Веле Штилвелд: Джейсон – гроза космокорсарів

Веле Штилвелд: Джейсон – гроза космокорсарів

Мурлон: Витвір ШІ

На планеті Альбідос підступний корсар Малдор готувався до нової атаки, загрожуючи стабільності та миру в галактиці. А в тойсамий  час, коли на Альбідосі панував хаос і злочинність, на іншій загубленій планеті – Кноссі, весь цей час ховалася таємниця, здатна змінити хід вселенської історії. 

За роки служби в гастропатрульних рейнджерах старший косморейнджер Джейсон і його відважна команда стикалися не раз з безліччю небезпек та подолали чимало перешкод у своїй спробі розкрити цю таємницю і запобігти дуже великій катастрофі.

У темних куточках Альбідоса, де панували безлад та кримінал і, ховалися древні сакральні ключі до цієї таємниці, зокрема і розгадка загадкової історії Кносса, яка була важливою для майбутнього всієї галактики. У процесі цих ключових пошуків екіпажу Джейсона довелося пережити безліч пригод, під час яких Джейсон і його сміливі астронавти стикалися з різними злочинними елементами і темними силами, готовими на все, щоб зберегти таємницю недоступною для решти галактики.

Нічого іншого в цьому оповіданні немає... Зате в моєї матері Тойбочки після крупноформатної аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 року стався обширний правосторонній інсульт, і якщо раніше вона дозволяла собі жарти на кшталт: «Сину, де наша курка на обід, не у тебе вона в холодильнику?", на що я їй беззлобно і сумно відповідав: "Ні, вона все ще в магазині", то тепер мудра Тойбочка вже більше не зверталася до мене, а тільки говорила черговому відвідувачу, що приходив у ті нелегкі часи до нашої скромної оселі: 

«Я вас знаю! Я вас раніше ніде не зустрічала?" І тут же додавала: 

«Може, і зустрічала, але тільки не в нас у холодильнику». Тому що про магазин раніше і мови бути не могло... Все їстівне Тойбочка зазвичай купувала на ринку, куди після десяти років обширного правостороннього паралічу так і не дійшла, а просто пішла з планети Земля двадцять сьомого грудня дві тисячі сьомого року. Відтоді я на ринки більше не ходжу. Ось такі справи... Так, де ж ми з вами раніше зустрічалися? Адже я вас точно пам’ятаю! Правда, не в себе в холодильнику... Згасаючий сон розуму проводжав впіхувати наше незоряне Вчора у якусь незграбну вічність... Від того і пишу такі оповідання...

В цьому, наприклад, після довгих боїв і випробувань безстрашний Джейсон і його команда звільнили обидві планети від тиранії Малдора та інших лиходіїв, і стали героями, що врятували світ від загрозливої небезпеки.

А між іншим, планети Кносс і Альбідос – це все одно що два лапті на зірковій карті. Правда, в одній галактиці, яку давно ми назвали, здається, нашою, якби не ці вбиті назавжди вже не наші планети, які, ніби напившись прямо з Чумацького Шляху найгіршого кефіру, продовжували залишатися відлюдниками, оскільки їхня світність відповідала світінню, характерному для бурих карликів. Тобто, давно згаслих зірок, які давно перестали бути надновими, а з тим пережили і всю свою можливу зіркову, а з тим і усю сонячну та планетарну еволюцію.

Але якась давня цивілізація для чогось все ж зберегла їх у всесвіті, довела до ладу і перетворила на якусь подобу трансгалактичних планетарних музеїв. І все б нічого, оскільки їм не була уготована вічність, але ніхто не врахував того, що рано чи пізно, обидві ці планети одночасно відвідає банальна дикість.

Колись раніше на обох цих планетах Кносс і Альбідос, забутих у часі й просторі, розвивалися різні форми життя. Сотні тисяч років тому, давня цивілізація здивувала всесвіт, зробивши їх трансгалактичними музеями. Однак ніхто не передбачив, що ці світи стануть притулком для диких і безжальних піратів і найманців, що таять у собі найбанальнішу дикість.

На Альбідосі панувала атмосфера криміналу і інтриг. Тут процвітали наркоторговці та чорні ринки, які забезпечували перепродаж усього, що можна було вкрасти або купити за звичайні криваві гроші. У цьому беззаконні зазвичай правив певний ватажок-жмот, чиї дні спочатку були вже полічені, бо кожен наступний сатрап був ще жорстокішим і безжаліснішим за попереднього.

Але в цій темряві були і свої світлі моменти. Одиниці боролися за справедливість, за порядок і за життя без страху. Один з таких був капітан корабля "Альдебосс" Саймон Джейсон. Зі своєю командою він боровся зі злочинністю і намагався повернути хоча б краплю справедливості в цю прикордонну міжпланетарну спільноту. Але його зусилля були майже примарні. І хоча все тут час від часу приходило в рух, та, по суті, нічого не змінювалося.

Та якось, коли на горизонті вже маячила нова загроза у вигляді підступного корсара на ім’я Малдор, історія планети Альбідос почала переплітатися з історією іншої загубленої планети – Кносс. У темних закутках Альбідоса ховалася таємниця, здатна перевернути всесвіт з ніг на голову. І тільки Саймон Джейсон і його відважна команда могли перешкодити цьому божевіллю і врятувати обидва світи від повного знищення.

Тому ці давно загублені планети були давно вже населені дикими, клошарами зіркових трас, і просто лошарами, які ніде й ніколи не світилися, а просто традиційно і довго піратствували у всесвіті.

Зате водилися на цих планетах безліч гаштетов і чорних ринків та всіляких бірж з продажу і перепродажу всього, що можна було перемістити, вкрасти або приховати, захопити і зникнути майже до галактичної непомітності, а потім по-швидкому потиснути один одному руку і втекти – бац! – в іншу точку галактики, мовляв, сам я і там відомий зірковий корсар і хвацький купець-молодець, а самого тебе разом з усім твоїм піратським флотом не чекав ніхто, протуберантна моль...

З таким-то ватажком-жмотом, чиї дні зазвичай були полічені, бо люто злобствував цей черговий сатрап, від чого всі хроністи давно збилися з рахунку і охрестили цих чильників  керівниками світів планетарно- галактичного відстою. 

Правда, існували ще всякі рейдери-одинаки і дурники серед космічної ночі, та до них ще всілякі піндоси та крокуси, у вигляді цілих найманих екіпажів для всіляких стрибків через гіперпростір і петлі Метерлінка в дупу, але й вони швидше були чисто штучними мироїдами технократичного походження, що відразу помічалося на тому ж безмежному Піндосі, де все було якось не так...

Наприклад, панувала колись на цих планетах вічна весна, але тепер це тільки і означало, що жодних плодів з дерев від народження світу там не водилося, як, втім, і плодів з кущів і просто травних плодів... 

Всі і все там було в якомусь вічному передчутті якогось вічного передчуття типу: ой, мамочки, зараз народжу... Але реально народжувати тут відроджень ніхто не спромігся. А шкода... У всіх цих древніх та нажаль назавжди відрубаних породильнях була відсічена хоч якась там прийдешність, бо вона тут не передбачалася. Зате з самого початку навіть і гомініди тут не бавилися з плодами своєї вічної безтолкової недоеволюції через те, що саме від неї у всьому всесвіті зазвичай беруться діти...

Замість цього повсюдно були розвішані і пливли в повітрі нескінченні ланцюжки ДНК, які доводилося кожен раз накручувати собі на вказівний палець, щоб показувати всім іншим свою особливу безкарність. Ну це була хибна маска, бо зазвичай по понеділках ці генетичні обв'язки легко і просто струшувалися з пальців і перетворювалися на всіляких іншопланетян: триногих та тривухих або навіть трилобкових з усілякими іншими відростками у додатку... А вже ці являли таких кібриків і кронтиків, що мама не горюй.

Правда, всі ці безстатеві від роду сутності були приречені на загалом недовгий термін свого дурисвітного існування. Це вони придумали примарний заклик: 

«Убийся!» – і слідували йому у всіляких ідіотських ситуаціях, там, де всі інші могли легко і просто вижити і продовжити свій шлях... Але ці чубрики і зовсім не шукали шляху, бо він їм був заздалегідь – ніби хтось призначив їм якийсь особливий хрест: народитися, здивуватися і до часу випаруватися...

І тільки тоді, коли випарувався весь цей флер з усілякими легендами, міфами і жартами з Буртирляндії, усіз їх охоплював всесвітній сум.А Буртиляндія, зауважу вам, якраз зазвичай і процвітала всіляким пишним бла-бла-бла, після чого у всіх кабаках галактики тільки й говорили під нескінченні бурти про всілякі там лянди, в той самий час, коли все це якраз і відбувалося з усіма тими, хто сам там ніколи і не бував раніше, бо знати, відчувати і брехати – це тобі ніби особливий вододіл, через який одного разу проходить будь-яка планета, раптово перетворюючись на зону емпіричного недосягнення типу: туди дуй, а звідти зуй... Щоб у підсумку бути відданими всім зулусам тамтешнім на поїдання без жодного всепрощення за раніше несодіяне.

Ось так між буртир і ляндами коротали свій вік околишні космоклошари, давно вже ставши всілякими всіляко багато гранними... Але на себе вони, правда, не дивилися, а просто звично ховалися: кожен за всякого, та всякий за якого, але при цьому швидко стукали на кожного всякого за звичкою всякому якому... І так це славно у них було заведено, що і про мене тут же настукали в одну мить своєму черговому чибрику, а той за рангом вищестоящому крисбліку, а то ще деякому, а вже той чин по чину мені самому, що і стривожило мене самого... Так ще – ой як немало...

А то як же, адже шилом в мішку я як би не сховав, не поміняв його на липке мило з квітучих деревних, що назавжди лишалися безплідні. І тут же таке саме тут почалося, що не приведи Боже... І так і не заспокоїлося, а понеслося як лайно по трубах околишнього Хроноса, поки не досягло Землі у вигляді цього тексту сакрального...

Але місцева колонія квабліків вважала цей текст за інструкцію, яку після прочитання з'їла, А я, власне, від себе отримав такий прочухан, що мама не горюй, і відтоді за скоєне розселив сам себе на дві ці горе-планети з усіма чітами і недочетами в якості миропостояльця класу А чи класу Б туди ж. І обидва ці класи поставив у чергу до каси, природно, за гроші і видом на проживання. А то як же... як при повному переможному пофігізмі. Так і стою під квітневим дощем. А вас я там не зустрічав?..

Косморейнджер Джейсон стояв на містку свого корабля "Альдебосс", дивлячись на голографічну карту галактики. Його команда успішно завершила чергову місію, але він знав, що в галактиці завжди знайдеться нова загроза. На цей раз йому надійшла інформація про контрабандистів, що збираються на планеті Ітак. Джейсон відправився на Ітак, де його чекала несподівана зустріч.

Ітак славилася своїм величезним космодромом Кентбері, який був одним з найжвавіших у галактиці. Тут можна було зустріти представників усіх можливих рас і цивілізацій. Інспектором цього космодрому був Мурлон, представник унікальної раси шестилапих крилатих котів. Мурлон мав розкішне смарагдове хутро і пильні золотисті очі, які бачили кожну дрібницю. В його родині професія інспектора передавалася з покоління в покоління, і Мурлон був одним з найкращих у своїй справі.

Джейсон і Мурлон зустрілися в офісі інспектора. Обмінявшись привітаннями, вони перейшли до обговорення плану. Інформація вказувала на те, що контрабандисти планують зібратися в одному з відльотних гаштетів космодрому, щоб передати цінний артефакт – руническую рукопись з таємним текстом.

– У нас є шанс зловити їх на гарячому, – сказав Джейсон. – Але нам потрібен надійний план.

– Я знаю цей космодром, як свої шість лап, – відповів Мурлон, посміхаючись. – Ми можемо встановити засідку в гаштеті, але нам потрібна підтримка.

Вони зібрали невелику групу надійних людей і підготувалися до операції. Гаштет був великим і багатолюдним місцем, де зустрічалися космічні мандрівники і торговці з усієї галактики. Джейсон і Мурлон зайняли стратегічні позиції, ховаючись серед натовпу.

Контрабандисти прибули вчасно. Вони не знали, що за ними стежать. Коли один з них вийняв рукопис і почав передавати її іншому, Джейсон і Мурлон кинулися в атаку. Зав'язалася коротка, але запекла сутичка. Контрабандисти були добре озброєні, але команда Джейсона діяла злагоджено і професійно. Незабаром всі злочинці були знешкоджені.

Мурлон обережно підійшов до рукопису, що лежала на підлозі.

– Що ж, подивимося, що тут у нас, – промуркотів він, відкриваючи стародавні сторінки.

Рукопис була написана рунами, які Мурлон знав, як свої шість лап. Він почав читати вголос, перекладаючи таємний текст:

– «Сенс життя у всесвіті полягає в гармонії. Гармонії між світлом і темрявою, між знанням і невіглаством, між створенням і руйнуванням. Всі живі істоти – це діти цієї гармонії. Тільки пізнання і прийняття цієї істини дає можливість знаходити мир і щастя».

Джейсон слухав, захоплений мудрістю стародавнього тексту. Він розумів, що ця рукопис могла змінити життя багатьох, якщо її правильно використати.

– Це надзвичайно важливо, – сказав він. – Ми повинні зберегти цю рукопис і передати її в надійні руки.

– Так. Бо оце нас і єднає, – поблажливо кивнув Мурлон.

– І ми зробимо це зробимо разом, друже. Бо ця таємниця повинна стати відома всім жителям галактики. Можливо, це допоможе нам створити краще майбутнє.

І так, об'єднавши свої зусилля, Джейсон і Мурлон почали нову місію – донести до всіх істинний сенс життя, який вони знайшли в стародавньому рукописі. Їхні пригоди продовжувалися, але тепер вони мали ще одну важливу мету – гармонію в галактиці.

Місто Київ, Написано 19 квітня – 

25 червня 2024 року 

під час нічної бомбардування