Веле Штилвелд: Сни далеких світів

\

Веле Штилвелд: Сни далеких світів

Мурлон: витвір при допомозі ШІ

У надрах космічного простору, там, де зірки танцюють у світлі та тіні, виникло дивне запитання. Голос маленької сутності, сповнений цікавістю шукача відповідей, пронісся крізь безкрайні простори, зустрічаючи лише тишу і пустоту. Але нарешті він знайшов свою мету – велике, мудре і добре створіння.

 "Що таке сон?" – розсіяно прозвучало питання, пронизуючи морок нескінченності. Відповідь, ніби викликана з глибин часу, прийшла повільно, мов подих давніх вітрів.

"Сон – це подорож душі, зануреної у забуття, де вона відчуває світи, що не існують у реальності. Дитино, це спогад про часи, коли людство ще блукало по землі, коли сни були законом, а не рідкістю". 

"На Землі?" – прошепотів малюк, уявляючи втрачені світи. 

"Так, на Землі, у колисці четвертого людства, звідки ми всі походимо", – пролунала відповідь, що прозвучала як відлуння загублених часів. Але малюк був наполегливий: 

"Як же це відбувалося? І чому ми бачимо такі різні сни?" 

Тихий зітх пронісся крізь пітьму. 

"Сни – це відображення думок, втілення бажань і страхів. Кожна людина бачить лише те, що зайняло її розум вдень, але справжній сенс снів залежить від тлумачення мудреця". 

І тоді невідомий наставник згадав про імператора, забутого у глибинах часу. Сон його раба став пророцтвом, недосяжним для розуму правителя, адже він не зміг розгадати послання, надіслане йому через світ снів. 

"Сни – це таємничі послання, іноді хибні, іноді істинні. Вони розкривають нам частку майбутнього, але їхнє тлумачення залежить від мудрості того, хто їх бачить". 

Малюка звали Орніс. Темні погляди нависли над малюком. 

"А якщо ми покинемо цей світ, чи знайдемо ми сновидіння у нових зоряних світах, безмежно далеких від нашої рідної Землі?" 

Відповідь була тихою, але впевненою:

 "Там, де ми опинимося, де зустрінемо нові світи і нові дні, там будуть наші прийдешні сни".

«Бо вони – частина нашого буття і вселенського порядку... Сни Далеких Світів залишаться таємницею, містичним поглядом у безкрайні простори космосу, очікуючим свого дослідника, свого мудреця, свого сон-мастера». 

Так відповів зоряному малюку раніше невідомий йому наставник... Поки хлопчик спав на чужій планеті, його розум заплутався у клубках сновидінь, переплітаючись зі спогадами про рідну Землю. 

Сни здавалися йому ніби у закуті в шматочками минулого і передвістям майбутнього, але справжній сенс залишався прихованим. Одного разу, коли він заснув під незнайомим небом, сон приніс йому образи, які розчинили перед ним безлад. 

Так уві сні він бачив, як його руки і ноги були відрізані, а його ніс і щоки проваленими. Це були образи, лякаючі й таємничі. Але коли хлопчик прокинувся, він зрозумів, що сни, як і мова мудреців, говорили на своєму власному слензі. На цій чужій планеті, де він опинився, існували інші правила і символи. Сни, здавалося, були порталами в інші реальності, де навіть найжахливіші образи могли нести в собі сприятливі послання. 

Коли хлопчик зустрів мудреця цієї планети, він поділився з ним своїми зло віщими снами, вважаючи, що вони несуть у собі ззісні передвістя. Але мудрець усміхнувся і почав тлумачити сни на їхній власній мові. 

"Якщо ти  бачиш, як твої руки і ноги були ", – сказав мудрець. – "Це ще не є передвістя біди, це тільки обіцянка звільнення від того, що зв'язує тебе на Землі. Адже на планеті Богів ти будеш вільний, як ніколи раніше". 

Хлопчик здивовано нахмурив брови, але продовжував слухати. 

"А ніс і щоки мої?" – стиха запитав він. 

"Це символ того, що ти залишиш за собою гнів і скорботу", – відповів мудрець. – "Ти весь час будеш йти вперед з чистим серцем і ясним розумом". 

Орніс задумався. Сни, здавалося, несли в собі глибокі істини, але їх потрібно було зрозуміти, щоб розкрити їхнє справжнє значення. На цій чужій планеті, де він опинився, сни були не просто відображенням минулого або передвістям майбутнього, вони були ключами до розуміння самого себе і свого місця у цьому світі. Так хлопчик прийняв настанови мудреця і почав розкривати таємниці своїх снів, шукаючи в них не тільки передвістя, але й вказівки на свій шлях. Адже на цій планеті, де сни були незвичайною мовою, він повинен був навчитися слухати не тільки свої слова, але й голоси всесвіту всередині себе.

Що було напередодні повернення на планету обітовану

На древній землі обітованій, де час тягнувся як ріка мудрості, серед гірських вершин і зелених лугів, мешкали боги. Їхнє існування було сплетене з силами природи, а їхні думки пронизували небесні простори. 

Серед цих божеств була Дора, Черепаха Всесвіту, мудра і велика. Вона була хранителькою зоряних таємниць, а її шлях пролягав крізь простір і час, ведучи до вічності. 

У своїх медитаціях вона бачила шляхи просування між світами, зустрічала відблиски зірок і силу галактик. Одного разу, в момент свого найглибшого споглядання, Дора побачила щось незвичайне. Її увагу привернула маленька планета, що блищала в темряві космосу. Це була Земля, маленька, але повна життя і загадок. 

Здивована, Черепаха Всесвіту звернулася до інших богів, щоб поділитися своїм відкриттям. Деякі з них знехтували цією планетою, вважаючи її незначною і недостойною їхньої уваги. Але інші відчули щось особливе в цій маленькій синій точці, що пливе серед зірок. І тоді боги вирішили наблизитися до Землі, щоб дізнатися її краще. 

Вони спустилися на неї в образі смертних, щоб зрозуміти її живу сутність і її долю у всесвіті. Деякі з них стали навіть людьми, тоді як інші – тваринами, а деякі навіть рослинами. 

Вони жили і серед земних мешканців, вчилися і пізнавали людські страждання і радощі. Але в міру того як боги занурювалися в життя Землі, вони відчули, як вона їх змінювала. Їхні серця ставали теплішими, їхні думки – мудрішими, а їхні душі – ближчими до таємниць всесвіту. Вони знайшли на Землі щось цінне, чого не змогли б знайти у своїх божественних обителях. 

Таким чином, Дора та інші боги зрозуміли, що Земля – не просто маленька планета в безмежному космосі. Вона була обителлю дивовижного життя і можливостей, які жодна інша планета не могла запропонувати. 

ось чому відвідування Землі стало джерелом натхнення і прозріння, відкриваючи нові горизонти для вселенської мудрості і божественного розуміння. 

З плином часу, після відходу богів, Земля почала змінюватися. Пам’ять про божеств стала згасати, наче полум'я, що затухає без джерела живлення. Замість цього, люди звернули свою увагу на самих себе і на світ, який вони створили навколо себе. Спільноти людей, утворені з розсипаних хлібних крихт пішлих богів, стали центрами людської активності. Там вони будували міста, розвивали науку, мистецтво і культуру. В них навіть народилися цивілізації, в яких спогади про богів ставали все менш яскравими, як старі фотографії, загублені у часі. 

З роками і століттями люди почали забувати імена богів, забувати їхню силу і мудрість. Замість поклоніння їм, вони почали звертатися до себе і до своїх досягнень як до основного джерела сенсу і цінності. Колишні релігійні обряди і свята стали втрачати свою значимість, а культи богів розсипалися як попіл від згаслого багаття. 

Варто зазначити, що з згасанням пам'яті про богів, людство не позбулося духовної потреби поклонятися їхній пам'яті. Замість того щоб поклонятися небесним істотам, люди почали шукати духовне наповнення всередині самих себе і в своїх стосунках з навколишнім світом. Однак з плином часу, з втратою пам'яті про богів, людство втратило джерело своєї духовної сили і мудрості. 

Та нажаль перші три людства так і не зрозуміли, що освоєння нових зоряних світів настане лише тоді, коли ми вкладемо в наші  зоряні сподівання ц новий духовний підтекст і остаточно знайдемо свою неймовірну зоряну самість.

Не дійло до цього і четверте нинішнє людство… Грубість і заздрість замінили благородство і мудрість. Мертві ідоли, позбавлені поклоніння, стали символом морального і духовного занепаду. Таким чином, відхід богів з Землі привів до зміни самої сутності людського існування. 

Землю, боги залишили за собою слід, який століттями губився в павутині забуття, залишивши людей сам на сам з собою і їхніми власними долями... Тим часом над Землею, просоченою таємничими відголосками колишніх божеств, плавали безтілесні тіні. Ці тіні були залишками могутності і присутності богів, які, здається, ніколи не збиралися перетворити цей світ на сад Едему. Замість цього вони залишили Землю в недовершеному стані, надавши людству можливість створити свій власний рай. 

Ось чому люди, залишені сам на сам з цими невизначеними тінями і уривками древніх міфів, були надані самим собі, щоб шукати свій шлях до ідеального життя. Коли ж надія на благословення і допомогу згори зникла, залишивши людство перед викликом самостійно побудувати свій рай на Землі. Але жага влади, гординя і людські пороки змішалися з їхнім природним генієм і креативністю. Замість того щоб будувати рай, люди стали влаштовувати війни, руйнувати навколишнє середовище і гнатися за матеріальними благами. 

Прагнення до гармонії і справедливості втрачалося під впливом корисливих інтересів і егоїстичних спонукань. А тим часом, безтілесні тіні богів залишалися мовчазними свідками цього процесу. Вони спостерігали, як людство, позбавлене направляючої руки вищих сил, втрачало свій шлях і заблукало у власних амбіціях і пристрастях. Можливість створити рай виявилася нереалізованою мрією, а втраченою надією. 

Таким чином, Земля залишалася непізнаним світом, де протиріччя і сили темряви змагалися з іскорками світла і доброчесності. Безтілесні тіні богів продовжували ширяти над цим світом, чекаючи, можливо, якоїсь іншої духовної іпостасі подій або нового покоління істот, здатних привести до бажаного райського стану, також і зовнішньо огрубілих, а, отже, частина з яких були навіть випадково чи навіть поспішно матеріалізовані сутності недозіркового людства…