Веле Штилвелд: З боку припіка, частина шоста

Веле Штилвелд: З боку припіка, частина шоста

Інтернатовці:Витвір Штучного Інтелекту

Запам'яталося, що у Женьки було тіло грубого, але пухкого хлопчика – напів-атлета, напів-тітки. Але особливо запам'яталися Шкіді Женьчині наколоті пальці на обох руках: на правій було виколото на чотирьох пальцях – Женя, а на пальцях лівої руки природно було виколото буквально Їжачок. З цього випливало, що перед ним і кожним пацаном цього кефірного закладу стояла справжня Женька Їжачок. Інакше дівчинка називати себе забороняла, і тут же показувала свої міцні, геть-чисто стислі кулаки і запобігливо говорила:

- Ще одне криве слово і заряджу в диню! - Ця її загроза звучала переконливо, і тому Женьці вірили на слово.

До Шкіди Женька поставилася по-заступницькому і відразу попередила і самого Шкіду, і Вєрку Космодром:

- Малявки, якщо хто вас хоч пальцем чіпатиме, звертайтеся...

Тут нам знадобиться маленький ліричний відступ… вид легенди про Вєрку Космодром…

У глибинах степу, де небо зливалося із землею, був космодром, про який ходили містичні чутки. Найстійкішою з цих легенд була історія Вєрки, народжена циганкою і покинутою матір'ю в цій безлюдній просторості.

Вірка виросла серед ракетних стартів та зоряних ночей. Її прийомний батько, старий казахський обхідник, знайшов її на межі життя та смерті. Своєю опікою він ніби приклеїв дитину до себе, але не міг дати їй більше, ніж свою тиху стару турботу.

Сам він – Аслан Киримджаєв – був прибиральником льотного поля, де збиралася та розбиралася стара ракетна техніка. Іноді тут траплялися дивні речі: раптом падали відпрацьовані щаблі, а іноді навіть інше нестандартне обладнання. Якось упав з небес цілий ложемент космонавта, залишивши слід навіть у районі Сарни. Це була не пожежа, а щось інше, але саме при цьому дивному світлотепловому спалаху раптовий біль обпік маленьке тільце дівчинки, у якої все, що було в тієї нижче пупка і шрамувало вогнем, що випало з неба. І маленьке тільце від пупка до колін перетворилося на об'ємний різнокольоровий розпис жахливих мов полум'я.

З того часу з Вєркою відбулися зміни: вона більше не ночувала у старого Аслана Киримджаєва в юрті, а перебралася спати просто в собачий розплідник, де незабаром щепилась спати стрілки всіх майбутніх космічних Лайок, Бджолок та Стрілець.

Але тільки одного разу вперту, що вже майже гарчала на незнайомих людей Вєрку клопотаннями рідного, хоч і горе-батька, відставного офіцера в скромному майорському званні вольовим порядком просто вивезли мало не в санітарній будці прямо з резервного пускового столу, де вона перебувала як остання дочка нації, яких брало під свою опіку КДБ для всіляких дослідів, але у випадку з дикою шестирічною втікачкою Вєркою навіть у КДБ порається не захотіли і просто скинули в київський сиротинець.

Жилося в ньому схоже на Вєрку не солодко, тому з того часу її завжди супроводжувала її заповітна рукавиця, в якій вона зберігала розколоту грудку цукру. Цей цукор був її особливим захистом. Якщо хтось намагався образити її, вона відразу била кривдника цією рукавичкою в око, і до того ж кричала благим матюком. Ніхто не знав, хто навчив її цьому, але всі, хто був у візуальній близькості від неї, тут же кидалися захищати гучноголосу Вєрку - розумницю і красуню, через що кривдникам діставалася по морді.

Так легенда про Вєрку - дівчинку, народжену на космодромі, з величезною грудкою цукру і рукавичкою, готовою захистити її від будь-яких негараздів летіла попереду Вєрки, з якою Шкіду доля звела ще в дитинстві в тій дитячій психолабораторії в Пущі-Водиці, яка вважалася дитячим санаторієм за КДБ.

Чи вірили у цю історію? Невідомо. Але вона жила в серцях тих, хто знав про неї, і стала частиною міфології цієї загадкової істоти, яка запросто могла переходити на будь-який із сорока чотирьох собачих діалектів. Втім, і зникла вона з інтернату одразу після третього класу, привороживши охоронних собак, після чого їх теж в інтернаті більше не бачили… Подейкували, що це Вєрка повела їх зграю на космодром, а звідти, як знати, можливо навіть на планету богів…

Реально ж Вєрка Космодром тихо дорослішала, і однієї рукавиці для захисту свого світу їй мало. Тому вона навчилася рясно їсти часточки часнику і заїдати їх смаженим соленим насінням. Але про це вже легенд ніхто не складав... Поруч із нею посадили гнилозубого пацаненка Юрка Чуба, і ці двоє, доповнюючи один одного, і довгі роки навчалися мистецтву з віком дедалі більше ненавидіти один одного...

Так само реально було і те, що народилося Вєрка циганкою і була кинута матір'ю в районі космодрому в Голодному степу під опікою п'яниці-батька і там би вона загинула, не знайди її старий казах-обхідник, який просто пошкодував і ніби приклеїв цю безхазяйну дитину до собі, але при цьому нічого більше дати їй не зміг, оскільки сам він дивився космодромну псарню і вважався прибиральником льотного поля, на якому і спорудив цю саму псарню на льотному полі, на околиці його ділянки, відразу за стартовим столом, який займав добрих кілька гектарів... От начебто й усі уточнення... які не раз змушували малолітнього Шкіду вдивлятися у зоряне небо.

І ось що ще з часом виявилося: що це її батько - російська людина і покинув її, а все звалив на ні в чому не винну і давно покійну циганську матір, у якої і була вкрадена ця дитина. Але в тій країні космодрому було прийнято нарікати на циган, і тому в особистій справі обпаленої дитини зробили короткий запис: кинута матір'ю-циганкою на пожежі... Але від цього Вєрці не ставала краще за інших, і вона завжди носила при собі свою заповітну рукавицю, і в якої вона зберігала досить величезну грудку цукру, про яку ви знаєте. У результаті кривднику били морду, а віялу давали дешеві цукрові подушечки.

- Женя, - щоразу обривали її строгі й якісь однобарвні дами, - прикуси мову… Просто мову прикуси, Їжачку…

І Женька замовкла. Але слава про неї лунала по всьому інтернету.

Хоча флегматичну Женьку ніхто й ніколи не карав, тоді, як вона сама карала себе, і щоразу вимагала стригти себе наголо, під хлопчика… Пам'ятаючи свої ще нещодавні лікарняні будні, під час яких її лікували від педикульозу та всіляких нажитих на вулиці виразок, а на вулиці якось її й знайшли, та так толком і не встановили: хто вона і звідки… Встановити цього у прихованої дівчинки так і не вдалося, навіть тоді, коли вона з роками розцвіла і стала гарною русявою дівчиною… Правда, ну дуже не маленькою, але при цьому вона завжди мала цілий загін юних залицяльників. З ними вона б і пішла в життя в якесь вузькопрофільне ПТУ, звідки вже й вибиралася б у житті самостійно. Але одного разу з нею трапилося кохання, про яке розповімо тут нижче.

Але для Шкіди вона стала справжнісіньким опікуном до кінця п'ятого класу, і ніхто зі старшокласників не наважувався до нього підійти і, наприклад, змусити пострибати на предмет дзвінкої готівки, тобто тупо пред'явити свої кишенькові тихі гроші, щоб їх потім планово конфіскувати.

Для інтернетівської малявки це був великий привілей. Теж було і в їдальні: і там вона стежила, щоб Шкіду призначали чергувати по їдальні не частіше, ніж у інших. Адже для малюків збирати грановані склянки липку тацю та тягнути їх на мийку, не завжди було найпростішим завданням: двадцять склянок на підносі були конкретним тягарем, а до всього повз них проносилися найбожевільніші істоти.

Одного разу, коли Шкіда ніс на посудомийку такий піднос, повз нього тоді вже п'ятикласника, промайнула крихітна головка якоїсь безбашеної першокласниці з кісками і білими бантами. Голова дівчинки виявилася на рівні підносу, і той розсік їй маленький чарівний лобик. При цьому всі склянки зі страшним ревом впали на підлогу, і не трапись тієї трагічної миті Женьки і накачених вулицею рук, дівчинка могла б і просто позбутися свого крихкого маленького здоров'я.

Крутий калач Женьчиних рук просто вирвала малу з трагічного цейтноту і тут же Їжачок потягла поранену неваляшку до Надії Пилипівни. Все це сталося так швидко і моторошно, що ніхто так і не зрозумів, що насправді раптово сталося на галасливому і мокрому місці в центрі їдальні.

Лікарі, що прибули відразу ж швидко, викликаної швидкої допомоги тут же наклали дівчинці свій медичні шви і скоби.

На щастя першокласниці рани дівчинки виявилися дуже поверховими, і вже через рік пам'яті про них майже не залишилося, але досі сам Шкіде все ще пам'ятав Люсю. Хоча ні крихта Люся, ні сам Шкіда, ні численні малюки й малюки, які стали причиною її поранення в голову, ніколи більше про це не згадували, і продовжували жити у своїх неспіввісних світах без претензій один до одного.

Хоча ночами ця Люся часи снилася хлопчику у вигляді маленької пташки з болючим дитячим обличчям мимовільної дівчинки-жертви. Права, тільки спочатку вона була в крові, а потім уже проступала у вигляді дивної тіні тільки в сірих або чорних плямах-тонах, які послужлива пам'ять хотіла просто накласти на пролиту Шкідою кров.

З того часу дівчаток із чужих класів він цурався. Вони були за межами його життя, але, правда, до того часу, поки життя не пов'язало його з Малим.

І ось тут усе почалося. Правда, на той час сам Шкіда був уже в сьомому класі, і опікувався його Їжачком, який прийшов на зміну Женьці, - Дрібний.

Зазвичай у суботу після шостого уроку старші інтернатівці самостійно роз'їжджалися або розтікалися своїми справжніми будинками. Але одного разу Шкіду викликали до старшого вихователя, і Віталій Остапович попереджувально сказав йому, що цієї суботи він залишиться в інтернеті.

– У тебе. Шкіда, захворіла мама: вона зараз перебуває у жіночому відділенні районної лікарні, куди тебе навіть носом попросили не потикатися. Усік? Не пускати чи пускати до палати – це привілей медичного персоналу, але з того, що ти маєш знати, у принципі у твоєї матері майже нічого страшного. А чому не пускають, то по-перше це жіноча лікарня для дорослих. Ні. Не тюремна, але строго жіноча… Тож на ці вихідні ти залишаєшся у нашій сирітській групі. Не реви, сам ти не сирота, але ось група сирітська. Втім, все це як до тебе прийшло, так і піде ... Але тільки не в ці вихідні.

Веле Штилвелд: З боку припіка, частина п'ята

Веле Штилвелд: З боку припіка, частина п'ята

Шкільна шкільна газете: Витвітвір Штучного Інтелекту

Для тих, хто до ладу так нічого і не зрозумів, зараз поясню: у дитинстві час зазвичай розтікалася поздовжньо, але – з роками – і особливо тепер – помчало поперечно, і ось те, у що можна було врізатися ще в недавньому вчора, сьогодні опинилася за дивно непереборною прорвою: за величезним розривом часу, пам'яті та простору.

І ось, для мене цей розрив вже більш непереборний. Він тепер став лише сухою констатацією фактів.

А от квартири, – а я сьогодні починав із них – так от – вчорашні квартири, як і всі інші вчорашні світи, десь та й залишилися: або - досі теплими, як Тимура Литовченко, або - остудженими назавжди, як мій власний світ.

Вся справа тут у тому, що мій результат з мого стародавнього Ігупця почався дуже рано, коли мене, з самого дитинства, на двадцять років вигребли в цілодобові ясла, цілодобові дитячі садки і – нарешті – в інтернати, а до них ще на два роки в армію.

Тобто я – практично з трьох до двадцяти двох років – був вигнаний зі свого світу, і більше ніколи не хотів у нього повертатися. Тому що саме там був я одного разу відданий - майже майже від народження - і вже на довгі десятиліття. І навіть мати моя в тому світі була мені, як би, – двоюрідною тіткою, і – скоріше – чисто зовні я більше чув про неї, як про фривольно поривчасту жінку, ніж, як про мою власну матері, що безмірно любить мене, і – на жаль - як про жінку фабричного поведінки і безглуздих звичок.

Проте, як тільки мати занедужала, все пов'язане з її відходом і гідним оглядом відразу падало на мене, чи не з часу її перших кримінальних абортів. Так що, почувши вперше те, що мати перебуває в лікарні і в черговий раз мене не забере на вихідні з мого інтернату, я стоїчно залишався з дітьми, долі яких були також вивернуті навиворіт, про що вони вже й не тужили, а починали будувати свої світи з ерзац-підробних елементів якогось – не властивого простим домашнім людям – lego. І, повірте, у нас щось так виходило, але, правда, не все й ненадовго.

Why not? Чому так і не переплелися мелоси двох стародавніх народів України – українців та євреїв, чому українські та ідиш мотиви розтиналися різними кисейними бережками молочних річок України? чому досі жоден український композитор: ні українець, ні єврей не пошив двох цих мелосів?

Зате дуже важливо, роздмухуючи щоки чи не попердаючи сором'язливими словами, божевільні чорносотенні тітки засуджують парту Ерісмана з мого дитинства тільки за те, що вона була в їхньому світі ніби більмом на оці, мовляв, сидячи на печі, краще було б жерти калачі, а не якісь хали з пряниками. Ви відчули іронію?

Особисто я вважаю, що створення творчих самобутніх колективів в Україні, які працюють спільно на ідиші та українській мовах, ще попереду. І це очевидно після того, як і Луїс Дефюнес танцював фрейлакс, і Шарль Азнавур робив мікш французькою, вірменською та ідиш, і тільки ми в Україні вічно билися світами, і б'ємося досі, і чекаємо своїх міжнародних маріусів петипу, і від того на душі кішки шкребуть. Адже ми живемо разом на цій землі вже не одне сторіччя.

У моїй сім'ї було три носії язика ідиш: баба Фіра - моя наймиліша прабабка, яка безперестанку бурчала на ідиш крім однієї російської приказки: «Писала писака, не розбере і собака». Вона ж, за визначенням діда Наума – вітчима моєї мамулі Тойбочки – мадам Вонс – "знаюча", і баба Єва вона ж Хана Кальмівна, дочка баби Фіри та дружина другого свого чоловіка кавалера двох орденів Слави в'язня Гулаг'а Бориса Наумовича Федоровського, що примкнув табірним блатним і мав персонально подяки від маршала Жукова.

– Ось так шмок, – у їхньому загальному розумінні співвідносився з нинішнім рукожопом, або традиційним нікчемою, тобто це слово мало яскраво виражений іронізм. Найчастіше дід Наум нагороджував цим словом бездіяльних людей.

Не треба копатися у філології там, де слово під себе прокопала трудяга життя Моя ж мати Тойбочка любила ідиш прихованою любов'ю, і, траплялося, в серцях казала:

- Мій Вітька шмок!

У тому й було моє перше сімейно-народне письменницьке визнання. Сам я був визнаний у сім'ї літературним шмоком, якого, за визначенням Самуїла Яковича Маршака, неодмінно поховають за рахунок громади, як знатного рукожопа від народної сохи.

Але бідняцька єврейська київська сім'я, в особі моєї буйно темпераментної матусі зрадила мене і скинула в чорносотенний київський інтернат.

Історично слово «шмок» у 19-20 століттях знаходилося в табуйованій зоні ідишу, означаючи чоловічий статевий орган (з зверхнім відтінком).

Якщо слово поц на ідиш - це строго статевий член, то російською це вже сленгове слово, вживане як іронічному, і у пейоративному (негативному) значенні. Широко поширене в одеському та деяких інших південних говірках. В ідиші, звідки воно було запозичене російською мовою, слово "поц" є обсценне (табуйована лексика).

За вживання слово "поц" можна було клопотати, а за слово "шмок" - ні-ні... Його просто не знали і не розуміли інтернатівські училки.

Виняткові особливості київських вчительок молодших класів представляли їх напрочуд чарівне і шалено красиве довге волосся, яке вони всіляко плекали і трепетно ​​пестили. У тому числі траплялося і під час уроків. Давши своє наставницьке чергове завдання нашої недбалої братії, вони просто за вчительським столом починали розпускати і перебирати свої розкішні коси і особливо пасма, що впали їм на ніс.

Принаймні із цим Шкіді пощастило двічі. Вперше ще до інтернету, у першому класі загальноосвітньої середньої школи, але ні повноцінного образу, ні імені першої його вчительки чомусь у пам'яті не збереглася. Натомість збереглися у пам'яті її розкішні коси.

І, гаразд, це були б останні коси, які Вітьці довелося запам'ятати у свої дитячі роки. Але ні, був і вдруге, коли з косами пощастило тітці Стерве, яка регулярно плекала їх під час наших інтернатівських самопідготовок, коли всі ми суворо й приречено сиділи за своїми облупленими партами, і пихкали над домашніми завданнями, до чого нас спонукав, як мінімум , шкільний щоденник, з численними завданнями на завтра, навіщо всередині наших старовинних за теперішніх часів партах Ерісмана лежала величезна кількість підручників, які поглядали на нас бляклими скарбами Алладіна.

При цьому кожному інтернатівцю покладався свій спеціальний комплект зазвичай із тринадцяти-п'ятнадцяти підручників.

У всіх це були зовні приємні майже нові, а то й зовсім нові підручники у гарних шкільних обкладинках, але у Кольки Чмихало з цим була проблема. Його підручники були розшукані мстивими бібліотекарками по всьому бібліотечному сховищу спеціально для Кольки, оскільки тільки вони були особливо впізнавані, бо просто не впізнати їх було не можна, оскільки всі вони були суцільно розписані Кількіними особливими ієрогліфами жирного чорнильного кольору.

І часом їх було так багато, що вони просто заливали собою цілі друкарські рядки, і до Кольки раз у раз приходили допитливі однокласники, як у якусь кунсткамеру музейного зразка.

Правда, і сам Колька за показ своїх підручників з них плати не брав, ну і без толку за просто так нікому не показував.

– За перегляд жени талончик за «трієчку». Можеш підігнати талон «хорошиста», тільки талон відмінника мені не давай. Ніхто не повірить мені з ним у щастя таке.

Тепер дещо поясню: наші вчителі грали з учнями у особливу гру. За активність на уроці та оцінку три покладався синій талон. За предметну четвірку – жовтий, який цінувався вдвічі дорожче, а талон відмінника проти талона трієчника цінувався вже за потрійною ціною. За тиждень треба було набрати не менше п'ятнадцяти балів, щоб у п'ятницю в актовому залі подивитися якийсь відпадний казковий фільм. Якщо чесно, це працювало, і Колька регулярно відвідував тижневий кіносеанс.

Під час п'ятничних кіносеансів він просто навчився відключатися і медитувати, тоді як у інші не вихідні дні всі дві години самопідготовки він проводив із приреченим обличчям мученика, який завжди щось згадував.

На відміну від Дрібного, казенного, доставленого в інтернат прямо з дитячої кімнати міліції, Шкіда був приведений сюди своєю власною, на жаль, малошляховою і майже незаможною єврейською матір'ю, що в усі часи вважалося б нонсенсом. Але в історії совка ще до Шкіди існував відомий єврейський майже сирітський син Леонід Пантелєєв, який створив, хоч як це дивно, республіку Шкід.

Ця дитяча спільнота трапилася за часів Хрущовської відлиги і про неї просто забули за часів брежнєвського застою. Так ось самого Шкіду ще в 1962 році просто взяли і привели в ці стіни, які виявилися для нього просто в актовому залі, інтернованою цитаделлю на ціле десятиліття вкраденого дитинства.

У тому пам'ятному і чомусь зовсім червоному від навколишнього панбархату приміщенні, де й вікна та стіни були просто жирно заретушовані цією тканиною, просто на стільцях лежали перші для нього, і такі як у нього речі, до яких слід було підійти один за одним після тюремного обдурювання по нуль перукаря, через що багато домашніх малюків гірко плакали і навіть намагалися битися в конвульсіях. Але це не проходило.

За вказівкою для кожного з них нового класного вихователя належало обрядитися в ті казенні шмуткис, які відтепер були видані і занесені в індивідуальні речові атестати.

Ту ж до приголомшених малюків жваво підходили запобіжно строгі старшокласниці, і вже вони до кожної речі пришивали особливі бирки з підписаним хлоркою прізвищем, а потім скидали всі колишні речі в один загалом мішок незалежно від того чи чистий чи ні був той чи інший одяг.

Тут же все це вирушали в загальну всеінтернатівську постирушку, а старшокласниці чергово вже бралися за малюків, розводячи їх за руки по класах.

Самого Шкіду за руку взяла шестикласниця Женька-їжачок і привела його разом з Віркою-«космодром» – одноліткою Шкідиною в другий «В» клас. З цього все й почалося.

Веле Штилвелд: З боку припіка, частина четверта

Веле Штилвелд: З боку припіка, частина четверта
Інтернатовці світу: Витвір Штучного Інтелекту

Ось у чому власне і полягають їхні спільні невдоволення. Так що співати вони тепер будуть самі – без вас, і згодом переінакшають і мотив і слова… Так що вам у життя, а вони продовжать співати вже без вас до того ж після вашої рясої для них сирих трапези – всі вони вже поїли ваших вареників з м'ясом, а значить, тим самим підтвердили свою швидку смертність, але коди їхніх голосів дістануться їхнім нащадкам і ті вже підтягнуться і підспівають цю пісню, в якій уже не залишиться жодного слова і жодної ноти від вас і ваших зусиль. В історії так уже було, і не одного разу.

Щоправда, завтра ця нова пісня десь переламає вчорашній єдиний лад і стане їх внутрішнім змістом, назавжди випрямивши їхню сутність, і тоді, можливо, вони знову знайдуть себе і знову стануть людьми. Тільки за цим вони вас і покликали в цей сон. Прокидайтеся… Та з це shat up та wake up!

- Але чому все-таки відбувається все саме так? – тут же захотілося проаналізувати і подумати: адже десь і справді вихорилися і множилися нові і нові музичні лінії, ведучи нас до витоків стародавнього логосу і давно виправлених звуків, які раніше були доступні лише далеким предкам. І тоді пісня знаходила зовсім незнайоме раніше друге звучання і відводила на глибину, руйнуючи уяви духовний… - Тож прощайте і прокидайтеся…

Тут уже й до Дрібного стало доходити, що у вас на нашій грішній Землі ніякої насправді сама вона людина не випадкова, і створена не для того, щоб прожити шлопером дорожнім потягом, в яких його рідко хто міг зловити, але ось зловили ж , Зламали хребтину і викинули з поїзда на повному ходу, з правом на відвідування грішних снів.

Останні слова, які він почув був приблизно такими:

- Так ти кажеш, не спіймаєте ви мене, мовляв, юркий і спритний я, дрібний спритний... На всі хитрощі є монтування, гаденеш ти, Дрібний... От і лети птахом вільним і нехай вагонні пари тобі заспівають за упокій твоєї злодійської тухлої душонки, адже щось у житті ти так і не зрозумів. Амінь!

Так і не зумів їм Дрібний відповісти, мовляв, ніколи не беруться за куш до якого він не дужий, не знає про це заздалегідь ...

Рота підйом виходь будується. – Знову пролунало при остаточному пробудженні життєвих озвіренів.

Господи, та звідки ж усе це нахлинуло?

Як звідки? Із сусіднього підворіття життя: так сталося, що по підворіттях нас не раз потягало, тому надалі життя вже від них відвертало при кожній новій життєвій повітрі.

І не пиши ми пісні, і не роняй у них звуки, які ставали кодами, були б і ми безмовними і безликими без явних і нахилених з будь-якого приводу. Але народжені нами звуки все-таки мали особливу ціну, і за неї нас і тримали в життєвому польоті на бриючому, за те як видно і були нам вдячні і навколишні кунаки, і кунаки кунаків, що безвільно підійшли до краю безодні, з падіння в яку ми їх і вирвали ... на самому краю прірви з власних недосконалостей, які і перетворили всіх цих кунаків та їх кунаків у дрібних озвіренів життя, за яким вони приховали свою справжню першосутність - розчинили її, розмазали і обрядилися в плащі з білими атласними підкладками, в ри безглуздому бажанні стати для всього навколишнього світу суддями.

Але наше життя тривало…

А для людей, що прийшли в цей дивний здавалося б зі залишиться головне: якщо навіть переінакшити всі слова, звуки та фарби, все одно залишиться Знак, що якось ці люди заспівали!

Мимо пропливала низка днів і подій, усіляких вчинків і дат, ми з Юрком розходилися по паралакс часу в життя: у свої навколишні неписані світи, в яких жили старі і нові звуки, що народжували несподівані і ледь навіть чарівні співзвуччя слів, до яких приставала та чи інша мелодія і народжувалися нові пісні, які нам ще тільки треба було трепетно ​​створити і почути, хоч Юрко і писав у есемесках, що нових мелодій у нього вже не залишилося, і навіть уже зривався бурчати.

Але до мене і в нові сни, як і напередодні, але вже значно пізніше приходили якісь давно забуті вчорашні натхнення та осяяння, хоч і найчастіше дитячі, коли все можна було переінакшити, перенаправити, перепризначити та переправити через якісь ще не розщелини болю, що розійшлися.

Вирішив би тоді я жити по-іншому, то й підсумки наприкінці мого земного шляху були б іншими. Але ми вже вибрали свій шлях і йшли по ньому приспівуючи без огляду на тих, кого це рішуче не влаштовувало чи тільки якось дратувало.

Саме так ми писали і продовжуємо писати свої пісні, постійно розвиваючи свій спільний талант, на який нас спромоглися радянські інтернати часом і під гуркіт вже не піонерських, а інших барабанів уже не інтернатівських барабанів повсякденного, що посивіло від постійної сірості життя.

Сьогодні дуже багато успішних дівчат пишуть свій шлях, який зводиться до пошуку хорошого місця, хорошого достатку, навіть - при самих ризикових для себе варіантах.

Чим більш ризикові теми і варіанти траплялися зі мною раніше, тим виразнішим стає той книжковий джем, який сам собою є, взагалі, дивним, але добрим словом.

Це тобі і є той скарб, що залишається на дні криниці, навіть найскрадішої та неглибокої душі. Це, тільки дбайливі американці, сподіваючись на краще, покладаються на те, що джем і є - не тільки підземні, а й глибинні скарби будь-якого простору та часу.

А що робити нашим літературним скромницям та улюбленицям у обтягнутих скотчем кривих дзеркал нинішнього напіввоєнного життя?

Хіба що їм тільки й залишається відстоювати свій внутрішній джем, не маючи за душею духовною ні гроша – і, природно – ні шиша. Ось вони і вигадують усіляких себе на порожньому – власне – місці, і випинають себе ж перед дзеркалом світу, просвічуючи наскрізь – ну, не так щоб – площину діянь, а те, від чого можна було б чогось і за голову взятися – усілякі евфемізми…

Адже одних уже цих евфемізмів про те, що така у них сьогодні гра, для самої гри в навколишнє життя у феєричних чорно-білих плащах, уже не вистачає.

І тоді їм туди вже більше не хочеться, тому що у повсякденному житті більше немає жодних чорно-білих плащів – хоч на чорній, хоч на білій підкладці, як уже не існує й раніше зведеного до мінімуму та інституту американських червоношкірих вождів, вихованих в урядових. виправних інтернатів. З наперед відомим числом у 357 номінацій. При цьому в кожному з цих дітей аборигенів за користування при спілкуванні корінним язиччям змушували їсти господарське мило, щоб хоча б, подібним чином, помити їм мови.

У нашому київському інтернаті все було простіше. На уроках номінально звучала лише українська мова, але тут же – на перервах – вже лише російська мова.

Це і був фантастичний світ поперемінно чорно-білих плащів: то на атласно-білій, а то на грубо-чорній підкладці. З усілякими підслуховуваннями та підглядками, доносом і хибним потуранням по дрібницях. От хіба що тільки за ідиш могли по-справжньому змусити їсти господарське мило. Так і формувалася імперська радянська нація.

Але, настав час, і всі інтернатівські випускники ставали запеклими стовпами товариства і майстрували свої власні колодязі часу, в які намагалися зіштовхнути всіх, хто йшов.

І ті, кому це добре вдавалося, той і був попереду всієї колони – і по життю, і по долі. Тож усі ми грали в дитинстві у чорно-білі плащі доти, доки не виверталися назовні: хто атласно білим, а хто і грубо чорним кольором – і вже назавжди. Ось такі з нас виходили київські індіанці. А по суті – нанайці на прикордонному фронтирі: хтось імперцем, хтось єврейцем, хтось українцем…

Я знову стрімко переношуся в ту саму позамежну мою другу квартиру, яка починалася – стик у стик – одразу за фронтальною стіною моєю досить великою реальною домашньою кімнатою, за якою починався віртуальний нетутешній світ.

Там хтось досі крутить старовинні діафільми, ніби запускаючи якийсь невідомий мені світ. Це – такий собі – нетутешній оператор… І ось тобі, будь ласка, ті ж гардини, ті ж кімнати п'ятдесятих, ті ж старі меблі, як і в моїх колишніх снах. Але - на хвилинку - меблі тут явно добротніше, і стіни більш обжиті. І це не моя квартира і не квартира моїх предків.

Насправді – цей віртуальний квартирний світ, належить покійному Тимуру Литовченко, і мені слід уважніше подивитися на цей світ, у який я перебрався тільки тимчасово жити. Щоправда, тільки для того, щоб зрозуміти: а чому тут жити як би можна, а в моєму подібному ж світі жити просто не можна, настільки він старий і відсторонений.

Від наших повсякденних світів відторгалися у вічність обітовану лише якісь дрібниці. Але все виявилося, що все тут досить простіше - ні сам Тимур, ні його Лєнка, до самої раптової смерті, нікуди з насидженого місця не виїжджали, і навіть після їх майже синхронної раптової смерті за цим світом досі дивиться мама Тимура.

І вони там самі бувають, і зрідка, але регулярно наводять якийсь порядок: адже комусь все ще потрібні написані Тимуром книги, і навіть рукописи, але найбільше затребувані каталоги якихось колишніх достойників і чубатих ратоборців.

Сам я просто ніяк не зрозумію, як це вийшло, що тільки цим і залишився сам Тимур значимий, але і тут все зрозуміло: люди просто змучені, зіпсовані поганим ставленням один до одного, і їм завжди потрібні якісь третейські судді, особливо ті, які займалися якимось національним минулим.

Тіма та Олена цим займалися цілком щільно і зі знанням справи: створювали та вели каталоги та перехресні таблиці померлого воїнства запорожців, чим і заповнили світ, що залишився після них на землі.

А ось у моїй такій же квартирі з лляними гобеленами назавжди оселилася гулка і старенька тиша, адже мешканці, що раніше наповнювали її звуками, назавжди виїхали з неї геть: і баба Єва, і дід Наум, і молодша сестра Тойбочкина Адочка - прямо з глибин патріархального Києва, в дивно модерну Чикаго, звідки й перейшли у вічність.

Веле Штилвелд: З боку припіка, частина третя

Веле Штилвелд: З боку припіка, частина третя

— Не хочу я такої пишної поваги, Юрку, хоч саме його мені одна ворожка ще в Керчі пророкувала. Давно це було. 1966-го забутого року... Ми якраз їздили на екскурсію – на керченський Мітрідат. Усі, крім Дженії Юрки. Він під час катання на човні зачепився об уключину і порвав собі насіннєвий мішечок... До речі, аджарець київського розливу.

- І що, багато було крові?

– Та ні. Ось зеленки було чимало. Навіть море біля селища Войкого раптово позеленіло, а він тільки трохи зблід. Справжній джигіт.

Від цих слів, сперся головою на руки перед порожньою мискою з залишками сацебелі, зі сльозою в очах, подивився на мене мій древній, як цей світ, товариш по службі, з яким ще п'ятдесят років тому нас звела наша інтернатівська планида. Його мама на той час усі свої кошти витрачала на покупку яблучних саджанців в академічному ботсаду. А її аждаристий син Юрка був при ній ніби збоку припіка, з якою вона не знала. Як чинити. От і віддала у служиві люди. Зустрічав я його вже в званні генерал-майора від артилерії. Будучи сам на той час інженерним київським клерком.

На ньому був вичавлений мундир, на мені такі ж перем'яті американські «Леві Страус». Через це я в той час сильно засмучувався, бо уві сні до мене приходив худий лев, який весь час ховав у піску якісь величезні страусині яйця.

Від цього прикрості я одразу випив ріг з червоним кахетинським, потім так само гірко другий, а потім третій ріг достатку, і тут же став переді мною молодий Контишев Юрко, а потім він реально встав з-за столу, і якось юрко прошмигнув у нашому шалі, і потім з'явився вже у дверях з величезним тазом вареного рису. І давай мені його в тарілку підкладати одну порцію за іншою.

– А м'ясо, – казав мені кунак, – буде тобі тільки тоді, коли ти прокинешся, мовляв, не можна ж уві сні, дурна твоя бошка, м'ясо їсти, не рівна година, нахабною смертю помреш. А мені це навіщо?

І ось тепер переді мною був вибір, бо біля мене стояли вже дві тарілки з відвареним рисом з купами овочів та ядреним запахом пряного хмелю-сунелі та гострого на смак сацебелі.

Тут уже взяв Юрка в руки гітару, і гляди, а він уже бардівські пісні співає, і де його власні, а наші спільні – тепер уже не зрозуміти, а таз з рисом по столу все далі йде, і кожен з нього жменю собі рис у тарілку кладе, а то й зовсім жменями в рот до себе відправляє... І так нескінченно: рис то в тарілку, то в рот кладе, і цей рис не закінчується. І застілля пре упереміж - рислінг, рис, ром, урюк, але ніяких тобі вареників з м'ясом!

- Це, Веле, твій внесок усіляким кунакам: веселись і пий, генацвали, а свої вареники ти ще в житті не раз їстимеш: стільки разів і стільки років, скільки рисин у твоїх тутешніх порціях рису!

– Вах! Але чому ж їх тут не одна, а дві порції?

– Ну, мабуть, дорогий, буде в тебе два джерела щастя благополуччя та смачного харчування…

– Господи, – про себе думаю я. - Мені б хоча б одним таким джерелом добробуту на грішній Землі розжитися, а то, як би не вийшло... Як із цими варениками з м'ясом та червоним вином.

– А ти швидше прокидайся і батонами ворушиш…

Тому я й прокинувся, щоправда, у Києві, а Юрка у південній Німеччині, тоді як Грузія міцно опинилася поза зоною земного доступу. І тільки навколишні волоцюги, і далеко не кунаки бродили в місцевому просторі та ще й помічники кунаків, спеціально для яких я й одягнув особливу жилетку, щоб вони в неї через відсутність реальних земних вареників плакали… Але мій київський світ був без Юрки і без кунаків і тільки Дрібний десь зрідка блимав на горизонті.

Адже який хитрун – представився головним кулінаром, а виявився тільки головним щодо пожерти. Та й не дурень випити в димін з ранку минулого сновидіння.

Щоправда, його вже не повернути. Помер, кажуть, Дрібний, але тільки давно це було. А до того часу він навіть ще підріс і закохався як справжнісінький американський індіанець з Indian boarding school - закритої школи, безліч яких було засновано в США в кінці XIX - початку XX століття з метою прилучення дітей індіанців до способу життя білих американців .

Спочатку такі школи ґрунтувалися на різних християнських місіонерах, які засновували ці інтернати в резерваціях у місцях, де поблизу школи були відсутні, особливо в малонаселених областях Дикого Заходу. Уряд субсидував релігійні суспільства для того, щоб вони давали освіту індіанським дітям у резерваціях. Потім Бюро у справах індіанців теж почало засновувати подібні школи, але тільки індіанські діти зазвичай у них вмирали... І з сорока мільйонів індіанців часу Крістабано Коломба, в сучасній Америці вижило не більше двохсот тисяч. І то в якості письменників та акторів, алкоголіків і старателів, наймачів та найманих у шоу-індустрію, де цінувалася вогненна вода, але не цінувалося життя нащадком червоношкірих вождів команчу.

Культурна асиміляція дітей починалася з того, що їм робили стрижку європейського зразка, забороняли спілкуватися рідними мовами, та замінювали їх традиційні імена англійськими.

Діти важко переносили життя у школах у відриві від батьків; у свою чергу, викладачі всіляко заохочували їх зречення колишніх звичаїв.

Кількість дітей в індіанських інтернатах досягла піку у 1970-і роки; за експертними оцінками, 1973 р. кількість їхніх учнів становила близько 60 тисяч.

Розслідування, більша частина яких припала на кінець XX століття, виявили численні випадки сексуального, фізичного та психічного насильства у цих школах.

Весь цей час індіанські громади продовжували наполягати на своєму праві засновувати громади, і поступово виникало все більше коледжів під керівництвом племінних рад. Ці громадські школи також отримали підтримку федерального уряду через законодавство та Бюро у справах індіанців. Найбільші з інтернатів було закрито. У ряді випадків резервації чи племена були надто малими, щоб дозволити собі створення общинних шкіл, проте продовжували наполягати на альтернативі інтернатам, особливо на рівні старших класів. До 2007 року кількість дітей в індіанських інтернатах впала до 9500.

Що хотілося б тут додати. Те, що і Мелкий, і Шкіда належали до київських індіанців. Вічні діти сироти та різнокровки, яких перем'яли совкові інтернати, стали або письменниками, або назавжди виїхали до Ізраїлю. Не було, щоправда, у Києві лише приінтернатівських цвинтарів… Просто й тихо перем'яв час ложкою всіх потроху знайомих…

Що за біса? Хто визначить мені: хто є хто на цьому застілля? Хто тут запрошені як гості, а хто кунаки, і що тут роблять кунаки кунаків та всі інші прихльобали?

Батоно Веле, навіщо так хвилюватись? Цю відмінність визначив ще ваш покійний колега Тимур Литовченко у своєму фантастичному баченні усіляких нових сект та застіль. Пам'ятається, саме там він мав людей у ??чорно-білих плащах.

- Все вірно, батоно, але дивно тільки те, що головного ви не прикинули: адже частина з них має плащі з чорними підкладками, і це велика і не найяскравіша частина, і плащі у них грубо вовняні. Але більш високошановні з них ті, у кого плащі мають найтонші білі атласні підкладки. Ось це і є ваші гості та їх тут саме за плащовими підкладками можна дізнатися.

Але коли ви Юркою пишете пісню, то ви ніколи не думаєте про те, як ви не будете її контролювати, і вона сама знаходить крила: коли тільки під крилаткою плаща, коли з силою духу, а якщо до того ж дух ще народний та задерикуватіший і земний, то не вам уже вирішуватимете долю вашого дітища - воно саме знайде реї чистіше за свою наступну славу і розпорядиться цією Славою народ - всі ці кунаки і кунаки кунаків, від яких сьогодні ви не в захваті.

- Що вже тоді нам накажете робити? - Тут уже злякався я.

- Пийте кахетинське вино з цих високих і білих, як ваші внутрішні спонукання, глечиків, і намагайтеся бути до людей м'якшими, оскільки їх світогляд більш повноводний і ширший для людей, що тут зібралися. І якщо вони при своєму відмінному від вашого світогляду прислухаюся до вашої пісні, то ця пісня буде виною, а не ваші душевні чіки-брики. Значить, ця пісня зайшла в народ, і народ підтримав цю пісню, підхопив її зробив своєю. І тільки тоді зазвучала вона вже самостійно поза часом та простором, без надії на вас!

Та й хіба можна надіятися на вас, інтитюльки? Вихлести ви туєві у ваших цих псевдонародних білих плащах.

Як не крути, а кандидати в цих тільки в туди-сюди біля усіляких плащів! Адже, по суті, ви досі не звикли колупатися у власних глибоких носах: хто жирними пальцями, хто худими різномасним доктринами, хто безглуздими постулатами... Ех ви, так і не зрозуміли головного: та всім їм просто справа до жодного з вас . З цим і живіть та пийте по життю один кислий квас! Адже вся річ у підкладкових!

А все тому, що насправді і атлас підкладок слизький, і самі слизькі і слизьке простір навколо вас з юркими диваками, і не має цей простір ні до яких простих кунаків ні найменшого відношення! Просто регулярно моліть бога, щоб ці сирі кунаки зробили б вас кунаками, і навчили б поводження з істинним Богом. А інакше, навіщо вам молитися, якщо не призначено відродити в собі справжню віру в світ, в якому вам було призначено сутнісне начало, від якого ви мало не відчухринилися.

- Так, народ цього разу підтримав, якщо не вас, то вашу пісню. І ця пісня тепер, а не ви, розправила крила! І відтепер ці кунаки тепер не тільки ваші друзі, а й ваші Зберігачі у вигляді ваших неяскравих, але повсякденних земних ангелів, які безумовно підточили ваші повітряні замки зі слонової кістки, і тепер вам у них не комільфо: ось тому вам сьогодні слід повертатися до людям... До того ж і відрядження в цей сновидіння ваше закінчилося. Рота підйом, виходь будуватися!

- То чому ж? - Вкрай рішуче запротестували ми з Юркою.

- Тому що весь ваш нинішній сон і вашу ще не заспівану пісню перервали такі ж дрібні, але дуже шляхетні в собі і виключно для себе люди, які вирішили, що ви не дорослі до своєї пісні, бо не дочинили себе.

Юрий Контишев "Шаги без передышки", текст совместно Веле Штылвелд

Веле Штылвелд: Это песня памяти уходящих отцов...

  Шаги на шахматной доске…       

Не понаслышке…

Фигуры плавятся в руке 

без передышки.

Один ушёл, второй ушёл…

Как не бывало… Теперь их нет, в душе ожог, земли им мало

Уходят первыми отцы, 

что жили с нами.

Все их отчёты-образцы

покрыты славой.

Их отблеск славы отпылал… А пьедесталы  остались нам, как капитал    

былой державы….

Восстанут новые мечты, легенды, были….

Но, всё надеются отцы -  

их не забыли…

Шаги на шахматной доске…      

Не понаслышке…

  Фигуры плавятся в руке  

без передышки…

P. S. Война войной, а жизнь по расписанию.

Спасибо, Юра, что подчистил до блеска! Я тронут и благодарен.

Воистину здесь прошёлся яркий народный бард... 

И в этом есть житейская горечь, но нет цинизма.

Спасибо!!

Веле Штилвелд: Зоряна раса анунаків на планеті Земля, частина друга

Веле Штилвелд: Зоряна раса анунаків на планеті Земля, частина друга

Аннунаки та їхній вплив на стародавні цивілізації Месопотамії та Єгипту

Стародавня Месопотамія, колиска цивілізації, була батьківщиною багатьох культур і держав, серед яких виділялися Урук і Вавилон. Ці міста та держави стали центрами писемності, науки та релігії. Існує багато міфів і легенд, які намагаються пояснити походження цих цивілізацій, включаючи теорії, пов’язані з інопланетянами, такими як Аннунаки, і міфічними істотами, такими як «люди-риби». У цьому есе ми розглянемо можливі зв'язки між ануннаками і древніми богами Єгипту, а також проаналізуємо їх роль в міфології та культурі.

Відповідно до шумерської міфології, анунаки були божественними істотами, яких Яків прийшов з небес, щоб контролювати людей і навчати їх. Деякі теорії, особливо популярні в сучасному псевдонауковому дискурсі, припускають, що анунаки були інопланетянами, які прибули на Землю з інших планет, щоб видобувати ресурси або генетично модифікувати людей. Це припущення засноване на інтерпретаціях стародавніх текстів і артефактів, але воно не має сильної наукової основи.

Однак таке тлумачення привертає увагу до питання про те, як формувалися і розвивалися міфи у свідомості давніх людей. Якби аннунаки дійсно були божествами, то їх образ міг бути витвором людської уяви, що відображає страхи і надії людей, що жили в той час.

Урук, як одне з перших міст-держав, став центром шумерської цивілізації, де розвивалися мистецтво, наука та релігія. Спадкоємцем цієї культурної традиції став Вавилон, який виник пізніше. Аннунаки, як божества родючості та врожаю, відігравали важливу роль у релігійній практиці, що сприяло зміцненню соціальної структури та політичної влади. У цьому контексті можна сказати, що анунаки, незалежно від свого можливого інопланетного походження, створили основу для розвитку складних суспільств.

Стародавній Єгипет теж мав свій пантеон богів, серед яких Осіріс, Ісіда, Ра та інші. Цікаво, що деякі дослідники намагаються провести паралелі між аннунаками та єгипетськими богами, вважаючи, що обидві групи могли представляти різні аспекти однієї й тієї ж божественної реальності. Однак слід зазначити, що єгипетські боги, як правило, більш складні та різноманітні за своїми характеристиками, ніж анунаки, які в основному асоціювалися зі специфічними функціями та ролями.

Міфологія Єгипту є більш символічною та глибокою, можливо, відображає складніші соціальні та культурні структури. Ануннаки в порівнянні з єгипетськими богами часто сприймаються як більш примітивні та обмежені у своїх функціях, що говорить про відмінності в рівні розвитку культур.

Вплив Анунакова на стародавні держави Месопотамії, такі як Урук і Вавилон, важко переоцінити. Незалежно від того, чи були вони прибульцями з інших планет чи богами, їх міфологія стала основою для формування людської культури та релігії. У той же час боги Стародавнього Єгипту являють собою більш складні і багатогранні образи, що свідчить про більш високий рівень культурного і соціального розвитку. Як стародавні цивілізації інтерпретували свої вірування та як їхня міфологія відображала їхнє сприйняття світу.

Аргументи на користь теорії про те, що аннунаки були інопланетною расою, базуються на кількох факторах:

Аннунаки згадуються в шумерських міфах і текстах, таких як «Епос про Гільгамеша». Деякі дослідники вважають, що опис аннунаків як богів, що зійшли з неба, можна трактувати як доказ їх позаземного походження.

Прихильники теорії стверджують, що знання та технології, доступні стародавнім цивілізаціям, таким як шумери, були надто передовими для свого часу. Це може свідчити про вплив більш розвиненої раси.

Деякі дослідники вказують на стародавні артефакти та споруди, які, на їхню думку, могли бути створені за технологіями, недоступними стародавнім людям. Наприклад, піраміди чи мегаліти.

Образи богів і істот, які зійшли з небес, можна знайти в міфології різних культур, що може вказувати на спільний досвід або зовнішній вплив.

Деякі прихильники теорії стверджують, що Аннунаки могли втрутитися в генетичну еволюцію людини, що пояснює деякі аспекти людської природи та інтелекту.

Аннунаки займають важливе місце в шумерській міфології, де вони зображені як боги, які контролюють різні аспекти життя та природи.

Стародавні шумери будували храми і проводили ритуали на честь Аннунаків, що свідчить про важливість цього поняття в їхній культурі.

Сучасні інтерпретації Аннунаків часто пов'язують з різними теоріями змови і окультними вченнями, які свідчать про те, що їх вплив продовжується і в наші дні.

Образ Аннунаків став популярним у книгах, фільмах та інших видах розваг, що сприяло поширенню та романтизації цієї ідеї.

Останнім часом, хоча теорії про Аннунаків як інопланетну расу не мають наукового підтвердження, вони продовжують викликати інтерес і дискусію в культурному та науковому контексті.

Концепція прибульців Аннунаків зазнала значних змін з кінця двадцятого століття до першої половини двадцятого століття. Ось основні відмінності:

У двадцятому столітті концепція Аннунаків в основному базувалася на інтерпретаціях стародавніх шумерських текстів, особливо на роботах таких авторів, як Захарія Січін. Він стверджував, що аннунаки були прибульцями, які вплинули на розвиток людської цивілізації.

У першій половині ХХ століття спостерігається більш критичний і науковий підхід до цих теорій. Зі збільшенням доступності інформації та даних про стародавні цивілізації багато дослідників схиляються до більш традиційних історико-археологічних пояснень без залучення позаземного втручання.

У двадцятому столітті концепція аннунаків активно розвивалася в книгах і документальних фільмах, таких як «Стародавні астронавти». У 20 столітті він отримує нове дихання в інтернет-культурі, включаючи блоги, канали YouTube і соціальні мережі, що призводить до більшого поширення та різноманітності думок.

У першій половині ХХ століття зростає кількість критиків, які спростовують теорію Аннунаків, наголошуючи на відсутності доказів і наукової обґрунтованості. Це призводить до активізації дискусій серед незнайомців та опонентів.

У сучасному дискурсі Аннунаки часто змішуються з іншими елементами поп-культури, такими як теорії змови та різні міфології, що створює більш складний і різноманітний образ, ніж у попередні десятиліття.

Таким чином, концепція Аннунаків еволюціонувала від серйозних наукових спекуляцій у двадцятому столітті до більш еклектичного та критично значущого явища в сучасному суспільстві.

Веле Штылвелд: Дополнение к концепции аннунаков...

Веле Штылвелд: Дополнение к концепции аннунаков...

Анунаки и их влияние на древние цивилизации Месопотамии и Египта

Древняя Месопотамия, колыбель цивилизации, была домом для множества культур и государств, среди которых выделялись Урук и Вавилон. Эти города-государства стали центрами развития письменности, науки и религии. Существует множество мифов и легенд, которые пытаются объяснить происхождение этих цивилизаций, в том числе и теории, связанные с пришельцами, такими как Анунаки, и мифическими существами, как «люди-рыбы». В этом эссе мы рассмотрим возможные связи между Анунаками и древними богами Египта, а также проанализируем их роли в мифологии и культуре.
Анунаки, согласно шумерской мифологии, были божественными существами, которые якобы пришли с небес, чтобы управлять людьми и обучать их. Некоторые теории, в частности популярные в современном псевдонаучном дискурсе, предполагают, что Анунаки были инопланетянами, которые пришли на Землю с других планет, чтобы извлекать ресурсы или генетически модифицировать людей. Это предположение основано на интерпретациях древних текстов и артефактов, однако оно не имеет под собой прочной научной основы.
Тем не менее, такая интерпретация привлекает внимание к вопросу о том, как мифы формировались и развивались в сознании древних людей. Если Аннунаки действительно были божествами, то их образ мог быть созиданием человеческого воображения, отражающим страхи и надежды людей, живущих в том времени.
Урук, как один из первых городов-государств, стал центром шумерской цивилизации, где развивались искусство, наука и религия. Вавилон, возникший позже, стал наследником этой культурной традиции. Анунаки, как божества плодородия и урожая, играли важную роль в религиозной практике, что способствовало укреплению социальной структуры и политической власти. В этом контексте можно сказать, что Анунаки, независимо от их возможного инопланетного происхождения, создали основу для развития сложных социумов.
Древний Египет также имел свою пантеон богов, включая Осириса, Исиду, Ра и других. Интересно, что некоторые исследователи пытаются провести параллели между Анунаками и египетскими богами, считая, что обе группы могли представлять различные аспекты одной и той же божественной реальности. Однако стоит отметить, что египетские боги, как правило, более сложны и разнообразны в своих характеристиках, чем Анунаки, которые в основном ассоциировались с конкретными функциями и ролями.
Мифология Египта более символична и глубока, возможно, отражая более сложные социальные и культурные структуры. Анунаки, по сравнению с египетскими богами, часто воспринимаются как более примитивные и ограниченные в своих функциях, что может говорить о различиях в уровне развития культур.
Влияние Анунаков на древние государства Месопотамии, такие как Урук и Вавилон, сложно переоценить. Независимо от того, были ли они пришельцами с других планет или божествами, их мифология стала основой для формирования человеческой культуры и религии. В то же время, боги Древнего Египта представляют собой более сложные и многогранные образы, что указывает на более высокий уровень культурного и социального развития. Исследуя эти связи, мы можем лучше понять, как древние цивилизации интерпретировали свои верования и как их мифология отражала их восприятие мира.

Аргументы в пользу теории о том, что аннунаки были инопланетной расой,

основаны на нескольких факторах:

Аннунаки упоминаются в шумерских мифах и текстах, таких как "Эпос о Гильгамеше". Некоторые исследователи считают, что описание аннунаков как богов, которые спустились с небес, может быть интерпретировано как свидетельство их внеземного происхождения.
Сторонники теории утверждают, что знания и технологии, доступные древним цивилизациям, таким как шумеры, были слишком advanced для их времени. Это может указывать на влияние более развитой расы.
Некоторые исследователи указывают на древние артефакты и сооружения, которые, по их мнению, могли быть созданы с использованием технологий, недоступных древним людям. Например, пирамиды или мегалиты.
Образы богов и существ, спустившихся с небес, можно найти в мифологиях различных культур, что может указывать на общий опыт или влияние извне.
Некоторые сторонники теории утверждают, что аннунаки могли вмешиваться в генетическую эволюцию человека, что объясняет некоторые аспекты человеческой природы и интеллекта.
Аннунаки занимают важное место в шумерской мифологии, где они изображаются как боги, управляющие различными аспектами жизни и природы.
Древние шумеры строили храмы и проводили ритуалы в честь аннунаков, что свидетельствует о важности этой концепции в их культуре.
Современные интерпретации аннунаков часто связаны с различными теориями заговора и оккультными учениями, которые предполагают, что их влияние продолжается и в наши дни.
Образ аннунаков стал популярным в книгах, фильмах и других формах развлечений, что способствовало распространению и романтизации этой идеи.
Таким образом, хотя теории об аннунаках как инопланетной расе не имеют научного подтверждения, они продолжают вызывать интерес и обсуждение в культурном и научном контексте.
Концепт о пришельцах аннунаках претерпел значительные изменения с конца двадцатого века до первой половины двадцать первого века. Вот основные отличия:
В двадцатом веке концепция аннунаков в основном основывалась на интерпретациях древних шумерских текстов, особенно работах таких авторов, как Захария Сичин. Он утверждал, что аннунаки были пришельцами, которые влияли на развитие человеческой цивилизации.
В первой половине двадцать первого века наблюдается более критический и научный подход к этим теориям. С увеличением доступности информации и данных о древних цивилизациях, многие исследователи склоняются к более традиционным историческим и археологическим объяснениям без привлечения внеземного вмешательства.
В двадцатом веке концепция аннунаков активно развивалась в книгах и документальных фильмах, таких как «Древние астронавты». В двадцать первом веке она получает новое дыхание в интернет-культуре, включая блоги, YouTube-каналы и социальные сети, что приводит к более широкому распространению и разнообразию мнений.
В первой половине двадцать первого века возрастает количество критиков, которые опровергают теории о аннунаках, подчеркивая отсутствие доказательств и научной обоснованности. Это приводит к более активным дискуссиям среди сторонников и противников.
В современном дискурсе аннунаки часто смешиваются с другими элементами поп-культуры, такими как теории заговора и различные мифологии, что создает более сложный и разнообразный образ, чем в предыдущие десятилетия.
Таким образом, концепт аннунаков эволюционировал от серьезной научной спекуляции в двадцатом веке к более эклектичному и критически осмысленному явлению в современном обществе.

Веле Штилвелд: Зоряна раса анунаків на планеті Земля, частина перша

Веле Штилвелд: Зоряна раса анунаків на планеті Земля, частина перша

Давайте розбиратися:

Зоряна раса харчувалася виключно нектаром рідкісних квітів та фруктів, які вони вирощували у спеціальних біокупсулах. Їхні напої були засновані на ферментованих соках цих рослин, що давало їм надзвичайну енергію та довголіття.

Основні суперечки серед них стосувалися методів покращення врожайності та збереження екосистеми. Вони також обговорювали філософські питання про природу всесвіту та своє місце в ньому.

Їх називали медоносами через їхню здатність виробляти унікальний мед, який мав цілющі властивості і був основним експортним товаром.

Кров у них була блакитна через високий вміст міді в їхньому організмі, що також надавало їм стійкості до земних хвороб і токсинів.

Земні раби, бачачи технологічну перевагу та багатства своїх господарів, могли організувати повстання, прагнучи свободи та рівності. Повстання могло бути викликане жорстоким поводженням або бажанням отримати доступ до ресурсів та знань Зоряної раси.

Так що аннунаки, незважаючи на свої передові технології та знання, зіткнулася з викликами на Землі, включаючи внутрішні конфлікти та повстання земних рабів. Їх унікальний спосіб життя та біологія зробили їх як уразливими, так і сильними у новому світі.

Аннунакі, згідно з міфологією, створили складну соціальну структуру в далекому космосі, що включає різні типи планет:

Ці планети служили основними центрами управління і координації. Тут знаходилися головні адміністративні та наукові установи аннунаків. Базові планети були високорозвиненими і мали всі необхідні ресурси підтримки життя і технологій.

Планети розширення: Ці планети використовувалися для розширення впливу та ресурсів аннунаків. Вони були менш розвиненими в порівнянні з базовими планетами, але мали значні природні ресурси, які використовували аннунаки для своїх потреб.

Планети колонізації: Ці планети призначалися для заселення та розвитку нових суспільств. Колонізаційні планети часто перебували на стадії активного освоєння та розвитку інфраструктури. Вони служили місцем проживання для анунаків та їх рабів, які виконували основну роботу з освоєння планет.

Земля могла виявитися особливою планетою з кількох причин:

- Металева планета: Земля відома як "металева планета" через багаті поклади металів, таких як залізо та мідь. Ці ресурси були вкрай важливими для аннунаків, оскільки вони використовували їх для своїх технологій та будівництва.

- Унікальні умови: Земля мала унікальні умови для життя, що робило її привабливою для аннунаків. Клімат, атмосфера та наявність води сприяли створенню стабільного середовища для життя та роботи.

Аннунакі використовували людей як рабів для виконання важких та рутинних робіт. Люди відповідали потребам аннунаків завдяки своїй фізичній витривалості та здатності адаптуватися до різних умов.

Таким чином, соціальний соціум аннунаків у далекому космосі був складним та багаторівневим, з різними типами планет, кожна з яких відігравала свою роль у їхній цивілізації. Земля, завдяки своїм унікальним ресурсам та умовам, займала особливе місце у цій структурі.

Згідно з шумеро-аккадською міфологією, анунаки були молодшими богами, що населяли землю, підземний світ і небеса. Їхнє прибуття на Землю пов'язане з міфами про створення миру та людства.

У міфах анунаки часто згадуються як боги, які допомагали в облаштуванні миру та створенні людей для полегшення своєї праці

Ануннаки шанувалися як божества у шумеро-аккадській міфології. Їх культ включав поклоніння різним аспектам природи та господарської діяльності, таким як землеробство та скотарство.

Технології та матеріали: Піщаник та болотяна цегла: Ці матеріали були широко доступні і легко оброблялися в давнину. Вони використовувалися для будівництва храмів, статуй та інших споруд.

Глина була доступним та довговічним матеріалом для запису інформації. Таблички з клинописом використовувалися для зберігання адміністративних, юридичних та релігійних текстів.

У вавилонській ієрархії богів молодшими богами вважалися Воно та Уруки. Старшими богами були Аннунакі, які включали таких богів, як Ан, Енліль, Енкі та Нінхурсаг. Ці боги займали вищі позиції в пантеоні і відігравали ключові ролі в міфології та релігії Вавилона.

– Ра: Верховний бог сонця.

- Осіріс: Бог потойбічного світу.

- Ісіда: Богиня родючості та материнства.

- Гор: Бог неба і правитель Єгипту після Осіріса?

Аннунаки у вавілонській міфології вважалися найвищими богами і часто асоціювалися з небесними та земними справами. Вони не лише керували світом, а й взаємодіяли з іншими пантеонами, такими як єгипетська та грецька. Взаємодія між різними божественними ієрархіями часто відображалася в міфах і легендах, де боги різних культур могли бути зіставлені або об'єднані в синкретичні культи.

Відомо, що на Землі отримали нащадків космічних анунаків як правителів окремих міст-держав. Ці правителі мали величезні запаси золота і прагнули експансії. У той самий час вони перетнулися з богами стародавнього Єгипту, серед яких були місячні боги, які влаштувалися супутнику Землі.

Аннунакі та єгипетські боги: Аннунакі, які прийшли зі зірок, зіткнулися з єгипетськими богами, які вже мали свої території та вплив. Це могло призвести до тертя через боротьбу за ресурси та владу.

Місячні боги: Місячні боги, що влаштувалися на супутнику Землі, могли мати свої інтереси та конфлікти з аннунаками, які прагнуть розширення своїх володінь.

Нові боги, що прибули з космосу, могли вступити в конфлікт із уже існуючими божественними народами Землі. Ці війни були викликані боротьбою контролю над ресурсами і територіями.

Поразка чергових богів з космосу могла призвести до значних змін в історії землян, включаючи зміну правителів та зміну культурних та релігійних практик і могла призвести до зміни правителів та встановлення нових династій, що вплинуло на політичну карту стародавнього світу.

Вплив різних божественних народів міг призвести до синтезу культур та релігійних вірувань, що позначилося на міфології та традиціях давніх цивілізацій.

Ці події та взаємодії між божественними народами з космосу та земними реаліями залишили глибокий слід в історії людства, формуючи його культурну та релігійну спадщину. Шумери використовували глину як основний матеріал для запису інформації з кількох причин:

Шумери використовували техніку клинопису, за якої за допомогою спеціального інструменту (зазвичай очеретяної палички) робили на сирій глині ??поглиблення та символи. Це дозволяло створювати довговічні записи, які могли зберігатися протягом століть.

Після того як таблички були записані, їх часто обпікали в печах, що перетворювало м'яку глину на тверду та міцну масу. Випалення значно збільшувало довговічність табличок, захищаючи їх від руйнування. Однак багато табличок, можливо, не проходили випал, і їхня довговічність залежала від умов зберігання.

Деякі шумерські таблички справді пережили давні пожежі та катаклізми. Наприклад, при руйнуванні міст або внаслідок природних катастроф, таких як повені, глиняні таблички могли бути закопані в землі або зазнати високотемпературного впливу, що також могло призвести до їх випалу та консервування. Таким чином, багато існуючих зразків шумерського клинопису збереглися завдяки випадковим обставинам.

Використання глини як інформаційного носія дозволило шумерам створювати довговічні записи, що збереглися до наших днів. Це стало можливим завдяки поєднанню доступності матеріалу, технології клинопису та методів обробки, таких як випал. Шумерські таблички є важливим джерелом інформації про культуру та знання цієї давньої цивілізації.

Понад 6000 років тому, в Месопотамії виникла одна з перших цивілізацій людства, шумери залишили незабутній слід в історії астрономії. Ця стародавня культура, що розвинулася на землях Месопотамії, і створила напрочуд докладні глиняні карти нашої Сонячної системи. Ці ранні астрономічні діаграми як демонструють вражаюче розуміння космосу, а й розкривають дивовижна майстерність шумерських учених і художників.

Шумери першими усвідомили, що Сонце - це зірка, що знаходиться в центрі Сонячної системи, навколо якої обертаються планети. Їхні астрономічні знання спиралися на спостереження за небесними тілами, які вони проводили протягом багатьох років. Глиняні таблички, що збереглися, містять точні записи про рух планет, їх орбіти і відносне становище один до одного. Наприклад, вони могли передбачити зміни у видимості планет, такі як затемнення або з'єднання, що підкреслює їхнє глибоке розуміння астрономічних явищ.

Шумери також розробили систему поділу часу на основі циклів Місяця, яка стала основою для пізніших календарів. Їхні знання з астрономії служили не тільки практичним цілям — наприклад, для сільського господарства та навігації — але й мали духовне значення, формуючи уявлення про божественний і космічний порядок.

Однак серед наукових досягнень шумерів є дещо більш загадкове. Деякі з їхніх астрономічних діаграм містять зображення колосальних істот, які викликають багато питань. Ці таємничі фігури, можливо, відображають міфологічні уявлення шумерів про космос, де небесні світила і боги перепліталися в єдину картину світобудови. Можливо, вони служили символами, що представляють сили природи або небесні явища, що уособлюють взаємодію людини і космосу.

Вони зробили значний внесок не тільки в астрономію, а й у розвиток писемності, математики та мистецтва. Шумерські астрономи і жерці, прагнучи осягнути таємниці Всесвіту, заклали основи для майбутніх поколінь вчених.

Таким чином, шумери являють собою не тільки одну з перших цивілізацій, але й попередників сучасних астрономічних знань. Їхня робота та спостереження продовжують надихати вчених і дослідників, відкриваючи двері до розуміння нашого місця у Всесвіті.

Веле Штылвелд: Роль анунаков в истории землян

Веле Штылвелд: Роль анунаков в истории землян.

Звёздная раса анунаков на планете Земля

Стиль жизни:

- Питание: Звёздная раса питалась исключительно нектаром редких цветов и фруктов, которые они выращивали в специальных биокуполах. Их напитки были основаны на ферментированных соках этих растений, что давало им необычайную энергию и долголетие.

- Споры: Основные споры среди них касались методов улучшения урожайности и сохранения экосистемы. Они также обсуждали философские вопросы о природе вселенной и своем месте в ней.

- Медоносцы: Их называли медоносами из-за их способности производить уникальный мед, который обладал целебными свойствами и был основным экспортным товаром.

- Голубая кровь:Кровь у них была голубой из-за высокого содержания меди в их организме, что также придавало им устойчивость к земным болезням и токсинам.

Восстание рабов:

- Вероятность восстания:* Высокая. Земные рабы, видя технологическое превосходство и богатства своих хозяев, могли организовать восстание, стремясь к свободе и равенству. Восстание могло быть вызвано жестоким обращением или желанием получить доступ к ресурсам и знаниям Звёздной расы.

Так что анунаки, несмотря на свои передовые технологии и знания, столкнулась с вызовами на Земле, включая внутренние конфликты и восстания земных рабов. Их уникальный образ жизни и биология сделали их как уязвимыми, так и сильными в новом мире.

Социальный социум аннунаков в дальнем космосе

Аннунаки, согласно мифологии, создали сложную социальную структуру в дальнем космосе, включающую различные типы планет:

Базовые планеты: Эти планеты служили основными центрами управления и координации. Здесь находились главные административные и научные учреждения аннунаков. Базовые планеты были высокоразвитыми и имели все необходимые ресурсы для поддержания жизни и технологий.

Планеты расширения: Эти планеты использовались для расширения влияния и ресурсов аннунаков. Они были менее развитыми по сравнению с базовыми планетами, но имели значительные природные ресурсы, которые аннунаки использовали для своих нужд.

Планеты колонизации: Эти планеты предназначались для заселения и развития новых обществ. Колонизационные планеты часто находились на стадии активного освоения и развития инфраструктуры. Они служили местом проживания для аннунаков и их рабов, которые выполняли основную работу по освоению планет.

Особенность Земли

Земля могла оказаться особой планетой по нескольким причинам:

- Металлическая планета: Земля известна как "металлическая планета" из-за богатых залежей металлов, таких как железо и медь. Эти ресурсы были крайне важны для аннунаков, так как они использовали их для своих технологий и строительства.

- Уникальные условия: Земля обладала уникальными условиями для жизни, что делало её привлекательной для аннунаков. Климат, атмосфера и наличие воды способствовали созданию стабильной среды для жизни и работы.

- Рабы: Аннунаки использовали людей в качестве рабов для выполнения тяжелых и рутинных работ. Люди соответствовали потребностям аннунаков благодаря своей физической выносливости и способности адаптироваться к различным условиям.

Таким образом, социальный социум аннунаков в дальнем космосе был сложным и многоуровневым, с различными типами планет, каждая из которых играла свою роль в их цивилизации. Земля, благодаря своим уникальным ресурсам и условиям, занимала особое место в этой структуре.

Ануннаки: Прибытие и Технологии

Предшествующие события: Согласно шумеро-аккадской мифологии, ануннаки были младшими богами, населяющими землю, подземный мир и небеса?. Их прибытие на Землю связано с мифами о создании мира и человечества.

Расчёт прибытия: В мифах ануннаки часто упоминаются как боги, которые помогали в обустройстве мира и создании людей для облегчения своего труда

Религия до прибытия: Ануннаки почитались как божества в шумеро-аккадской мифологии. Их культ включал поклонение различным аспектам природы и хозяйственной деятельности, таким как земледелие и скотоводство?.

Технологии и материалы:

Песчаник и болотный кирпич: Эти материалы были широко доступны и легко обрабатывались в древности. Они использовались для строительства храмов, статуй и других сооружений.

   - Глиняные таблички: Глина была доступным и долговечным материалом для записи информации. Таблички с клинописью использовались для хранения административных, юридических и религиозных текстов.

В вавилонской иерархии богов младшими богами считались Оно и Уруки. Старшими богами были Аннунаки, которые включали таких богов, как Ан, Энлиль, Энки и Нинхурсаг. Эти боги занимали высшие позиции в пантеоне и играли ключевые роли в мифологии и религии Вавилона.

Старшие боги Египта:

- Ра: Верховный бог солнца.

- Осирис: Бог загробного мира.

- Исида: Богиня плодородия и материнства.

- Гор: Бог неба и правитель Египта после Осириса?.

Аннунаки и другие божественные иерархии:

Аннунаки в вавилонской мифологии считались высшими богами и часто ассоциировались с небесными и земными делами. Они не только управляли миром, но и взаимодействовали с другими пантеонами, такими как египетский и греческий. Взаимодействие между различными божественными иерархиями часто отражалось в мифах и легендах, где боги разных культур могли быть сопоставлены или даже объединены в синкретические культы.

Древние боги из космоса и земные реалии

Известно, что люди на Земле получили потомков космических аннунаков в виде правителей отдельных городов-государств. Эти правители обладали огромными запасами золота и стремились к экспансии. В то же время они пересеклись с богами древнего Египта, среди которых были лунные боги, обосновавшиеся на спутнике Земли.

Взаимодействие и трения между богами

Аннунаки и египетские боги: Аннунаки, пришедшие со звёзд, столкнулись с египетскими богами, которые уже имели свои территории и влияние. Это могло привести к трениям из-за борьбы за ресурсы и власть.

Лунные боги: Лунные боги, обосновавшиеся на спутнике Земли, могли иметь свои интересы и конфликты с аннунаками, стремящимися к расширению своих владений.

Война богов

Очередные боги из космоса: Новые боги, прибывшие из космоса, могли вступить в конфликт с уже существующими божественными народами на Земле. Эти войны могли быть вызваны борьбой за контроль над ресурсами и территориями.

Поражение и последствия: Поражение очередных богов из космоса могло привести к значительным изменениям в истории землян, включая смену правителей и изменение культурных и религиозных практик.

Исторические последствия

Изменение правителей: Поражение богов могло привести к смене правителей и установлению новых династий, что повлияло на политическую карту древнего мира.

Культурные изменения: Влияние различных божественных народов могло привести к синтезу культур и религиозных верований, что отразилось на мифологии и традициях древних цивилизаций.

Эти события и взаимодействия между божественными народами из космоса и земными реалиями оставили глубокий след в истории человечества, формируя его культурное и религиозное наследие.

Веле Штилвелд: Молитва на ринві, частина друга

Веле Штилвелд: Молитва на ринві, частина друга

Щоденник молодого негідника

Тепер Айні точно знав, як малювати йому свою червону жінку. Він малював з таким шаленством і талантом, що у Чень Хо почали частішати оргазми навіть під час сеансів. Тоді чарівна натурниця втрачала всіляку вагомість і майже втрачала свідомість. Тоді Айні обережно і лагідно, відчайдушно й трепетно ​​любив її і знову брався до роботи. Успішно посувалася і його нова робота над універсальною фомкою, якою він, нарешті, зламав бронедвері старого сексота і виявив за нею п'яного старого.

Старий Облапошин був жалюгідний:

– Я чекав на тебе, синку, у ті роки, коли розтягували партійний товариш. Тоді б із твоїм талантом ти не пропав би. А що нині, синку, - малюєш голу бабу, на якій і позначки поставити ніде і дражниш каліку. Відступися від нього – сам здохне, як падло. А ось його діда я здав у цугунд

- Вбивати мені тебе шкода, старий, - заперечив забруднений фарбами Айні. - Я просто заберу в тебе цей замок і здам його в Музей Трьох Революцій - в розділ найвищої людської підлості. А ти знаєш, гнида, що навіть безногий знову жити захотів. І ти ще поживеш, і ти це побачиш. Він стане прекрасним худкритиком, а тобі, вовку ганебному, заплюють всю квартиру.

- Дурень ти, Айні, і нічого в тебе не вийде. Адже я ж не простий життя сексот. Бери, синку, вище – я ж Зберігач Влади. Ось усі ці президенти приходять і йдуть зі своїми Правдами і Моралі, зі своїми Доброчесністю і Пороками, і якби не такі, як я, в нашій країні кожен день відбувалася б нова ре-во-лю-ці-я! Та я навіть не стану ні тебе, ні твою стервозу, ні цього безногого, що молиться, карати. Ви зараз опинилися на заздалегідь спланованих мною для вас місцях. Ти в нас тепер тимчасово в. о. Бог, Стінг - ягня Боже, а твоя топ-моделька - це міцно-міцно сполучна всіх вас ланка ... Що ж до замку, - п'яниця повільно усміхнувся, - то після кожної революції прийнято змінювати і посилювати замки охорони нової влади ... Та пробач Господи, не від минулого, а від народу! Чень Хо, Айні, Стінг і навіть я - Облапошин, і найдрібніші репор-теришки з Агентства Усяких Новин - це народ!

Айні гірко плюнув і вийшов, а старий Облапошин взявся по-дитячому, як мамчину цицьку, досмоктувати третій флакон Араратського коньяку...

"На горі Арарат росте солодкий виноград ..." - при цьому ріденько зі старіківською хрипкою браво підвивав він.

Червона картина була майже готова. Айні захотів показати її наостанок Стінгу, подарувати Чень Хо і відбути в заміський монастир, де він уже потай розвідав для себе довічне містечко. Любити саму Чень Хо більше за своє Творіння він би вже не зміг. Мав перед Небом пробачити прозрілого в розумінні Краси Стінга і поставити на всій історії крапку. Але граю роль Всевишнього Айні і не помітив, як у всю цю історію втрутився сам Бог, якому раптом стало цікаво виступити на боці кожного з учасників драми послідовно…

Картина поволі пішла вниз. Ні. Він не обірвався в останній момент, і Стінг судилося її побачити, але будинок був не новим. Його побудували ще напередодні першої революції, а після третин він і зовсім прийшов у невимовну старість. Кожна його цеглинка ніби заворушилася. Коли червона картина опинилася перед очима Стінга, він тільки й встиг сказати:

– О Боже, яка неземна досконалість. І тут червона самотня цегла, що вивалилася з-під сьомого поверху старовинного будинку, обірвалася йому на голову. Калека відразу перестав дихати! Айні, який кинувся вниз по сходових прольотах, врятувати його не встиг. Запобіжно викликана Облапошиним карета швидкої допомоги відвезла труп

Стінга в центральний міський морг, де він і пролежав кілька днів, перш, ніж тіло відшукали завзяті братани і поховали в лакованій італійській труні з нікельованими ручками. На похороні Стінга був присутній і Айні. Як домушник і злодій у законі він навіть отримав право сказати промову, але замість мови, замість кінцівок, що відсутні, він попросив покласти в труну каліки шматок тієї самої водостічної труби.

— Стінга це втішило б, — тільки й сказав він, а вранці замість своєї майстерні на даху рідної семиповерхівки, він зайняв місце самого Стінга під водостічною трубою, яка до того ж, стала на кілька дюймів коротшою.

Красуня Чень Хо одного разу переплутала в тузі поверхи і опинилася у квартирі без замку, де спивався по чорному відставник Облапошин. Дідок здався цікавим. З ним вона залишилася. До того ж у нового співмешканця виявилася величезна колекція домашнього порно. У той час, поки Айні займалися з Чень Хо любов'ю, камери спостереження записували їх милі розваги на відеомагнітофон і тепер Чень Хо все споглядала, хоча... У жебраку обірванці біля ринви вона вже не впізнавала самого Айні, який цього разу просив у справжнього Господа свого власного вироку.,.. Смерті.