Веле Штилвелд: Голос загиблого всесвіту, частина десята

Веле Штилвелд: Голос загиблого всесвіту, частина десята

Світ Орніса очима Штучного інтелекту, графіка

Трохи складніше із правдошукачами. У цих зазвичай підзабірна правда накреслена прямо на лобі. У Центрі атракціонів їх так ось прямо в лоб і запитують: "Який з правди бажаєте?" Правдолюби та правдовери починають мовити.

Тут їм і пропонують за методом оратора Цицерона набрати в рот каменів придорожніх, а над плечем - чи лівим, чи правим - на вибір, навісити гострий дамоклів меч, а незгодних прокричати про своє бачення правди під все ту ж какофонію зовнішніх звуків просто, зло і неласково кладуть на атракціонне прокрустове ложе, де якщо й не усікають ні ніг, ні голови, то цілком міцно дають відчути, як це робиться за стиснених життєвих обставин з іншими...

Іноді раптово можна потрапити і в інші і тоді вибачай все те, що мав, що смів і чим дорожив. Воістину, за що боролися, на те напоролися. А мосьє Гільйотен був вельми дбайливий, хоч і сам не вберіг голови.

І летять голови, і чіпляються ноги. Їх-то і відвозять у поліетиленових мішках у нічні заміські кошмари (за традицією, вже навіть не для висипки на Терикони Забуття, а в закрути стародавніх висохлих річок) каурі та чорні (хоч при виплеску фар одіозно-коричневі) вечірні вантажівки, з морквою яких сама Клод не перетиналася жодного разу...

Державних злочинців виявляла особлива мовчазність. Вона гнітила. Від неї дико ломило у скронях і одного разу вона спекіла. Клод навіть здавалося, що всі ці злочинці, швидше і раніше, – державні самогубці. Адже спочатку всі їхні спроби марні, а вони самі приречені. Їх зустрічали з усмішкою на першому ж під'їзному до Міста КПП.

Після прибуття в Місто їм відразу на вибір пропонувався розстріл, довічна каторга або акт самоспалення з демонстрацією на тридцятому нічному національному шоу-каналі (зазвичай дозволених системою двадцяти дев'яти).

Проте багато приречені екс-політики та ошельмовані системою втомлені дисиденти віддали перевагу саме такому атракціону, і тому чисто атракціонним пожежникам у Місті зазвичай роботи вистачало

Сама Клод відчувала до пропонованих атракціонів подвійне почуття: вони липко стискали, опікувалися собою і в кінцевому рахунку вбивали її безособовий час, позбавляли надії вирватися з одного разу заведеного порочного кола, по якому з віку вік перетікала вона як якась в'язка неваляшка: вік Кабана, із віку Кабана у вік Собаки, із віку Собаки у вік Змії...

Атракціони, які їй самій пропонувалися, були позбавлені будь-якого сенсу. Клод могла годинами бачити величезну відеодискотеку, що мелькала з численних моніторів, вона навіть могла відразу паралельно з переглядом у суто віртуальному вимірі попрацювати ді-джеєм, помотиляти, куролеся, різнокольорові важелі всіляких мікшерів, у тому числі і опинитися на тридцять маніакальною пристрастю самоспалювалися суматики, яких вона впізнавала і ні, пригадуючи поволі, як давала тому чи іншому приреченому прикурити і не допускала, щоб такий ось взяв собі і обійняв її від потворної туги і понівечених почуттів у своєму неспіввісному з її власному інореальному перекошено. У світі, далекому від повсякденної неприсутності, що відбувається з Клод...

Ні, безперечно, саме обшаривание, незлісне, але липке ранкове обшаривание її свіжих ранкових форм багатьом ще допомагало! Багато хто готовий був навіть зійти на трасу, хоча, зрештою, ранкова дорога завжди вела тільки в одному напрямку, а на її узбіччях спеціально навчені дорожні стрілки, професійні снайпери, щоденно відстрілювали дорожнього полотна, що відірвалися, або раптово повернули назад. Вибирати тому не доводилося. Ні Клод, ні її дивним попутникам.

От і терпіла, тому що не знала, кому це спало на думку поцілувати, чи облапити її нескінченно бабині - трепетно-податливе єство. Кому раптом у черговий раз прийшла шалена думка так от запросто віднівелювати Клод до рівня дорожнього полотна?

А дорожнім полотном вона ніколи ще не хотіла. Не сміла, а значить і не могла. І тому в розгріб своєї шоферської руки била неодмінно пикою, але з кабіни кривдників не викидала, бо на полотні були і били прямо в упор викинутих на полотно снайпери, судити яких вона не хотіла.

Втім, сьогодні в кабіну все ж таки підсіли двоє. Він та вона. Вони не належали до відомих їй різновидів: бичів, бомжів, правдошукачів, політичних злочинців та ранкових далекобійників-божевільних.

Це були закохані. Вони просто вирішили вибратися в давно забуту в країні весільну подорож. І це з нею! І це ранковим рейсом для приречених? Що могло чекати їх після прибуття в Місто, до Центру каральних атракціонів, Клод знала.

Атракціони для божевільних були вкрай небезпечні. Нормальним зеленникам і трунарям у цей час слід або тихо спати, або молитися, або ліниво мочитися на грядки, де ще з ранку були вивезені в місто свіжі овочі. Одним словом, удобрювати, щоб самим не потрапити у добриво.

.Клод мовчки зчепила зуби. Вона раптом дізналася випещений бобрик зачіски закоханого. Колись він багато, але безуспішно писав. Тепер же він писав значно рідше, зате вельми і вельми. А його кохана малювала. Малювала власні спогади з минулих життів.

Звичайно ж, на шовку в стилі батик і, що навіть неймовірно, але на справжньому папірусі, таємницю виготовлення якого вона свято і дбайливо впізнавала у собі крізь сни.

Звичайно ж, що малювала обраниця не ранкові вантажівки, та й сам літній, але статний коханець звик писати не про них. Обидва були щасливі. Їх ще не затьмарювали спільні безцільні спогади. Вони мали намір здійснюватися, вони були покликані жити.

Клод добре пам'ятала неписані правила дивних дорожніх історій. Вона точно знала, що зараз до них у широкофюзеляжну кабіну вантажівки неодмінно підсяде четвертий, чия функція – поділяти. Розділяти світи, розривати закоханих, роздвоювати людство.

Так і сталося. Він міг бути будь-ким, але був саме тим, кого Клод передчувала. Вона не мала права не зупинити вантажівку. Такі були правила гри у вигострену за накатаним сценарієм раптову дорожню смерть.

Прямо на ходу він вирвав тіло молодої жінки з обіймів закоханого і разом із нею випав у придорожній кювет. Туди, де стріляли. На місці. Без попередження.

Тепер Клод стало зрозумілим, що і він не уникне участі політичного злочинця. І тут Клод вперше різко загальмувала. Вогненна куля вирвалася з меж контуру її пишного волосся. Він ударив супутника, що так безцеремонно викрав дівчину, прямо по контурі силуету, що віддаляється.

Спалахнув вогняний стовп на місці засудженого. Засмучена Клод нервово викинула надламаний пропелер рук на неслухняну нині бублик.

Того ранку, як видно, так вчинили багато хто. Бо прийшла весна, а з нею – неприборкана повінь почуттів, а з ними – кохання, яке не можна було не засудити, не зрадити.

Система карних атракціонів впала, і по дорозі від Міста спішно і без нічого, наввипередки і підстрибом побігли вчорашні Лялькарі, не чекаючи часу вечірніх каральних автомобілів, з ганебними водіями яких гидлива Клод так ніколи і не зналася.

А щодо узбіччя дороги, то у напрямку до Міста і з нього ж назустріч у простих справах людських поспішили закохані – вчорашні бомжі та диваки, приречені та їхні невблаганні судді, жертви системи та її кати…

Чи були серед них Орніс і Сванія, Свазіш і Ноель, Стріна та Донія… – сама Клод, чесно, не знала.

Але тільки тепер Клод більше нікуди не поспішала, а розлючено рвала на собі горохові краги та кепі, блузон, жилетку, лосини...

Їй ще треба було жити, любити і рулити. Будь-коли і в будь-якому напрямку.

Рона й Орніс остаточно перебралися на планету Богів для ґрунтовних і тривалих бесід з тамтешнім у той час уже віці Червем сумніву, який і сам не міг до пуття зрозуміти навіщо були раніше зроблені колишні десанти богів на землю. Адже на Землі, всі боги, що подорослішали, рано чи пізно ставали людьми, так як і їх численні нащадки, що прибули на планету богів роями і поодинці, ставали богами, вже тільки тому, що долали в космосі простір і час, а в собі непрямість і безладність , набридливість і тлінність.

А Мурлон поринув у неозорі нетрі галактики.