухваліша, наполегливіша спроба – тим дужче душа болить… Такий парадокс.

Роздуми про важливе і катрени про болюче…

Філософські замальовки, есеї – моя слабкість. Тому «полюю» на сучасну філософію давно. Коли «блукаєш» простором блогу поліетнічної інтелігенції, знаходиш непересічні думки.

Вірші, есеї, коментарі ВелеШтилвелда – окремий літопис. Літопис творчого самітника. Літопис людини, яка вперто ставить складні питання світові. Мені здалось, що головним питанням, яке пронизує вірші автора, є «чому в світі панує хаос?» Варіанти відповіді письменник дає. Різні. Іноді – несподівані:

Світ не пішов за дощем… А зачухранці – за зонтом…

Кожен готовий бути вождем, ще й з неабияким понтом…

Антистабільність в епоху дощу – теж тобі безглуздь в природі…

Амбівалентні крики вождю тут же у відповідь… Годі!

(переклад з російської – автора).

Дописи про суспільне життя у письменника гіркі. Нелагідні. Особисто я не з усім погоджуюсь. Але в тому, що треба «поринати» в суть суспільних проблем, а не ховатись – нема сумніву.

Автор і сам чудово розуміє, що від ролі «милого пілігрима» далекий. Тому й називає себе часто «професійним подразником», а свої роздуми може представити, як «философско-поэтическое ворчание».

Письменник злиться на хаос і потай марить гармонією. Він розуміє, що творчість повинна залишатися острівцем честі, щирості:

Бездумие снов и бездушие слов…

И только поэты не знают оков –

они повсеместно живут без вериг

во имя волшебных восторженных книг.

«Абетка» для журналістів

На мою думку, змістовній предметні поради для журналістів-початківців – важливий крок до вартісного Слова. Кожен пройде свій шлях сам, але знати, як створюються сенсації, огляди, як робиться і «розкручується» сайт, молодим журналістам необхідно. У книзі «Учебник сетевой журналистики» ВелеШтилвелд ділиться з читачами своїм багатим досвідом журналіста, редактора й упорядника блогу.

По суті, автор створює таку собі «абетку» для людей, які хочуть реалізуватися в інтернет-просторі за допомогою статей, рекламних текстів. Молодим амбітним шукачам сенсацій варто прислухатись до засторог і консультацій пана Веле. І пам’ятати таке: «Сам по себе Интернет никого не делает ни лучше, ни хуже – так же, как паровоз или стиральная машина. Он просто даёт возможность что-то делать быстрее – но ведь не в скорости же счастье!»

Приручити Істину… Реально?

Про пошук Бога, сенс життя, несправедливість і справедливість було багато сказано мрійниками, поетами і бунтівниками. Але читати сучасних мрійників і бунтівників іноді не менш цікаво, ніж Омара Хайяма, Григорія Сковороду, Віктора Гюго чи Лесю Українку.

Цікавим відкриттям для мене стали філософські есеї Андрія Беліченка. Суперечливими думками, тугою за Абсолютом пронизані есеї автора «Формула Ніщо» («Формула Ничто»). Якщо для пересічної людини Ніщо – це відсутність будь-чого важливого, то для Беліченка Ніщо – це абсолютна безпредметність, з якої може бути створене, що завгодно. І самого Творця автор пов’язує з сутністю Ніщо (безпредметність , непідвладність канонам, всюдисущість).

 Наведу цитату про суть Ніщо: «У Ничто просто нет сущности, а потому ему всё равно, быть или не быть». А що ж робити філософам? Розгадувати самих себе, світ… і Ніщо: «… мы вопрошаем о Ничто не потому, что оно нам неизвестно, а более потому, что оно входит в саму структуру любого нашего вопроса, как раз и состоящего в несоответствии мысли и её предмета».

Може тому, що сутність Ніщо видається філософу надто могутньою і загадковою, він навіть хоче пошити собі «антиментальний плащ». І сам одразу зізнається, з якою метою: «Вот бы сшить такой плащ, который бы всё делал понятным, а меня одного – непонятным»… Як знати, можецей плащ уже кимось пошитий…

В есеях Беліченка – багато цікавинок, філософських провокацій, питань і відповідей. Але вони – для терплячого читача…

Щемливими роздумами про гріх і духовність, смерть і безсмертя, мужність і підлість пронизані притчі та філософські вислови Євгена Максиміліанова. Цей молодий автор прагне знайти підказки в минулому (у християнських легендах, у героїчній минувшині самураїв), але свою долю, свій світ вибудовує сам – у сучасному. І керується сумлінням, інтуїцією. Він стверджує: «Главное в жизни – уважать себя (!) и в любых обстоятельствах не утратить чувство собственной ценности и свой персональный Смысл Существования!..»

Диво-світи у рисунках…

Неможливо було б оминути у цьому огляді картини Ірини Діденко. Графіка цієї художниці – окремий дивосвіт: щемливий, проникливий, трохи казковий. Тематика творів пані Ірини дуже різноманітна: це і кохання, і безмежна самотність Душі, і стосунки людини зі світом, навіть – діалог з Часом… Пристрасть, злиття двох закоханих душ і тіл мисткиня змальовує дуже тактовно, поетично. Кохання у неї – як міф, як окремий мікрокосмос.

Ірина Діденко у графічних рисунках відмовляється від буйства кольорів, від тих «класичних приманок», якими можна зачепити недосвідчену душу. Її строгі і глибокі рисунки – для дорослих душ…Тих, які знайшли себе, а тепер шукають острівці гармонії в хаотичному світі.

Мене вразило, що кількома лініями художниця може показати цілу драму людської долі. Водночас – глядачам дається можливість теж щось додати до глибокого й містичного світу героїв картин, прожити якусь хвилину їхніми болями й радощами. У цьому й виражається сила художника – залишати Двері у свою творчість прочиненими для розумних

Графика Ирины Диденко

Графика Ирины Диденко

Графика Ирины Диденко

Графика Ирины Диденко

Графика Ирины Диденко