1. Наталя Федько: Трохи
– про моральні «береги»…
·
Звичка «перефарбовуватись» і мімікрувати –
явище, найбільш притаманне слабким людям. Дріб’язкова особистість надто швидко
змінює свої погляди й політичні вподобання, коли запах вигоди дурманить її
свідомість. Це не було б трагічно, але… Насторожує, що чимало дріб’язкових
людей при владі. І вони визначають, як жити іншим. У тому числі – тим, хто не
продався.
Обіцянки
сипляться на нас звідусіль. Такі солодкі й спокусливі. Чи варто їм вірити? Звичайно,
ні. Адже можновладці чи ті, хто пнеться до влади, могли б сказати людям, які
ресурси є у державі, як ними розпорядитися, щоб їх примножити, аби люди могли
працювати, щоб був достаток, аби діти мали добру освіту, а хворі могли
лікуватись. Ні. Обіцянки.
·
Міністерство
невиконаних обіцянок
Так
здавна повелося: коли людина йде до влади, вона кричить «Ми дамо». А коли здобуває владу… То вже інша людина. Або
– та сама, але з амнезією. Політиків можна зрозуміти: їм хочеться подобатись. І
для цього вони вдаються до обіцянок. Якби хоч якась частина з тих «шикарних
планів» здійснювалась, прості виборці не почувалися б такими зневаженими. Та
зазвичай виходить так, що гасла залишаються тільки гаслами. А збагачуються ті,
хто може користуватися ресурсами.
Це
породило у народу хворобливі тенденції: обожнювання частиною незрілих людей політичних
лідерів та абсолютну апатію і невіру громадян в їхню здатність впливати на свою
долю і на долю держави.
Творити
кумирів прагнуть люди, у яких почуття відповідальності за власну долю –
приглушене. Або – відсутнє взагалі. Надання якихось «надлюдських» рис керівникові
громадської організації чи лідеру партії – свідчення незрілості. Від «сильної
особистості» людина підсвідомо чекає див. А коли дива не справджуються, людина
почувається ошуканою. Злиться. Поринає в комплекси. Шкідливі звички (паління,
алкоголь) ще більше розхитують вразливу психіку.
Байдужість
до суспільного життя теж здатна принести людям чимало проблем. Хоча б тому, що
живемо ми в суспільстві. І якщо нам здається, що «все вирішать без нас»,
маніпулювати нами зможе будь-хто. І вирішувати буде хто завгодно, але не ми.
Але…
що робити з ницою звичкою можновладців жонглювати обіцянками? Добре було б
окреме міністерство створити… міжнародне. Яке б займалося перевіркою
нездійсненних обіцянок. А потім обіцяльника, що не дотримав слова, ставити до
ганебного стовпа…Та це мрії…
·
Мерці… проти
мерців
Українське
суспільство століттями намагаються розколоти «тролі» різної величини.
Здебільшого це «подарунки» від північного сусіда, який нав’язував нам свою
версію нашої історії, визначав, хто має бути нашим героєм, хто зрадником.
Протягом століть безперервної маніпуляції і пропаганди їхня методика набула
довершеного змісту. Уже й самі українці хапаються за ворожі міфи.
Надзвичайно
ефективним у маніпуляції свідомістю є те, що з людини, на яку направлена пропаганда,
знімається почуття відповідальності, натомість загострюється особиста образа на
ближнього. А ще – бажання знайти крайнього. Адже пошук крайнього начебто звільнює
людину від відповідальності за власну долю.
Ми
спостерігаємо, як яскраво і легко, на жаль, спрацьовують провокації проти УПА.
Тут уже московська пропаганда постаралася на славу. Десятиліттями НКВД, а потім
і КДБ розробляли методи, які б викривили діяльність Української Повстанської
Армії. Діяли цілі інститути. Грамотно, узгоджено, цілеспрямовано. Минуло
сімдесят років після Нюрнбергського процесу, на якому було заперечено злочини
УПА, а маса людей і досі повторює вигадки НКВД. На жаль, афоризм Геббельса, що
чим більша брехня, тим швидше у неї повірять, діє досі.
Не
треба закликати українців обожнювати героїв минувшини. І не слід заклинати
своїх сучасників любити якихось величних (або суперечливих) постатей з
української історії. Та якщо хочеш проаналізувати якісь факти, не можна
керуватися шаблонами і міфами, навішаними зовні. Щоб поставити усі крапки над
«і» в питаннях про життя Степана Бандери та Романа Шухевича, можна
вислуховувати думку незацікавлених європейських, американських дослідників. Але
аж ніяк не тих осіб, у яких «совок», ніби шерсть, проривається з висловів і
вчинків.
·
In maxima fortuna – MAXIMA licentia est?
Є
старе латинське прислів’я, котре навіює на мене смуток: «In
maxima fortuna – minima
licentia est». «В
найвеличнішій долі – найменша свобода». Чи так це насправді? Невже людина з
високими задумами і небуденною долею має бути невільником? Або – невільницею?
Однозначної
відповіді на це питання знайти важко. Але мусимо погодитись, що у величної долі
велична відповідальність. Найперше – не тільки за себе. Відповідальність за
правду. Найлегше повторити чиюсь побрехеньку, замість того, щоб спробувати
(хоча б спробувати!) знайти істину… Істина може принести біль…
Один
мій знайомий, чотирирічний хлопчик Віктор, навчив мене молитви. Щирої,
дитинної. Котра стала моєю життєвою максимою. Щоранку Віктор відчиняє двері
(або вікно) до своєї оселі й говорить: «Доброго ранку, Боже! Заходь до мене в
хатку!». Дуже рідко хлопчик пропускає цей Ритуал. Він робить його для себе.
Просто – відчуває, що йому так зручно.
З
Віктором я розмовляла про Бога частіше, ніж з дорослими своїми знайомими. Чому?
Все просто. Дорослі надто часто повчають і тиснуть власним авторитетом. Навіть
тим, якого нема. Намагаються зробити Бога захисником їхніх помилок і
комплексів. А дитина просто горнеться до Гармонії.
Побачивши
в новинах сюжет про теракт у Лондоні, мій юний друг зблід і прошепотів: «Сльози
в грудях ворушаться… Страшно… Думаю, Бог часто сумненький. Через те, що люди
вбивають людей». Сам Віктор був дуже сумний у ті дні. Також малий нерідко плаче,
коли чує про втрати українських військових в зоні АТО. А його заповітна мрія –
стати диригентом. Людині чотири з половиною роки. А в погляді хлопчика палючою
зіркою Нерозгаданого сяє мета.
Я
не кажу, що всі діти чи навіть юнаки мають бути настільки серйозними, як мій
«маленький принц». Але… Розуміння життя робить людину вільною. А вільну людину
стадний інстинкт не зачепить.
* * *
·
Веле Штылвелд: Духовный
прайд - Украина
Что-то постоянно
возвращает меня к идее политического ПРАЙДА на терене Украины. То есть
установить таки мощный европейский переключатель в понимании государственности
страны и её очеловечивания. Ну, скажем так:
Для начала следует образовать Духовный ПРАЙД
УКРАИНЫ, Нет, конечно, это только конспект идей, но всё же...
- В Духовном Прайде (ДП)
не должно существовать человеческой сортности.
- В ДП всем не угодишь:
на каждый роток не набросишь платок.
-
В ДП все идеалы скрывают под одеялом.
-
В ДП на каждого свой звездный час - в нем и халифы на час, и визиры на минутку.
-
В ДП жизнь пройти - не поле перейти... в волшебных вычурах вместо имперской
помпезности, в творческих вычлененности вместо кича. Помпезный кич связывает и
стравливает усилия ДП на свисток.
-
ДП вычленяет ажурные пространства с обилием радужных перспектив практически для
каждого жителя (участника) прайда - ДП!
ПРАЙД не делает мировой
политики, принимая её с внешней отстраненностью. Прайд не имеет стойкого
политического опыта: он опирается на традиционные табу и свободы. Время
размывает ПРАЙД до внешней низложенности, но внутри - это термояд! Например,
лозунг ПРАЙД И СВОБОДА пестрит по всей современной Албании. Ни этноса, ни нации!
Ни-ни!
ПРАЙД - это трансформер, порождаемый общественными
трансформациями без нелепых жертвований безотрадно обескураженных народных
масс..
Прайд не признаёт ни
жертв, ни Палачей Бандеры и Шухевичи навеки прокляты им и отпущены в Вечность.
В каждой точке подобного
трансформера ты наравне с каждым имеешь право быть! Полноценно жить, а не скрадено
существовать на обугленной для тебя и изгаженной под тебя кромке обугленной Вечности! На том и будут ПРАЙДОМ прокляты
любые вчерашние бандеры и шухевичи… Прокляты и забыты!
Ты, только ты, и такие
как ты вправе быть, если только ты живёшь в прайде, в котором ты никому не
делигируншь свои собственные права на полноценную человеческую жизнь!
Истинность содеянного
тобой на земле ПРАЙДЕ, не обсуждается, если только проявление твоих прав и
свобод не перечат иным равным тебе участникам ПРАЙДА.
Исход из ПРАЙДА и возвращение
в ПРАЙД бесболезнены, но только на общечеловеческих ценностях ПРАЙДА. Именно
так во все новые века выживали многонациональные балканские ПРАЙДЫ, если только
некто не вмешивался со сторону с имперским турецкими гамбитами и прочим
российско-имперским ухарством.
Фиксация ценностей,
наработанных ПРАЙДОМ. Называется ТРАДИЦИЕЙ. Традиция осуждению и пересудам не
подлежит... Обогащение традиций происходит за счет принятия новых веяний, не
разрушающий каноны традиции: соразмерно
с существующими канонами и устоявшимся порядком вещей согласно Традиций.
Пересечение границ
ПРАЙДА. Приводит мир индивидуума в
соразмерность с логикой и традициями
соседнего ПРАЙДА, где готовы встречать любого на правах гостя, пока он не не
примит традиции встречающей сторону. Разрушать каноны любого Прайда называется
ВАРВАРСТВО и ведет к высылке за территории объединенного ПРАЙД-сообщества. НАВСЕГДА.
Срать – домой!
Млека ношт, другари... Изволите-с
* * *
·
Николай Агнивцев: Песенка о хорошем тоне
С томной Софи на борту пакетбота
Плыл лейтенант иностранного флота.
Перед Софи он вертелся, как черт,
И, завертевшись, свалился за борт
В тот же момент к
лейтенанту шмыгнула,
Зубы оскалив, большая акула.
Но лейтенант не боялся угроз
И над акулою кортик занес.
Глядя на это, в смятеньи большом
Вскрикнула вдруг, побледневши, Софи:
— Ах, лейтенант, что
вы? Рыбу — ножом?
— Фи... И
прошептавши смущенно: «Pardon»,
Мигом акулой проглочен
был он.
* * *
Комментариев нет:
Отправить комментарий