Веле Штилвелд: Конче треба синє небо

Веле ШТИЛВЕЛД
24.04.1954 р., м. Київ – журналіст, літератор

Конче треба синє небо

(Авторизовані переклади українсьою мовою

поезійВелеШтилведла)

Конче треба синє небо, конче треба в небі зір,

якби янголи у небі свій відзначили плезір.

Якби янголи у небі кришталеві мали сни,

якщо б янголам цим треба перебратись в світ краси.

Якби янголам тримати щит вогненної пори,

ми б ніколи не зазнали ні відрази, ні війни.

Над війною ще й від долі не пройти скрізь чорні сни...

конче треба синє небо і надія без війни....

Конче треба мир на денці, конче треба водограй,

янгол світний на віконці - ніби й казка, ніби рай.

***

Янгольський німб на сережку вушну

він проміняв назавжди в Україні.

Плями червоні на білім снігу

в мить обірвались. Я в небо полину.

Крила змахнули – прощальний обліт

над Україною – «Хата на тата»[1]

Тільки вже батько зібрався в політ –

це ж бо війна на планеті, хлоп’ята...

*     *     *

Янголи голосили, невигадливо німби знявши,

Джомолунгму і Кіліманджаро окропивши водою інде,

тою, що, втім, стікала даром, як зів'яла вщент Ніагара,

засихала в суспензію білу над засушеним вщент саке.

Протекла річка в Літу – пропала, Далай-лама читає лао

і зважає на Хуанхе ...Чи навернеться в спогади річка,

як колись до кохання Марічка,

про яке вона досі не знала,

і не мріяла і не чекала на безмежнім обісті  про зле ...

Далай-лама читає лао на шагреневій мові як є...

*     *     *

Люди на сухотці, люди на узгір'ї,

люди на вибоїнах світу без довір'я ...

довбані манкурти – чортові бички.

Хто не тать – потвора, ну, а ми – стручки...

На сухім передвісті – ми під рампу встали.

Клептоперверзії єгерів дістали.

Живімо за версією: дня не доживи.

Звідусіль концепція диявольська: Дави!

З Пекла ми представлені – янголи для нас

у Небі палять заново днів Іконостас.

Буркотять примари біля чорних зон

в надмайданній хмарі глушать кортизон.

Щоб прозріти вчасно в святцях – глухарі.

Над козлячим плем'ям правлять упирі.

Едічка Лімонов знов сидить в СІЗО

Штилвелди не в моді. Часу – ах, вей зо!

Зохен вей, бояри, правлячий наш клас!

Потурають  нами! Нам вставати час

*     *     *

Світ не пішов за дощем ... А зачухранці за щастям...

Кожен готовий бути вождем,

 ще й з не абияким в трасцю...

Антистабільність в епоху Дощу –

теж тобі безглуздь в природі.

Амбівалентні крики вождю тут же у відповідь: Годі!

На віртуальнім окрайці світів раптом сяйнула безодня,

хтось в ній побачив життєвий прорив,

хтось навіть Ездру у споднях!

Вождь із вождів, що веде крізь світи

знов іудеїв в Галати,

Анти ведуть іудеїв крізь сни, зріють в реалі Пилати...

«Бентлі» та «Майбахи» десь у імлі,

 також «Паджеро» і «Хаммер»...

Знов іудеї здійняли бедлам, в колі невізгласних правил ..

Здали водіння країни в нулі – прямо в керманичи буднів

з чорним гротеском: були й не були –

правлять зловісно й облудно.

На трамодолі аптеки «живуть»,

а на «компоті» ... дичкують

ше й димедрол, анальгін, кофеїн –

націю цим компостують..

Ампули болю біля бачків – для нечистот і помиїв ...

Плаче Пречиста, стогне народ –  влада від грошей дуріє.

*     *     *

біля грубки-печі в хаті добрий вечір

дідух на порозі сніговик в дорозі

сонечко над ґанком, радощі серпанком

світло як від Бога – на життя підмога

рада-радуниця встала край криниці

розірвалась світлом стародавньо житнім

віщим, що від Б-га[2]. В хаті – синагога

рабин гасить свічку, спати йде містечко

штетеле дер клейне[3], Баба-Йожка – шхейне[4]

Ятеле[5] заснуло наче сну сьорбнуло.

*     *     *

(Авторизовані переклади українсьою мовою

поезійЮрія Контишева)

Не існує підстрочник поезії в природі землян: кожен народ в світовій поезії має свої власні особливі нотки і коди. Тим і могутнє все земне людство, і поети незалежної України! Поетичні переклади об'єднують народи ... тієї ж України.

Сьогодні я перекладав українською мовою декілька віршів чудового херсонського поета Юрія Контишева (12.11.1953 р.н.):

У полудень кролик білий на узліссі лапки сушить,
Тінь від грому перемоги жабеня лякає й пучить.
Світлий місяць впав в болото, гриб зіп'явся на купині.
Поріділа чапель рота. Лісовик хропе в полині.

Скрип від возу сколіозний ... Скільки можна скорпіону
Повзати, як жук у гної, на зразок шпигуна Трої?
Зашипить змія зненацька через шурхіт листопаду.
Помилилися чи що ми – один в одному в принаду...

*     *     *

Ось - Крук. Та злодій - він!

Бо Вічність краде у сонних голубів.
А горобець волає соням: – уже Зима! Хапугу бий!
Від збігу цих імен та звуків і когут враннішній замовк.
Під небом тінню, наче Гоголь у Google, йду з дівчам  в танок.

Ночами - говір безтурботний: - мені би Зірку із небес!
Навіщо їй вірші та пісні? Навіщо плин зі мною й - без
Вдвох стирчимо у електричці: Вона за натовпом, Я - зась.
Незграбне порно, не естетично.

                                Ерот - в запої,  та й я не князь!

В будинках гральних в сяйві свічки 

вогонь священний в віск упав

І чорний Крук на Чорній Річці в заметі сніжнім крила склав.

*    *     *

А буває - не повертаються,
В паралельному зникнувши просторі.
Попереднє життя кінчається.
Попередня жінка - осторонь.

І кільце покрутивши засмучено, ..
(як ще хтось біля скроні пальцем)
закохавшись в Людмилу Гурченко,
Став я мрію шукати в бувальцях...

*     *     *

Ти довго пригощалась яблуком.

Я вірші Блока перечитував

І валідол, з дратливим запахом,

- з хрестом у ритмі: ох! - відхрипував.
Постскриптум ніби натяк Буніна –

у вазі яблучок Антонівських.

як примха в павутині вранішнім, –

нічний пейзаж в примарах сонячних.

Ходив до  Толкієна з хоббітом,

                та ще й не сам, а ніби карликом,
До короля з кривавим досвідом,

       а той співав крізь шмарклі равликом.
Зима дихнула прохолодою.

             Ти вісь Землі ввібрала спрагливо,
Йшла вдалечінь, втрачала цноту,

 але затихла,  вщент примарливо.

лишився вірш - співзвуччя, мариво...

---

[1] «Хата на тата» - телепередача на СТБ

[2] Іудейський пропис Бога, згідно з Талмудом ім’я Всевишнього не вимовляэться у голос

[3]штетеле дер клейне (народний ідиш) - в містечковімм світі.

[4]шхейне(ідиш)- сусідка

[5]ятеле - козенятко, ласково, малюк

Веле Штылвелд: Притча странствий

• Когда мы собираемся путешествовать, мы отправляемся за притчами жизни - чужой, малознакомой, почти непонятной, из глубин которой мы вновь и вновь подглядываем себя...

Нынче у себя на ФБ хоть вводи особую рубрику ЭГРЕГОР ДНЯ! Стоит на Потамаке разъяренная тетка и орёт на два океана:

- Трамп, дай нам, теткам, говорить суто по-украиски... Летц го, Трамп!  (в дьюти фри!) 

И ведь не проснуться ведь, и никуда не выпрыгнуть из этого абортария жизни. Потому что если только чуть ляпнул на английском или, скажем, на русском, так тут же мовный инспектор вмиг вырастает, и строго так вопрошает:

- Ваш квыток? -
- Не мой! -  Потому что отныне нем я немой в обезумевшем социуме и без того слабоговорящих... вообще...

Пробудиться бы, проснуться бы... не дадут!! Ваш квыток! А ваш, и ваш, ваш, шав, ав, ка.... Земля наша сильно словами обильна, берите и ладьте друг с дружкой...

Ибо, как только заходит речь об языковых различиях украинцев, так и жди новой системной подляны от власти, а после этого хоть только хороводы води: "Де ж ты була подоляночка, наднипряночка, западеночка...". Толку-то... Ограбят!!

Вот уж точно - де ж ты була...

• Тамилки на Цейлоне похожи на украинок под Жмеринкой. Полжизни на полях - окучивать и ощипывать чайные, либо картофельные кусты, отщипывать созревшие листья или откапывать созревшие клубни, и при этом непременно швейничать, кормить скотину, ворчать на мужчину и смотреть вдаль...

Украинки ищут перед глазами Цейлон, тамилки - Жмеринку, и только дети тут же на песках прибрежных ближайшего водоема строят дворцы, которым нет места ни в Жмеринке, ни на Цейлоне..

Умиляют цейлонские нищие: - Если вы мне дадите 50 баксов, я полжизни буду называть папой - от времени зачатия (о, эти буддисты) и по сих, ибо от сих - длительность жизни, а с ней и благодарности мне больше неведома. А вдруг и затянется... - папа Римский отдыхает :)

Турецкие женщины в кустах подстриженной жимолости у тур отелей смеются серебряными колокольчиками и, стараясь быть незаметными, даже нечаянно незамечаемыми золушками, тащат на себе огромные клумаки несвежего постельного белья через скрытый хоздвор к прачечной.

Здесь же на траве пасутся тощие козы, и за ними с украинским горщиком в руке ходит тощий синагогальный еврей из Бердичева. Он ищет хозяев, выкупить у них очередную плошку козьего молока для внука, у которого затяжной киевских бронхит, с которым хоть как-нибудь да надо бороться...

Серебряные колокольчики невидимо удаляются и растворяются, а у старика уже полная крынка козьего молока да еще обернутый марлей шмат козьего сыра...

- Вот так надо отдыхать, - ворчит победно старик, - а то инклюзив, ой вей... На такое может купиться только один тухлый пуриц...из Бердичева... Но здесь-то он не один... Ихн цурес майне сонем.....

А это их столовое вино... Чисто кадухес... И что такое кадухес, они уже точно не знают. Так я вам скажу - это фреш дрек... Или с оглядкой на Турцию - те же козьи лепешки, только от пурыцей...

Раз ты имеешь тухес, кадухес тебе обеспечен. Хуже когда вместо копф и многих всё тот же тухес.... И тогда кадухес у них валиться изо рта.

Европейские чехи не делают никаких евроремонтов, гортанные черногорки строго по-азийски держат своих мужей в подчинении,.и брак чеха и черногорки едва ли не самый крепкий на континенте. Чех никогда не сделает с дуру евроремонт, а станет традиционно и обстоятельно из вечных материалов - глина песок дерево камень - только косметически ремонтировать то, что принял от предков - своих или жены-горянки, а черногорка груба отшивающая мужа на людях, умрет из-за него там, где даже еврейки либо украинки ещё подумают....

Потому Бог и дал им Европу, потому что Европа - даже не погибшая в 12-16 вв. нынешняя безгласная в памяти Америка - это древнейший БАСТИОН МИРОВОЙ ЦИВИЛИЗАЦИИ... БАСТИОН! ЗА НИМ МОЖЕТ ИДТИ В ЦИВИЛИЗАЦИОННОЙ САМОБЫТНОСТИ ТОЛЬКО ЯПОНИЯ.

Европейские ценности: самый большой европейский бордель в Вене или самая крепкая семья в Черногории... Ценностной баланс очевиден там, где нет морального дисбаланса, где нет упрежденность в оскал мостовых и серость небесную.

• Нет нигде на Земле манны Небесной. Мы только то обретаем, что изначально носим в сердце своим и что способны обрести в опоре на флюиды души.

СНОВА СТРАХ?

• Наталя Федько Цікаві крила... Надіюсь, оренда крил не дуже дорога... :)
• Веле Штылвелд таки да... ок!

*    *    *

• В первые годы в украинском ФБ не было достаточно даже руды поэтической. ФБ хохмил, ерничал, огрызался, пускался во все тяжкие, до скабре, до забана, но не поэтил... 

И вот пришли поэты, как ни странно, с некой неведомой иным тягой к консолидации, но не в ущерб собственной индивидуальности. Интересно, опять сброды только с тем, чтобы вырваться над остальной поэтической массой, как-то уже было в двадцатые тридцатые шестидесятые восьмидесятые и девяностые... Я поэт киевских девяностых. О том времени мне много известно... Мало светлого... Больше грустного и даже трагического. Вот почему я утверждаю, что всем нам нынешним в этом смысле не следует повторятся на палитре и нашего неяркого времени... непростого, но по-своему приворотному. На том и аминь!

*    *    *

конче треба синє небо, конче треба в небі зір,
якби янголи у небі свій відзначили плезір.

якби янголи у небі кришталеві мали сни,
якби янголам цим треба перенестись із краси.

якби янголам тримати щит вогненної пори,
ми б ніколи не пізнали ні відрази, ні війни.

над війною ще й від долі не пройти скрізь чорні сни...
конче треба синє небо і надія без війни....

конче треба мир на донці, конче треба водограй,
янгол світний на віконці - ніби й казка, ніби рай.

*    *    *

Ангельский нимб на ушную серьгу
он променял навсегда в Украине.
Алые пятна на белом снегу
вдруг оборвались и в космос уплыли.

Крылья взмахнули - прощальный облет
над Украиной, где татына хата.
Только отец уже выбрал полет
Это война на планете, ребята...

• Юрий Контишев: Челомен, от судьбудды не загребайся!
• Юрий Контишев: Из варягов в ворюги, ибо дел по Гоа!

АнгелЪ - ХранителЬ | Изучая ФБ... Очень много молодых украинок пребывают во внутренней эмиграции... В этом проявляется извечное холопство нации... Но об этом потом... Ведь не пишут же о буднях злыденщины... Мирятся и высыхают на переплетениях боли...

А в это время тупые морды депутатов-мироедов заполняют собой телепространство, в котором вчерашние нацзмагання догорают в обрывках старых кинолент, которые гоняют заеложенно и тупо, не замечая нынешнего конкретного угасания украинской нации... Я представитель так называемого черного клобука - так называли в Киевской Руси терпимо, но точно инородцев с иноверцами до принятия ими православия.

Я Православия не принял, но принял черный клобук. В нем было все по законам Земли и Божьих заповедей... Князья Киевские считались с черным клобуком и не давили его пестрой инопородной Самости, и только Женщина-украинка могла переступать эту межу и выбирать для себя правила междуховного пересечения... Крррассиво...

Князь отступал, где свой выбор вершила Женщина и никакие обыватели и обитатели Боричевых узвозом не были вправе нарушать права на выбор Женщины. И вдруг сегодня - внутренняя эмиграция? Это от чего и с чем его едят? Воррррьё, что вам достанется завтра? Просевший бездуховный народ изгоев?!

Ну, ну.... Много ли с таким народом доброго наживёшь? Даже в Тайланде ни один иностранец без брака с тайской женщиной в королевском Сиаме прав не имеет, бизнеса не имеет, голоса не имеет, а у нас женщины в бегах от своего беспросветного прошлого и в недоумении от своего бесперспективного завтра... Видит Бог, как я ненавижу этих временщиков, покусившихся на ИСТОКИ НАЦИИ, НА ЕЁ ЖЕНЩИНУ.

• Наталя Федько Круто! Дякую, пане Веле, що заступилися за шляхетних, чесних українських жінок. Бо дріб"язкові душі осуджують шляхетних (мовляв, сама винна, не пристосувалася добре в світі і т.д.). Але ж ніхто ні від чого не застрахований. Важливо розбиратися в причинах...

*    *    *

• в поэзии украинцам свойствены мистерии, как афро-американцам в пору инаугурации сперичуэлсы... Got bless America и, скажем, Лісова пісня, Ластивочка прелетіла и Lets my people go!.. Я это к чему...

К духовному паралаксу времени... Не мы, не они, а мы и они... Каждый со своего вершка.. Так что в духовной поэзии застревание на одних нотах может оказаться пагубным и для них и для нас... Это я милым поэтическим девочкам... Разминайте пластилин времени, please... Будь ласка....

*    *    *

• прадедушка речей трампа - благородный жулик о'генри!!

И великие демократии случаются на раздорожьи. Пока я землянин, я готов с этим мириться. Фашизотдная молодежь в чёрном ни в чем не лучше трампа, а возможно и прикуплена за деньги трампа. пампушки-титушки... очаровательно сытые американские детки - даже по походке, по аккуратненьким носочкам на обуви...

Такой себе dance of black swans... Па-де-де да фуите черных по обряжение лебедей, редко афро-американского колора. И подписи на плакетках СНОВА СТРАХ? Нет, просто человечество вновь традиционно и очевидно принялось за привычную ломку дров... На сей раз в Америке под лейбой сша... И так бывает... Мы в Украине и не к таким трюкам приучены..

• И всё-таки, кому в очередной раз не страшно, пишите по электронному адресу vele@ukr.net с пометкой Start-Up WShPr. и предлагайте ДЛИТЕЛЬНОЕ СПОНСИРОВАНИЕ, потому что МЫ СЕГОДНЯ - ОДНА ИЗ ЛУЧШИХ УКРАИНСКИХ ЛИТПЛОШАДОК В СЕТИ... Мировой сети... Интернет! Мир Вашему дому! Щасти Вам! А штыл андер вельт! Bye-bye! Cherio!! Kiss!!!

Наталя Федько: Безіменні

Доброго вечора, пане Веле!

Дякую, що опублікували нарис (я продивилася).
Надсилаю Вам свої  вірші. Здається, 6 електронних
сторінок. 
Бажаю Вам удачі, наснаги, якнайбільше розумних
читачів і щирих друзів!
Наталя Федько

Безіменні

                                                    Присвячую ненародженим

Вони не прощаються, бо не віталися з нами,

Вони Безіменні, та ми їх повинні назвать.

Вони нас чекають і нашими бавляться снами,

А їхня Любов не втискається в наші слова.

Розвеснені янголи, діти з чеканням старечим –

Вони про народження мріють, про ніжності рай.

Жіночі страхи та практичність, їй-бо, не до речі,

Коли Безіменному доля велить: "Обирай!"

Якщо нас обрали, за нами прискіпливо стежать,

Терпляче оплакують наші дурні помилки.

Згорає майбутнє в байдужості лютих пожежах,

А потім, воскреснувши, небу дарує зірки.

Святі неприкаяні душі мандрують за нами

Пустелею смутку й розлуки, що зветься життям.

Не кожна царівна готова до титулу Мами,

Не кожен король полюбити зуміє дитя.

Чому стільки болю судилось терпіть Безіменним?

Щасливі мадонни, що дітям дадуть імена...

О так, я жива! Я поранена дивним знаменням –

Чужа колискова у вірші моєму луна.

2010

*     *     *

Вічноколо див

Суворий Янгол з кометами в рукаві

Спустився з Небес і мовив: «Люди, в честі живіть!»

Світ спав. Ті слова почуло дитя безгрішне.

Замислилось, підійшло до Янгола  і посміхнулось ніжно.

І тиша прозора… Погляди. Дотик крила.

А десь – на відстані посмішки – плакала грішниця.

Ласкавий голос їй мовив: «І ти такою була.

На згадку про дотик мій – твої вірші пишуться.

Ти плачеш? То просто серце згадало Рай,

А світ не схожий на нього. Тут морок в моді.

Уламки істини – то не Істина – пам’ятай.

Та хто уламками ранить ближнього – злодій».

*     *     *

Україна, як доля – одна

Тільки вчора збагнула, що правда – така небезпечна.

У багаттях скорботи згорали мої кораблі.

Мефістофель мені посміхався, зловісно і гречно,

А вітрисько благав: «Не здавайся, моя Наталі!»

Я любила й люблю, та згорати від цього не легше.

Не бенкети, а битви з минулим вінчають мене.

Ти помер від отрути зміїної, Віщий Олеже,

Ну а я – від отрути людської рятуюсь вогнем.

Я – козацької крові, тож ласки не буду просити

У вельмож, котрі думати звикли, що кров – це вода…

Чом ти, батьку Іване[1], повірив запроданцям ситим,

Що тебе, полководця, катам поспішили віддать?

Розривається серце, щоб стати, як море, бездонним,

І самотності сльози течуть із очей крадькома.

Де ти, мамо моя? Де ти, світом убита мадонно?

Я не вірю, що ти… Що тебе в мене більше нема.

Мушу йти в майбуття. Шепочу знов молитву печальну,

Що врятує мене із полону скорбот світових.

Знаю я, що почути судилося пісню вінчальну,

Плач дитяти й непрохану сповідь старої вдови.

Я не кличу в свої молитви ні Стокгольм, ні Афіни –

До козацьких курганів летять бунтівливі рядки.

Зупинятися – злочин, якщо є мета – Україна.

Гріх себе розміняти на зради, страхи й помилки.

Вже не хочеться гри. Я безсмертям своїм ризикнула,

Поєднавши надію із тугою втрат і пізнань.

У долонях моїх – дві пташини: майбутнє й минуле.

А Вітчизна – одна. Україна, як доля – одна.

                                                        04.01.2012

*     *     *

                  Пошуки раю

Наші страждання – це туга за втраченим раєм,

Наші надії – це квіти в долонях снігів.

В пошуках щастя ми всі живемо і вмираєм,

Втративши віру, простивши чужих ворогів.

Мрія про щастя іскриться в очах немовляти,

Спогад про щастя ятрить чуйне серце вдови.

Як же знайти це незнане, жадане, трикляте –

Щастя, з яким навіть зевси і крези на "ви"?

Де він, той рай? От би щастя в долоні упало!

Падають зорі, як сльози небес, у пітьму.

Ледь не втонула колись на Івана Купала.

Плакала вчора. Сьогодні тебе обніму.

Я – лиш планета, що вчасно зірвалась з орбіти

І полетіла відважно в обійми твої.

Так, ми не винні у тому, що вмієм любити.

Іншим співають хуртечі, а нам – солов'ї.

Наші страждання – це туга за втраченим раєм.

Знаю, що справжнє кохання – це рай на землі.

Вперше здивуюся: "Хто це так солодко грає?"

Світом блукають незримі сумні скрипалі.

                                                      2012  

 

*     *     *

Родинні слайди – в долонях Вічності

Сказало людство: «Без гостинців – не приходь!»

І сум пророків полетів у височінь.

А біля брами серця стомлений Господь

Шепоче тихо: «Я літать тебе навчив…

Невже забулось?!»

А засмучена Земля

Творцеві мовить:

«Що спитаєш з немовлят?»

А люд штовхається в космічнім дитсадку,

І лиш пророк шукає правдоньку гірку,

Щоб їй вклонитись…

12.11.2016

*     *     *

Чому хаос могутній?

Страждати легше, ніж порозумнішать.

Померти легше, ніж іти в майбуть

Крізь нетрощі осудження. Бо суть –

Не в тім, хто кращий, вищий і сильніший.

Чому так щире Слово злить юрбу?

Юрба, піддавшись брехням, ВБИЛА ТИШУ,

А в ній – рятунок від хаосу був…

2016

*     *     *

Заклинання миру

Зі світом у сварці… Та – почала не я.

Цей світ не хотів учити надій паролі.

Усі чорні діри я облітала ще ластів’ям,

А як врятувалась – відає вітер в полі.

Чого я хотіла? Так, чарівних дурниць –

Натхнення, любові… і – щоб душа співала.

Я пити життя хотіла з добра криниць,

А мода на бруд з калюжі мене вбивала.

А потім у мій тихий світ привели війну

Байдужі раби й розлючені вовкулаки.

Йшли в бій незрадливі. Біль обірвав струну

Розвернених мрій… Зневіри холодна мряка

Упала на серце. Важко любити світ,

В якому з Героєм поряд живе гадюка

Й людиною зветься теж… А вселенський міт

Лежить немовлям сумним на руках Розлуки.

Фантоми війни блукають в моїх садах,

А я, мов дитя безстрашне, кричу крізь морок:

«Чом, світе сліпий, так довго жалів невдах?!

Чому не зумів ти Звіра убити ВЧОРА?!

І що скажеш вдовам, сиротам, матерям

Героїв загиблих? Як їм тепер… Що ж далі?!»

Мовчить сивий світ. Здригнулася лиш Зоря:

«Надій не втрачай. Наш Ранок  потвору спалить.

Не плач, мужня діво. Янголи – поміж вас,

Щоб чесним вказати шлях, а безликих стерти…»

Світанок від мене рідну Зорю сховав,

А я розридалась віршем – папір все стерпить.

Я можу помститись світові. Певно тому – прощу.

Прощу йому всі образи – крім попелища.

Де ходить війна – там буде танок дощу,

А потім – садок. І Небо нам стане ближчим.

Зі світом сваритись – тільки смішить химер.

Ми кличемо Диво й вірим в життя щедроти.

Я в серці несу поразки минулих ер,

Щоб той, хто за мною піде, на попіл їх стер…

Світанок бентежний вчить мої сни по нотах.

*     *     *

---

[1] мова йде про Івана Сулиму