События вплетаются в очевидность.


31 августа 2014г. запущен литературно-публицистический блог украинской полиэтнической интеллигенции
ВелеШтылвелдПресс. Блог получил широкое сетевое признание.
В нем прошли публикации: Веле Штылвелда, И
рины Диденко, Андрея Беличенко, Мечислава Гумулинского,
Евгения Максимилианова, Бориса Финкельштейна, Юрия Контишева, Юрия Проскурякова, Бориса Данковича,
Олександра Холоднюка и др. Из Израиля публикуется Михаил Король.
Авторы блога представлены в журналах: SUB ROSA №№ 6-7 2016 ("Цветы без стрелок"), главред - А. Беличенко),
МАГА-РІЧЪ №1 2016 ("Спутник жизни"), № 1 2017, главред - А. Беличенко) и ранее в других изданиях.

Приглашаем к сотрудничеству авторов, журналистов, людей искусства.

ПРИОБЕСТИ КНИГУ: Для перехода в магазин - НАЖМИТЕ НА ПОСТЕР

ПРИОБЕСТИ КНИГУ: Для перехода в магазин - НАЖМИТЕ НА ПОСТЕР
Для приобретения книги - НАЖМИТЕ НА ПОСТЕР

четверг, 2 ноября 2017 г.

Мечислав Гумулінскі: Психологам потрібні психології

  • Періодичне видання: Kyiv Horizonts Times
Мнчислав Гумулінські: Психологам потрібні психології,
або про семінар журналістів  05.09.2015 р.

П`ятого вересня нинішнього року відбувся семінар для журналістів під назвою: ”Журналісти в кризових ситуаціях: як впоратися з психічною травмою та залишитися в професії”. 

Що ж справа потрібна. Але мене здивувало те, що  хоч на семінар запрошували багато журналістів, але в аудиторії було лише 12-15 осіб.

Ведуча, так званий “психолог”, говорила дві з половиною години, розповідаючи байки із свого повсякденного життя. Журналісти ж мали змогу лише кивати головами і не могли вставити від себе ані слова, хоч у їхньому репертуарі також достатньо таких самих байок.

Та ведуча “психолог” не здогадалася, що своєю поведінкою вона порушує етикет колективного принципу спілкування. Бо лише одиниці з присутніх журналістів могли вставити своє слово. Інші ж за дві з половиною години так званого семінару багато разів тягнули руки, щоб щось сказати чи спитати, та ведуча-”психолог” їх так і не “помітила”.

То що ж це виходить? Ведуча не виявила бажання хоч щось дізнатися про специфіку роботи журналістів, а вирішила їм допомогти?  Тож я вирішив допомогти ведучій семінару, такому собі “психологу”, і розповісти про психічні травми журналістів.

Ця професія має свої особливі характеристики і складнощі. Про них і поговоримо. Насамперед це ЦЕНЗУРА:

- внутрішня
- зовнішня
- громадська - народна.

Далі йде відсутність стабільності | Готовність в будь-який момент за будь-яких обставин оперативно виконати роботу/

Персональні особливості | Багато журналістів з дитинства мають свої певні уподобання, наприклад,

- спорт,
- культура,
- політика,
- соціальне життя тощо.

Але, на жаль, для того, щоб себе матеріально забезпечити, журналістам доводиться писати на теми, які їх зовсім не до душі.

Психологічна позиція. До неї слід віднести:

патріотизм - інтернаціоналізм  


Добутий журналістом матеріал  треба подати так, щоб він був зрозумілим навіть підліткові.
  • Будь-який матеріал можна подати або дуже добре, або дуже погано. Але найважче  подати матеріал правдиво, об`єктивно.
До секретів професії журналіста належить майстерність психолога, адже він має зазирати в душу інших людей і відкривати перед ними свою душу . В цьому і полягає майстерність спілкування.

А ще журналіст має володіти:

- майстерністю об`єктивної аналітики,
- майстерністю уміти популяризувати свої напрацювання. 


Про все це справжній журналіст має пам`ятати двадцять п`ять годин на добу.

А ще журналіст це — ОЧІ, ВУХА, ГОЛОС НАРОДУ| Розповідати історійки про дітей, які ще перебувають на початковій стадії формування особистості, то не є роботою для досвідченого журналіста.

А ще хочу зазначити, що по дорозі на роботу, коли журналіст вийшов із свого помешкання, що знаходиться на п`ятому поверсі, він може потрапити в безліч стресових ситуацій, про які розповідає “психолог”.

Це:
- зачиняєш двері своєї квартири, а тут п`яний сусід на тебе скоса подивився і не привітався — стрес;
- на третьому поверсі бабуся з внучкою повелася нечемно — дайте пройти, не заважайте — стрес;
- на виході з під`їзду зустрів юних бешкетників, які кинули в тебе сніжну кулька, що пролетіла зовсім поруч — стрес;
- на зупинку під`їхав переповнений тролейбус — стрес.

Але це не стресова психологія для досвідчених журналістів.
Тож пропоную “психологу” взяти участь у професійній роботі журналістів:

- у масштабних вуличних сутичках проведу в центр події, в буферну зону, з якої немає виходу;
-  потрапити на передову АТО, де ворожі кулі пробивають відеокамеру, яку тримає в руках журналіст;
- після концерту недоступної зірки підійти до неї і взяти інтерв`ю;
- опинитись у ситуації, коли немає чим занотувати важливу інформацію, бо зламалася остання кулькова ручка і  не вистачає папірців для запису.

А до цих службових проблем додаються ще й особисті — близький родич перебуває в лікарні,  кредитна заборгованість та й самому журналісту немає ні часу , ні коштів сходити в лікарню, хоч він уже давно потребує медичної допомоги.

Ось хай психологи пройдуть крізь усе це, тоді я охоче спілкуватимусмя з ними на тему усунення стресів у журналістів.

P.S. Багато психологів, які часто публічно виступають у ЗМІ,
не лише не здобувають собі авторитету,
а й зовсім не розкривають секретів професійної психології.

Не називають джерела стресів, не аналізують, що є гарним,
що поганим, що контрольованим, що не контрольованим.


Комментариев нет:

Отправить комментарий