Веле Штилвелд: Доглядач космодрома на Крансбері, ч. 3

Веле Штилвелд: Доглядач космодрома на Крансбері, ч. 3

Мурлон: витвір Штучного Інтелекту

– Це ви про «Сон розуму, що народжує чудовиськ»…

– Ну, звісно ж, бо це класика світової літератури, неперевершений Франсіско Гойя. Він глухне, коли йому говорять про зради графині де Альба…

– От-от, і до вас мені часом не докричатися… І чим глибше я вживаюсь у цей ваш світ, тим швидше я змушений буду його покинути…

– Чому це?

– Напевно, через те, що людство давно вже страждає від месійного експансіонізму, а простіше кажучи – космічного екстремізму. Ми просто дурниці наробили, коли прилетіли на планету котів і очоловічили її, підрізавши вам крила… Ось щось і не так…

– М-мау… Тобто, я хотів би висловитись точніше: браво! Коли це, нарешті, до вас дійшло? Не тоді, коли ви стали надсилати на Землю чудові хутряні вироби: шапки, шубки, рукавички… Тоді ми й звернулись до душі нашої планети…

– І з неї вийшов Бр-рГр-рЗр-рБих?

– Я зараз тут присягаюся говорити лише правду, або принаймні те, що ви називаєте правдою. Чесно кажучи, у нас теж були Титани – о, ці реліктові форми. Додайте до них фольклор про всілякі Тартари… Коротше, застосувавши закони дискретної нестабільності й екстополяцію приниження нашого, м-мау, племені, ми викликали голема Бр-рГр-рЗр-рБиха, і вашими стараннями відправили його на Землю. Адже до Землі якраз п’ять світлових років…

– Що можна зробити, перш ніж цей космічний голем пожере мою рідну планету? – Теоретично, ми тут, мау, все прорахували… Людство інфантильне і все ще вірить у казки. Тож ви здатні з ряду альтернатив обрати одну найрозумнішу…

– Жив-був у бабусі сіренький козлик… Пфу-ты, ну-ты – кіт у чоботях… У Лукомор’я… І був… Бременським музикантом! – почав я швидко перераховувати: міфи, історії, казки нахлинули на мене валом…

– От-от, і я, Орніс, про те ж… Лети-но ти птахом назустріч Бр-рГр-рЗр-рБиху… З Бремена в Лукомор’я…

– Стоп, як там сказано…

– Де?

– Неважливо! З праху прийшов, у прах і підеш… Йошкин кіт! Прах! Це лише прах! І всі ті шубки й рукавички з мурлонячих шкурок – прах, і пояски, і фенечки, і шапки-вушанки!.. Я мчав до космопорту віддавати найважливіше у своєму житті розпорядження: всі вироби з мурлонячих шкурок і всіх незаконно вивезених з планети мурлонів негайно повернути на Ітак, і тоді повернеться мстивий Бр-рГр-рЗр-рБих, і ніколи більше земляни не бажатимуть полонення й винищення космічних цивілізацій і рас, адже за кожною буде слідувати помста, і з реліктових глибин розтерзаних загарбниками з Землі планет повстануть свої Бр-рГр-рЗр-рБихи і накинуть на блакитну планету задушливе лассо відплати.

– Транспортні торгові кораблі не встигнуть повернутися на планету Ітак, – надійшло тривожне повідомлення від мурлона-координатора Планетарною радою, коли я вже зосереджено сидів на своєму інспекторському місці.

– Їм і не треба встигати. Їм лише треба повернутися назад – назустріч Бр-рГр-рЗр-рБиху! Пройшовши через його інформаційну сутність, – вони знищать його і не допустять руйнування Землі. Як Голема знищував напис його творця на долоні монстра з глини…

– А ви, інспекторе, не підете у відставку?

– Аж ніяк! Відтепер я буду охороняти світ мурлонів, як свій власний, людський… Відповів я і зам’явся…

– Тільки дозвольте літати…

– Літати? – мрійливо перепитав мене, людину, мурлон. – Літати, тоді полетіли!

Наша довідка про «літаючих котів» і Мурлонів:

Шестилапий крилатий кіт Мурлон – це цікавий персонаж, хоч і вигаданий. Давайте розберемося: – Мурлон, як кішка, має вроджену здатність приземлятися на всі свої лапи незалежно від початкового положення і висоти падіння, в практично будь-якій точці галактики. Для більшої міцності лап у нього шість.

Його гнучкий хребет і відсутність ключиці дозволяють йому здійснювати такі маневри. Він може перевернутися в повітрі на 180° і приземлитися без травм. Як вигаданий персонаж, Мурлон не має реального впливу на історичні події, однак переплетення реальних і нереальних подій перетворює його на своєрідний живий трансгенератор на осі умовних подій. Таким чином, Мурлон цікавий тим, що чисто умовно він здатний впливати на реальні події у світі. Однак при цьому завжди важливо розрізняти вигаданих персонажів і історичні події. Залишається розібратися з ретроспективою:

Манекі-не́ко в перекладі з японської буквально: «Запрошуючий кіт», «Манячий кіт», «Зовуча кішка»; а також відомий як «Кіт щастя», «Грошовий кіт» або «Кіт удачі» – здавна і понині поширена японська скульптура, часто зроблена з порцеляни або кераміки, яка, як вважається, приносить її власнику удачу.

А от Бакенеко в перекладі з японської: «кішка-оборотень» – це кішка в японському фольклорі, що має магічні здібності. Серед таких кіц+ьок особливе місце займають крилаті коти.

Перше оповідання про крилатих котів було зафіксовано в Індії у 14 столітті.

Друге – в 1868 році, коли міжнародний вчений підстрелив і передав до рук ученого британської ради деяку істоту, яку місцеві звали «панкха біллі», дослівно – «літаючий кіт».

А стасовно Мурлона: Мурлон – це мудра істота, що одного разу перетнула межу віртуальності й опинилась у знеструмленому Києві під нічним бомбардуванням, ймовірно, як галактичний вісник, Мурлон просто міг би втішити людей, підтримати їхній дух і нагадати, що навіть у найтемніші моменти є надія.

Як мудра істота, він міг би поділитися галактичною мудрістю і знаннями, допомагаючи людям зберігати спокій і надію. Або, можливо, став би лідером в організації оборони стародавнього міста. Його мудрість і стратегічний погляд допомогли б координувати дії і мобілізувати ресурси. Усвідомлюючи всю безглуздість війни, Мурлон сам міг би працювати на примирення. І спробував би змінити ставлення воюючих сторін, заохочуючи діалог.

Та зась… Ще й досі війна триває…

18 черня 2024 р.

Веле Штилвелд: Доглядач космодрома на Крансбері, ч. 2

Веле Штилвелд: Доглядач космодрома на Крансбері, ч. 2

Мурлон: Витвір Штучного Інтелекту

Трохи далі від умовного стартово-посадкового простору, влучно названого Оборвище-поле, починалося царство нескінченних служб супроводу: технічно-експлуатаційних частин, товарно-транспортних складів та пакгаузів, за якими тяглися безкінечні санітарні та митні пости, карантини та служби попереднього затримання й депортації з планети тих, хто мав галактичне кримінальне минуле або був оголошений у розшук.

Слід зауважити, що в’язниць на планеті не існувало, але депортація здійснювалася миттєво на найближчу планету космоклошарів, де не кожного депортанта з Ітак чекала приємна доля. Були на Тронті рудники та галери. Тамтешні парії обожнювали земне середньовіччя. Та й як було не обожнювати, коли з місцевих рудників було видобуто все до крихти галактичними корпораціями, а подальша рекультивація Тронти, за прогнозами тамтешніх розумників, мала затягтися на кілька наступних тисячоліть…

Я обрав для себе планету, що експортує бананову моркву, і тепер в’яло йшов уздовж багатоповерхових готельних боксів, що тяглися одразу за територією космопорту. В кожному з них були досить комфортабельні умови проживання, з маленьким "але"... За зовнішньо обмежений перегородкою простір ніхто не смів сунути свого носа. Бо й по цей бік стіни булькав свій "немилий Августин". 

"Хуліган? А гулі нам… Ам-м!" – старанно підвивав він.

У всіх цих боксах тимчасово проживали вічні бродяги галактики. Тут же знаходився і мій зовні нічим не відрізняючийся від інших готельних номерів офіс. Хіба що в ньому головував я – лінійний інспектор Крансберського космопорту, після присяги на вірність планетарному співтовариству антропоморфних ітакців, карликовим рожевим слонам і пухнастим кішко-птахам мурлонам...

До присяги на вірність банановій моркві, слава Провидінню, мене, правду кажучи, не змушували. Я сам її з апетитом жував повсюдно, бо вона містила в собі найприємніші галюциногенні інгредієнти, що благотворно впливали на мою психіку космічного мандрівника, який знайшов свою другу батьківщину на планеті Ітак.

Спробуйте заперечити – якщо вас прославляють і нагороджують, а потім ганьблять і занурюють у злидні, призводять до присяги і призначають на офіційну посаду – чи не означає це, що вам дарують чергову нову батьківщину?

Як співалося в пісеньці Сервіга: 

Летіли, впали, тут же підняли – гам! 

Зоряні милі їх опустили – до нас…

На есперанто не перекладати! З ним ми ще наїмося… Але хіба не провістив "немилий Августин" – "Хуліган? А гулі нам… Ам-м!" , а? Переклали таки, чорти...

Kiel kantis en la kanto de Serghir: 

Ni flugis, falis, tuj levis - din! 

Stelŝipoj malaltigis ilin - al ni ...

А якщо зоряний хуліган раптом став інспектором, то що ви на це скажете? То-то і він…

Я заходжу в скан-камеру і приростаю до в'язкого підлоги. Мене ніби всмоктує потужною присоскою, щоб я не заважав крижаному душу променю пробігати по моєму тілу – від маківки до п’ят.

Промінь обмірює мене до мікронів. Якщо раптом виявиться найзвичайніший мерзотний зубний флюс і роздує вам щоку, можете не сумніватися, станеться миттєва медична кореляція образу, і флюс буде вирізаний, і я вже без нього ввійду у світ як ягня планетарного правосуддя…

Роздуми перервані м’яко-вимогливою командою: 

– Входьте! 

І тут же слідує інформація: – Інспектор Орніс, у готельному боксі С3-17 зараз програють підпилого аборигена з планети Аксель. Це якийсь Бр-рГр-рЗр-рБих. Він вже встиг підписати контракт, у якому дав згоду на власну розчленівку. Копія контракту, відповідно до Галактичного Статуту в пункті регулювання відносин між представниками контактуючих цивілізацій, вже надійшла до правового відділу космоадміністрації… 

– Конкретизуй, Сервіг, виголошену тут нісенітницю… 

– Чого тут уточнювати, шеф? ("Kion mi povas klarigi, Estro?") Шість нефритових кінцівок цього Бр-рГр-рЗр-рБиха виграв негласний представник синдикату контрабандистів, пер п’яти астероїдів Гектор Глюк, а чотири уключини зі сталактитів – костурі чи що – фіолетовий прибулець з Альфа Центавра Дік Х'амі-сін… 

– О, закінчені ідіоти! Вони просто розібрали на частини ложемент цього Бр-рГр-рЗр-рБиха: шпангоути його ложементу дійсно з нефриту, а стрингери з природних параболічних сталактитів. Це тобі, Сервіг, не костурі. Це, блін, обмежувачі його природного експансіонізму! Ну, тепер, всім їм хана – і Дік Х'амі-сіну, і Глюку!..

 – Це чому ж? – Тому що вони подарували цій гадині виправдувальну обставину. Програні цілком законно частини передбаченого цією істотою обмежувача дають право цій скотині на просторову видовищну прогресію! А це означає, що незабаром він поглине всіх своїх партнерів по картковій грі, потім готельний бокс, потім космодром, Крансбер, Континент Плантацій, планету… Продовжувати? 

– Ні, приймати рішення! – пролунав наказ від керівництва. 

– Як слід вчинити планетарному співтовариству, інспекторе? 

– Як слід, як слід… На біса він вам тут знадобився… 

– Був запрошений на конференцію регресуючих рядів прогресивних ітакських математиків… 

– Вважайте, що він вас вже порахував! 

– А якщо без жартів? 

– Тоді негайно слід здійснити депортацію цього Бр-рГр-рЗр-рБиха на п'ять світлових років в район найближчої чорної діри! 

– Енергоресурс затребуваний у Галактичної ради… 

– Енергоресурс отримано. Відлік часу пішов… Десять… 

– Коротше, він вже поглинув своїх недбалих партнерів!

– Дев'ять… Вісім.. Сім… 

– Він вже зжер свій готельний бокс! Оголосити тотальну евакуацію з С3-17! 

– Бр-рГр-рЗр-рБих поглинув сімнадцятий рівень, евакуйовані рівні з шістнадцятого по сьомий… В акваріумі на п'ятому рівні гримить прощальна пісня дельфінів… 

– П'ять, чотири, три… 

– Дельфіни не доспівали… Готель С3 знищено до фундаменту… 

– Один, нуль, старт! – Трансгалактична депортація пройшла успішно, попутно з'їдена трансгалактична стартова установка… От гадина! 

– Збитки мінімізовано планетарною системою відновлення… Інспекторський бонус складає п'ятдесят космокредитів… Бажаєте імплантувати? 

– О, так, звичайно, – порівну в праве і ліве передпліччя. Зі стіни висунулося призове крісло-імплантатор. Я переможно всівся, але про себе зарікся повідомляти про поповнення свого мізерного рахунку місцевим доброхотам і фанам. Синхронно пульсуючі уколи конкретно повідомляли мені про приплив енергії… 

– Процедура імплантації п'ятдесяти космічних еквівалентів завершена. Будь ласка, пам'ятайте, що зусилля для подолання гравітації в планетарних умовах заборонені. 

– Це чому ж? 

– Тому що підписано планетарну угоду про розмежування зон екологічного проживання представників людських рас і мурлонів. 

– Чи існують які-небудь винятки, визначені угодою? 

– Виняток єдиний: сприяти інтеграції мурлонів і антропоморфних істот! 

– О, Провидіння! Хто ж керує Ітакською планетарною радою? 

– Відомо хто – мурлон! – негайно відповів мені Сервіг – синтезорозум в інтегрованій голограмі. 

…До мурлона мене і викликали. 

– Чи ви говорите на есперанто? Ĉu vi parolas Esperanton? 

– Звиняйте, я не курю. Мы не фурмы… Тк би мовити, не вкурився…  Залишимо ваш пієтет, що не має нічого спільного з етикетом. Поговоримо без прикупу в колоді… 

– До честі мурлонів, жоден із п'яти мільйонів ста двадцяти восьми особин нашого унікального виду в карти не грає. Та й ви, здається, не особливий гравець… Ось ваш татко… 

– Ну, до чого нам досьє з пасьянсами персоналій? Говоріть відкрито, в лоб! 

– З вами, Орніс, завжди було непросто: що в лоб, що по лобі, дружок. І все-таки, чим загрожує така екстрена висилка, уточню, – депортація цього Бр-рГр-рЗр-рБиха? Говоріть чесно, не брешіть. Ви ж могли просто, ну, скажімо, приструнити його ергрегор, зменшити його відчуття, ущемити амбіції, нарешті, просто анулювати… 

– А з ним заодно і півгалактики враз! Ні вже, пробачте… Я бачив подібних тварюк, так би мовити, в дії. Якщо хочете, вони – хижі пожирачі зірок. Опустіться на землю, тобто, на нашу спільну з вами планету, уявіть себе тільки на мить на лаві допитуваних, і тоді ви зумієте сканувати мої думки, перш ніж депортувати мене з такої приємної планети. Ви самі хоча б розумієте, на які міжзоряні неприємності ми нарвалися? – Уточніть, будь ласка, для пухнасто-хвостатих з крилами на спині… Тэк-с, сказати… 

– Добре, я подумаю… – тут я витримав паузу. – Перш за все, представники виду, до якого належить цей Бр-рГр-рЗр-рБих, виникають в інформаційному полі галактики у вигляді самореалізуючої субстанції, якій, чесно кажучи, від душі начхати і на міський магістрат, і на всіх службовців космопорту. А просто за всі минулі інформаційні гріхи слід колись платити… І ось… 

– І ось? – намагався поквапити мене ревний трудяга мурлон. – Так ось вся статика неприйнятих рішень і непродуманих дій минулого концентрується в неке первинне зло, яке підживлюється реліктовим негативом.... Відбувається щось ще, що прослизає в наш світ на мить і не залишає про себе жодних матеріальних або польових змін. Ми маємо справу з інформаційною саркомою єдиного поля в даній ділянці космосу, власне на планеті Ітак – щось на кшталт… Сни розуму породжують потвор.

Веле Штилвелд: Доглядач космодрому на Крансбері, ч. 1

Веле Штилвелд: Доглядач космодрому на Крансбері, ч. 1

– Якось до тебе чи за тобою прийдуть, – ніби невинно зауважив НФ-фантасту Веле Штилвелду беззлобний поет Олексій Зарахович. 

– Для цього, Веле, ти просто тихо пиши, але не складуй, і регулярно поширюй традиційним мережевим самвидавом. Ти ж знаєш, що вони дуже не люблять будь-який самвидав… А от читачі – люблять… Тож до тебе і за тобою обов’язково завітають: в однаковій мірі і ті, і інші… 

– Ти тільки виразно скажи, хто такий Орніс? Якщо це багатоплановий персонаж поза зоною земного часу, то, будь ласка, а то він у тебе, як і, до речі, Мурлон, вічний тудема-сюдема… На часовій шкалі всі ці туди-сюди так просто не проходять безслідно. Вони ж просто-напросто рвуть хоч якусь тканину єдиного оповідання… 

– Послухай, Олексію, а настільки це важливо, звідки вони прибули і куди відбули, коли мені тільки і відомо, що вони вісники з вічності, і куди їх наступного разу занесе, ніхто толком не знає. 

– Гаразд, тоді за це і вип’ємо… Якщо тільки самі не розчинимося в часі… А до речі, куди це запропастився сам метр Зарахович?

… 

Вечірній Крансбер не був моїм рідним містом. Тут колись було зведено перевалочний космопорт, потім про нього якось забули і ніколи б не згадали, не трапись несподіваного нашестя переселенців, яке увійшло в підручники Ітакської історії великим паводком суміжних рас і народів. То чи зоряні траси впритул підпирали до планети через помилку в розрахунках якогось недосвідченого космоштурмана-навігатора, чи це був чийсь навмисний умисел. У цій справі ще багато неясностей, і зараз у самому розпалі академічні суперечки. Будь-хто може запросто нашкрябати цілу дисертацію і представити її в планетарну Раду любителів неточної словесності. 

До речі, при такій неточній раді, цілком точно існує величезний призовий фонд, і я ризикнув: і, ніби в тому була справа, надиктував своєму Сервігу свої власні спогади і провалився в триденний анабіоз. Самого мене раптово розбудила пісня Сервіга: дивна, дзвінка, чудова… Тепер її співають на планеті з приспівом, який не може не сподобатися місцевій публіці:

Летіли, впали, тут же зчинили галас! 

Зоряні милі їх опустили – до нас…

Я отримав двісті зоряних кредиток і звання ітакського абсурд-літератора, а Сервіг – безкоштовну профілактику, після якої він категорично відмовлявся писати нові пісні на ітакську тему на тій підставі, що не можна повторити своє найгеніальніше творіння. От де точно – ”летіли та впали”… 

А втім, 200 зоряних кредиток кишень не тиснуть, у місцевих невибагливих умовах мені б їх вистачило на життя, живи я хоча б і на одні відсотки. Але місцеві банки у мене не викликали довіри, і я за звичкою імплантував у себе всі 200 кредиток, через що одразу став і ходячим банком, і великим планетним гуру. До мене торкалися, бажаючи опромінитися енергією, яка мене живила, хотіли навіть молитися на мене, але тут я спротивився і випустив величезний тираж Пісні Сервіга з принизливими коментарями і насмішками, за що був негайно викликаний на планетарну раду і оштрафований на триста зоряних кредиток, позбавлений звання почесного бард-літератора і засланий до космопорту Крансбнера інспектором з якості перевезень… 

З планети контрабандно вивозили тільки рожевих карликових слонів, бананову моркву і крилатих шестилапих мурлонів, яких, подібно до земних папуг, попередньо навчали розмовній людській мові. Однак і тут існувала якась безглузда традиція. Здавна мурлони зайнялися самообученням цьому ремеслу і між собою давно вже спілкувалися есперанто, а тому інші діалекти і мови категорично не визнавали. Зате есперанто довели до повного семантичного і лексичного досконалості, викликаючи подив і заздрість у землян, яким була властива екзофобія, через що мурлони самі на Землю не прагнули, але, п’янкі від екзотичної для цих місць настойки з валеріани, мирно складали лапки і давали себе відвести, хоч до чортової бабусі… 

На щастя, Сервіга вважали частиною моєї провинилої сутності і не забрали на рахунок погашення боргу, зате мій критичний бестселер читали тепер нарівні з Піснею Сервіга, і одного разу обидві половинки нового міфу зрослися і майже анулювали одна одну… 

Тільки приспів: «Летіли та впали, тут же здійняли – галас! Зоряні милі їх опустили – до нас…» – став загальновживаним… 

Так стали презирливо дражнити кожного вискочку, що звалився на Ітак з дірявого зорельота… З живих, мертвих і штучних мов, есперанто виявився найнастирливішим і найнадокучливішим лінгвістичним винаходом. Уже те, що цей проект у 1887 р. розробив варшавський лікар Лазар еМ Заменгоф, прирекло ж і цю начебто міжнародну мову на дику всепоглинаємість національних і планетарних культур у вигляді таблеткового курсу з інтернаціональних слів, часто зрозумілих без перекладу, і 16 основних граматичних правил. 

Сказалося і те, що структура і словник есперанто виявилися досить простими, щоб будь-хто без особливих здібностей до мов міг за 3-6 місяців занять навчитися досить вільно - кошлато та завзято - пояснюватися на ньому для того, щоб в тій же мірі оволодіти будь-якою іншою мовою, на яку традиційно вимагалося, як мінімум, 3-5 років. До того ж знання есперанто полегшувало подальше вивчення інших земних мов.
Але коли вивчення будь-якої мови стало проходити за схемою імплант-завантаження, багато хто відмовився від численних проміжних мовних трансляторів, до яких з часом став відноситися і есперанто через його відносну простоту, яка, втім, не робила цю мову якоюсь ущербною: до того ж вона була дуже мелодійною і нагадував італійську, маючи такі ж чудові та виразні можливості, що дозволили перекласти на нього багато творів світової класики – від Данте і Пушкіна до Булгакова і Толкіна – і створити оригінальну цікаву літературу на ньому, написану не тільки на Землі, а й у всіх куточках Галактики. 

Втім, мова есперанто, раніше претендуюча на глобалізм, стала однією з перших місіонерських мов, а по суті мовою низького штибу та дешевих спітливих пристрастей, і до неї в Космосі передусім прилягали ті раси, нації і спільноти, а з ними і популяції, які не могли справлятися зі своєю природною гіперсексуальністю, хтивістю і часто задвигали на дальній план всілякі етичні кодекси та установлення.
І хоча мова есперанто, в ідеалі, мала стати другою мовою для всіх і кожного у всесвітньому масштабі, вона, нажаль, стала в Галактиці мовою тих, хто в силу  розвитку своїх планетарних мов і культур так і не просунувся далі панспермії, і тому есперанто виявилося заразним штамом для тих, хто, не боячись небажаного чужого впливу та асиміляції, йшов у своєму видовому розселенні навпростець і, завдяки есперанто, досягав більшого взаєморозуміння між автохтонами всіх планет, на дещо спрощеному нейтрально-своєрідному лінгвістичному тлі… 

Таких есперантистів скрізь приймали за своїх – на цій мові легко здійснювалися прямі контакти, але тільки до того часу, поки не виникало більш банальне питання – чий хвостик пухнастіший і ретивіший… Багато аборигени схаменулися тільки тоді, коли за нібито зрозумілими демонстраціями любові і рівністю в партнерстві, раптом виявлялися незворотні зрушення в генофонді планет, і влада поступово і мило переходила до прибульців. 

Це зрозуміли і на планеті Ітак, навчившись мови мурлонів, але категорично і навічно заборонивши цю мову для спілкування між антропоморфними людиноподібними расами і іншими вищими формами гомінідів. На планеті, крім мурлонів на цій мові дозволялося спілкуватися тільки в космопортах, та ще в прилеглих до них районах "мерехтливих ліхтариків". На Землі ж такі квартали було прийнято називати районами "червоних ліхтарів". Але на планеті Ітак в знак поваги до міжнародного "потнику" есперанто, переважали "пестрые" ліхтарі саме зеленої окраски… 

Наслідки подібних контактів не обговорювалися. Всяка постлюбовна поросль негайно депортувалася… Акт депортації підписував інспектор мого рангу… Космопорт Крансбер починався за кілька лиг від міста прямо за штучною загорожею. Ця загорожа будувалася не одне покоління, і часом нагадувала ізраїльсько-палестинську загороджувальну стіну, іноді сумнозвісну роздільну берлінську стіну, а іноді і велику китайську зі всіма мислимими вежами і сторожовими вішками, що біжать вдалину через кожні пів-ліги. 

Правда, важко було дочекатися тут окрику: "Стій, хто йде!" Але всі інші можливі неприємності були конкретно гарантовані. Зовні, майже бархатиста вертикальна гладь, була по суті такою, поки хтось не намагався кинути в неї камінь або інший дієвий сторонній предмет. Тут же, по плавній траєкторії все, що летить у її напрямку, зіштовхувалися в величезний рів, заповнений в'язкою суспензією. Раніше пухка аморфна маса сірого кольору тут же переходила в агресивний стан і поглинала будь-яке хуліганське ласощі з чавкаючим булькотінням: 

"Хуліган? А гулі нам… Ам-м!" 

Ось чому ніхто з ітакців ні разу не намагався перетинати цей рів, та й просто наближатися до цієї прочно неконтактної стіни. Ті, хто не знав, говорили, що за межами стіни починалася дика степ, але знавці стверджували, що вся вона розрита захисними бункерами і міжбункерними шляхами повідомлення, а також технологічними капонірами, в яких ховалися різнокаліберні пускові і пуско-посадкові установки. Перші від других відрізняла компактність, їх можна було перевозити по степу спеціальними маневреними тепловозами, другі ж, будучи з чергового капонірного лігва, розкладалися подібно дитячим трансформерам в немислимі ажурні конструкції з безліччю ліфтів і платформ. Втім, і ті, і інші – всі ці установки виникали абсолютно несподівано там, де тільки що колосився в людський зріст ковила, і давали старт черговим космічним човникам або рейсовим шатлам, що несли космічну братву у всій її різношерстності на орбітальну станцію "Омнібус", з якою вони стартували в дальній космос хоч би й на чортові закулички…

Юрий Контишев: "Ковыли", текст совместно с Веле Штыдвелд

Юрий Контишев: "Ковыли", текст совместно с Веле Штыдвелд

Чёрных лет жернова

и библейский постриг,

да седая молва

собрались в этот стих.

Комья жёсткой земли

насыпались в холмы,

побратимы ушли

грузом 200 с войны.

Их, пресёкших набег

супостатов кремля

и усопших навек,

успокоит земля.

Между свежих могил –

ковыли да печаль,

да знамёна страны,

что несли на плечах…

Наш очаг и уют

полонить не смогли…

Под присягу встают

в полный рост ковыли,

Где слова-семена,

где и тризна, и кровь…

Здесь взойдут племена,

чья Отчизна – любовь.

Веле Штилвелд: Сни далеких світів

\

Веле Штилвелд: Сни далеких світів

Мурлон: витвір при допомозі ШІ

У надрах космічного простору, там, де зірки танцюють у світлі та тіні, виникло дивне запитання. Голос маленької сутності, сповнений цікавістю шукача відповідей, пронісся крізь безкрайні простори, зустрічаючи лише тишу і пустоту. Але нарешті він знайшов свою мету – велике, мудре і добре створіння.

 "Що таке сон?" – розсіяно прозвучало питання, пронизуючи морок нескінченності. Відповідь, ніби викликана з глибин часу, прийшла повільно, мов подих давніх вітрів.

"Сон – це подорож душі, зануреної у забуття, де вона відчуває світи, що не існують у реальності. Дитино, це спогад про часи, коли людство ще блукало по землі, коли сни були законом, а не рідкістю". 

"На Землі?" – прошепотів малюк, уявляючи втрачені світи. 

"Так, на Землі, у колисці четвертого людства, звідки ми всі походимо", – пролунала відповідь, що прозвучала як відлуння загублених часів. Але малюк був наполегливий: 

"Як же це відбувалося? І чому ми бачимо такі різні сни?" 

Тихий зітх пронісся крізь пітьму. 

"Сни – це відображення думок, втілення бажань і страхів. Кожна людина бачить лише те, що зайняло її розум вдень, але справжній сенс снів залежить від тлумачення мудреця". 

І тоді невідомий наставник згадав про імператора, забутого у глибинах часу. Сон його раба став пророцтвом, недосяжним для розуму правителя, адже він не зміг розгадати послання, надіслане йому через світ снів. 

"Сни – це таємничі послання, іноді хибні, іноді істинні. Вони розкривають нам частку майбутнього, але їхнє тлумачення залежить від мудрості того, хто їх бачить". 

Малюка звали Орніс. Темні погляди нависли над малюком. 

"А якщо ми покинемо цей світ, чи знайдемо ми сновидіння у нових зоряних світах, безмежно далеких від нашої рідної Землі?" 

Відповідь була тихою, але впевненою:

 "Там, де ми опинимося, де зустрінемо нові світи і нові дні, там будуть наші прийдешні сни".

«Бо вони – частина нашого буття і вселенського порядку... Сни Далеких Світів залишаться таємницею, містичним поглядом у безкрайні простори космосу, очікуючим свого дослідника, свого мудреця, свого сон-мастера». 

Так відповів зоряному малюку раніше невідомий йому наставник... Поки хлопчик спав на чужій планеті, його розум заплутався у клубках сновидінь, переплітаючись зі спогадами про рідну Землю. 

Сни здавалися йому ніби у закуті в шматочками минулого і передвістям майбутнього, але справжній сенс залишався прихованим. Одного разу, коли він заснув під незнайомим небом, сон приніс йому образи, які розчинили перед ним безлад. 

Так уві сні він бачив, як його руки і ноги були відрізані, а його ніс і щоки проваленими. Це були образи, лякаючі й таємничі. Але коли хлопчик прокинувся, він зрозумів, що сни, як і мова мудреців, говорили на своєму власному слензі. На цій чужій планеті, де він опинився, існували інші правила і символи. Сни, здавалося, були порталами в інші реальності, де навіть найжахливіші образи могли нести в собі сприятливі послання. 

Коли хлопчик зустрів мудреця цієї планети, він поділився з ним своїми зло віщими снами, вважаючи, що вони несуть у собі ззісні передвістя. Але мудрець усміхнувся і почав тлумачити сни на їхній власній мові. 

"Якщо ти  бачиш, як твої руки і ноги були ", – сказав мудрець. – "Це ще не є передвістя біди, це тільки обіцянка звільнення від того, що зв'язує тебе на Землі. Адже на планеті Богів ти будеш вільний, як ніколи раніше". 

Хлопчик здивовано нахмурив брови, але продовжував слухати. 

"А ніс і щоки мої?" – стиха запитав він. 

"Це символ того, що ти залишиш за собою гнів і скорботу", – відповів мудрець. – "Ти весь час будеш йти вперед з чистим серцем і ясним розумом". 

Орніс задумався. Сни, здавалося, несли в собі глибокі істини, але їх потрібно було зрозуміти, щоб розкрити їхнє справжнє значення. На цій чужій планеті, де він опинився, сни були не просто відображенням минулого або передвістям майбутнього, вони були ключами до розуміння самого себе і свого місця у цьому світі. Так хлопчик прийняв настанови мудреця і почав розкривати таємниці своїх снів, шукаючи в них не тільки передвістя, але й вказівки на свій шлях. Адже на цій планеті, де сни були незвичайною мовою, він повинен був навчитися слухати не тільки свої слова, але й голоси всесвіту всередині себе.

Що було напередодні повернення на планету обітовану

На древній землі обітованій, де час тягнувся як ріка мудрості, серед гірських вершин і зелених лугів, мешкали боги. Їхнє існування було сплетене з силами природи, а їхні думки пронизували небесні простори. 

Серед цих божеств була Дора, Черепаха Всесвіту, мудра і велика. Вона була хранителькою зоряних таємниць, а її шлях пролягав крізь простір і час, ведучи до вічності. 

У своїх медитаціях вона бачила шляхи просування між світами, зустрічала відблиски зірок і силу галактик. Одного разу, в момент свого найглибшого споглядання, Дора побачила щось незвичайне. Її увагу привернула маленька планета, що блищала в темряві космосу. Це була Земля, маленька, але повна життя і загадок. 

Здивована, Черепаха Всесвіту звернулася до інших богів, щоб поділитися своїм відкриттям. Деякі з них знехтували цією планетою, вважаючи її незначною і недостойною їхньої уваги. Але інші відчули щось особливе в цій маленькій синій точці, що пливе серед зірок. І тоді боги вирішили наблизитися до Землі, щоб дізнатися її краще. 

Вони спустилися на неї в образі смертних, щоб зрозуміти її живу сутність і її долю у всесвіті. Деякі з них стали навіть людьми, тоді як інші – тваринами, а деякі навіть рослинами. 

Вони жили і серед земних мешканців, вчилися і пізнавали людські страждання і радощі. Але в міру того як боги занурювалися в життя Землі, вони відчули, як вона їх змінювала. Їхні серця ставали теплішими, їхні думки – мудрішими, а їхні душі – ближчими до таємниць всесвіту. Вони знайшли на Землі щось цінне, чого не змогли б знайти у своїх божественних обителях. 

Таким чином, Дора та інші боги зрозуміли, що Земля – не просто маленька планета в безмежному космосі. Вона була обителлю дивовижного життя і можливостей, які жодна інша планета не могла запропонувати. 

ось чому відвідування Землі стало джерелом натхнення і прозріння, відкриваючи нові горизонти для вселенської мудрості і божественного розуміння. 

З плином часу, після відходу богів, Земля почала змінюватися. Пам’ять про божеств стала згасати, наче полум'я, що затухає без джерела живлення. Замість цього, люди звернули свою увагу на самих себе і на світ, який вони створили навколо себе. Спільноти людей, утворені з розсипаних хлібних крихт пішлих богів, стали центрами людської активності. Там вони будували міста, розвивали науку, мистецтво і культуру. В них навіть народилися цивілізації, в яких спогади про богів ставали все менш яскравими, як старі фотографії, загублені у часі. 

З роками і століттями люди почали забувати імена богів, забувати їхню силу і мудрість. Замість поклоніння їм, вони почали звертатися до себе і до своїх досягнень як до основного джерела сенсу і цінності. Колишні релігійні обряди і свята стали втрачати свою значимість, а культи богів розсипалися як попіл від згаслого багаття. 

Варто зазначити, що з згасанням пам'яті про богів, людство не позбулося духовної потреби поклонятися їхній пам'яті. Замість того щоб поклонятися небесним істотам, люди почали шукати духовне наповнення всередині самих себе і в своїх стосунках з навколишнім світом. Однак з плином часу, з втратою пам'яті про богів, людство втратило джерело своєї духовної сили і мудрості. 

Та нажаль перші три людства так і не зрозуміли, що освоєння нових зоряних світів настане лише тоді, коли ми вкладемо в наші  зоряні сподівання ц новий духовний підтекст і остаточно знайдемо свою неймовірну зоряну самість.

Не дійло до цього і четверте нинішнє людство… Грубість і заздрість замінили благородство і мудрість. Мертві ідоли, позбавлені поклоніння, стали символом морального і духовного занепаду. Таким чином, відхід богів з Землі привів до зміни самої сутності людського існування. 

Землю, боги залишили за собою слід, який століттями губився в павутині забуття, залишивши людей сам на сам з собою і їхніми власними долями... Тим часом над Землею, просоченою таємничими відголосками колишніх божеств, плавали безтілесні тіні. Ці тіні були залишками могутності і присутності богів, які, здається, ніколи не збиралися перетворити цей світ на сад Едему. Замість цього вони залишили Землю в недовершеному стані, надавши людству можливість створити свій власний рай. 

Ось чому люди, залишені сам на сам з цими невизначеними тінями і уривками древніх міфів, були надані самим собі, щоб шукати свій шлях до ідеального життя. Коли ж надія на благословення і допомогу згори зникла, залишивши людство перед викликом самостійно побудувати свій рай на Землі. Але жага влади, гординя і людські пороки змішалися з їхнім природним генієм і креативністю. Замість того щоб будувати рай, люди стали влаштовувати війни, руйнувати навколишнє середовище і гнатися за матеріальними благами. 

Прагнення до гармонії і справедливості втрачалося під впливом корисливих інтересів і егоїстичних спонукань. А тим часом, безтілесні тіні богів залишалися мовчазними свідками цього процесу. Вони спостерігали, як людство, позбавлене направляючої руки вищих сил, втрачало свій шлях і заблукало у власних амбіціях і пристрастях. Можливість створити рай виявилася нереалізованою мрією, а втраченою надією. 

Таким чином, Земля залишалася непізнаним світом, де протиріччя і сили темряви змагалися з іскорками світла і доброчесності. Безтілесні тіні богів продовжували ширяти над цим світом, чекаючи, можливо, якоїсь іншої духовної іпостасі подій або нового покоління істот, здатних привести до бажаного райського стану, також і зовнішньо огрубілих, а, отже, частина з яких були навіть випадково чи навіть поспішно матеріалізовані сутності недозіркового людства…

Юрий Контишев: "Что слышат ангелы", текст совместно с Веле Штылвелд

Юрий Контишев: "Что слышат ангелы", текст совместно с Веле Штылвелд

В истории преамбула важнее, чем исток

того, что слышат ангелы порою между строк.

Всем качества предписаны земного бытия:

Кому-то грусть нарциссова, кому - под хвост шлея.

Кому-то незатейливо, кому-то прямо в лоб,

Приветно-фиолетово - кто и за что отгрёб…

И в этой околесице - обычно кутерьма,

Кто и на ком повесился неведомо сперва.

А прочим и не дадено вникать в семейный быт,

Кто мелет отсебятину, кто просто - неофит.

Он прёт быком по борзости в житейские дела,

Не ведая, что вскорости ему сшибут рога.

Он будет рад безрогости, рогатым всем – ату.

Но сам почит безропотно, сыграв в гробу в лапту.

И будет в этой малости бессмысленница лет,

Мол, не дожил до старости, а вроде, был поэт…

А, вроде бы, сумятился земному естеству

И, как умел, так пятился, но вот - лежит в гробу.

И гроб его сосновенький зароют неглиже.

И будет он, как новенький лежать в гробу уже.

Веле Штылвелд: Смотритель космодрома на Крансбере, ч. 2

Веле Штылвелд: Смотритель космодрома на Крансбере, ч. 2

Чуть дальше от условного стартово-посадочного пространства, метко названного Оборвись--поле, начиналось царство бесконечных служб сопровождения: технико-эксплуатационных частей, товарно-транспортных складов и пакгаузов, за которыми тянулись бесконечные санитарные и таможенные посты, карантины и службы предварительного задержания и депортации с планеты тех, кто имел галактическое уголовное прошлое, либо объявлен был в розыске.

Следует оговориться, что тюрем на планете не существовало, но депортация осуществлялась мгновенно на ближайшую планету космоклошаров, где не каждого депортанта с Итак ждала сладкая участь. Были на Тронте рудники и галеры. Тамошние парии обожали земное средневековье. Да и как было не обожать, когда из здешних рудников было выработано всё до крох галактическими корпорациями, а последующая рекультивация Тронты по прогнозам тамошних умников должна была затянуться на несколько последующих тысячелетий…

Я предпочёл для себя планету, экспортирующую банановую морковку, и теперь вяло брёл вдоль громоздящихся сразу за территорией космопорта многоэтажных гостиничных боксов, в каждом из которых были достаточно комфортабельные условия проживания, с маленьким но… За внешне ограниченное раздел-стенкой пространство никто не смел совать своего носа.Ибо и по эту сторону стены булькал свой "немилый Августин". "Хулиган? А гули нам… Ам-м!" – усердно подвывал он.

Во всех этих боксах временно проживали вечные бродяги галактики. Здесь же находился и мой внешне ничем неотличимый от прочих гостиничных номеров офис. Разве что в нём главенствовал я – линейный инспектор Крансбнерского космопорта, после присяги на верность планетарному сообществу антропоморфных итакцев, карликовым розовым слонам и лохматых кошко-птицам мурлонам…

К присяге на верность банановой морковке, слава Проведению, меня, право, не принуждали. Я сам её с аппетитом жевал повсеместно, поскольку она содержала в себе приятнейшее галлюционогенные градиенты, благотворно действовавшие на мою психику космического скитальца, обредшего свою вторую родину на планете Итак.

Попробуйте возразить, – если вас прославят и наградят, а затем ославят и ввергнут в нищету, приведут к присяге и назначат на официальную должность – разве это не значит, что Вам подарят очередную новую родину.

…Как там пелось в песенке Сервига:

Летели, упали, тут же подняли – гам!

Звёздные мили их опустили – к нам…

На эсперанто не переводить! С ним мы ещё хлебнём… Но разве не провестил "немилый Августин" – "Хулиган? А гули нам… Ам-м!" , а?

Перевели таки, черти...

...Kiel kantis en la kanto de Serghir:

Ni flugis, falis, tuj levis - din!

Stelŝipoj malaltigis ilin - al ni ...

А если звёздный хулиган стал вдруг инспектором, то, что вы на это скажете? То-то и он…

Я захожу в скан-камеру и прирастаю к вязкому полу. Меня словно всасывает мощной присоской, чтобы я не мешал леденящему душу лучу пробегать по моему телу – от макушки до пяток.

Луч обмеривает меня до микрон. Если вдруг обнаружится самый обыкновенный мерзостный зубной флюс и раздует вам щёку, можете не сомневаться, произойдёт мгновенная медицинская корреляция образа и флюс будет иссечен, и я уже без него войду в мир аки агнец планетарного правосудия…

Рассуждения прерваны мягко-требовательной командой:

– Входите!

И тут же следует информация:

– Инспектор Орнис, в гостиничном боксе С3-17 в настоящее время проигрывают подвыпившего аборигена с планеты Аксель. Это некий Бр-рГр-рЗр-рБых. Он уже успел подписать контракт, в котором дал согласие на собственную расчленёнку. Копия контракта, согласно Галактического Устава в пункте регулирования отношений между представителями контактирующих цивилизаций, уже поступила в правовой отдел космоадминистрации…

– Конкретизируй, Сервиг, произнесённую здесь ахинею…

– Чего здесь уточнять, шеф? ("Kion mi povas klarigi, Estro?") Шесть нефритовых конечностей этого Бр-рГр-рЗр-рБыха выиграл негласный представитель синдиката контрабандистов, пэр пяти астероидов Гектор Глюк, а четыре уключины из сталактитов – костыльки что ли – лиловый пришелец с Альфа Центавры Дик Х′ами-син…

– О, конченые идиоты! Они просто разобрали на части ложемент этого Бр-рГр-рЗр-рБыха: шпангоуты его ложемента действительно из нефрита, а стрингера из естественных параболических сталактитов. Это тебе, Сервиг, не костыльки. Это блин, ограничители его естественного экспансионизма! Ну, теперь, всем им хана – и Дик Х′ами-сину и Глюку!..

– Это почему же?

– Да потому что они подарили этой гадине извиняющее обстоятельство. Проигранные вполне законно части предписанного этой особи ограничителя дают право этой скотине на пространственную видовую прогрессию! А это значит, что вскоре он поглотит все своих партнёров по карточной игре, затем гостиничный бокс, затем космодром, Крансбнер, Континент Плантаций, планету… Продолжать?

– Нет, принимать решение! – последовала команда от руководства. – Как следует поступать планетарному сообществу, инспектор?

– Как следует, как следует… На хрена он вам тут понадобился…

– Был приглашен на конференцию регрессирующих рядов прогрессивных итакских математиков…

– Считайте, что он вас уже сосчитал!

– А если без шуток?

– Тогда немедленно следует предпринять депортацию этого Бр-рГр-рЗр-рБыха за пять световых лет в район ближайшей чёрной дыры!

– Энергоресурс затребован у Галактического совета…

– Энергоресурс получен. Отсчет времени пошёл… Десять…

– Короче, он уже поглотил своих нерадивых партнёров!– Девять… Восемь.. Семь…

– Он уже слопал свой гостиничный бокс! Объявить тотальную эвакуацию из С3-17!

– Бр-рГр-рЗр-рБых поглотил семнадцатый уровень, эвакуированы уровни с шестнадцатого по седьмой… В аквариуме на пятом уровне гремит прошальная песнь дельфинов…

– Пять, четыре, три…

– Дельфины не допели… Отель С3 уничтожен до фундамента…

– Один, ноль, старт!

– Трансгалактическая депортация прошла успешно, попутно съедена трансгалактическая стартовая установка… Вот, гадина!

– Урон минимизирован планетарной системой восстановления… Инспекторский бонус составляет пятьдесят космокредиток… Желаете имплантировать?

– О, да, конечно, – поровну в правое и левое предплечье.

Со стены выдвинулось призовое кресло-имплантатор. Я победно взгромоздился, но про себя зарёкся сообщать о пополнении своего мизерного счёта местным доброхотам и фанам. Синхронно пульсирующие уколы конкретно сообщали мне о притоке энергии…

– Процедура имплантации пятидесяти космических эквивалентов завершена. Пожалуйста, помните, что усилия по преодолению гравитации в планетарных условиях запрещены.

– Это почему же?

– Потому что подписано планетарное соглашение о разграничении зон экологического проживания представителей человеческих рас и мурлонов.

– Существуют ли какие-нибудь исключения, определённые соглашением?

– Исключение единственное: содействовать интеграции мурлонов и антропоморфных существ!

– О, Провидение! Кто же руководит Итакским планетарным советом?

– Ведомо кто – мурлон! – немедленно ответил мне Сервиг – синтезразум в интегрированной голограмме.

…К мурлону меня и вызвали.

– Чу ви паролас эсперанто? Ĉu vi parolas Esperanton?

– Ми не фурми. Оставим ваш пиетет, не имеющий ничего общего с этикетом. Поговорим без прикупа в колоде…

– К чести мурлонов, ни один из пяти миллионов ста двадцати восьми особей нашего уникального вида в карты не играет. Да и вы вроде бы не особый игрок… Вот ваш папашка…

– Ну, к чему нам досье с пасьянсами персоналий? Говорите открыто, в лоб!

– С вами, Орнис, всегда было не просто: что в лоб, что по лбу, дружок. И всё-таки, чем чревата столь экстренная высылка, уточню, – депортация этого Бр-рГр-рЗр-рБыха?

Говорите честно, не врите. Вы же могли просто, ну, скажем, приструнить его эргрегор, умалить его ощущения, ужать амбиции, наконец, просто аннигилировать…

– А с ним заодно и полгалактики в раз! Нет уж, простите… Я видел подобных тварей, так сказать, в действии. Если хотите, они – хищные пожиратели звёзд. Опуститесь на землю, то бишь, на нашу общую с Вами планету, представьте себя только на мгновение на скамье дознаваемых, и тогда вы сумеете сканировать мои мысли, прежде чем депортировать меня со столь лицеприятной планеты. Вы сами хоть понимаете, на какие межзвёзные неприятности мы нарвались?

– Уточните, пожалуйста, для лохмато-хвостатых с крыльями на спине… Тэк-с, сказать…

– Хорошо, я подумаю… – здесь я выдержал паузу. – Прежде всего, представители вида, к которому принадлежит этот Бр-рГр-рЗр-рБых, возникает в информационном поле галактикн в виде самореализующейся субстанции, которой, честно говоря, от души начхать и на городской магистрат, и на всех служащих космопорта. А просто за все прошлые информационные прегрешения следует однажды платить… И вот…

– И вот? – попытался поторопить за мной ревностный трудяга мурлон.

– Так вот вся статика непринятых решений и непродуманных действий прошлого концентрируется в некое первичное зло, которое подпитывается реликтовым негативом.... Происходит что-то ещё, что проскальзывает в наш мир на мгновение и не оставляет о себе никаких материальных либо полевых изменений. Мы имеем дело с информационной саркомой единого поля в данном участке космоса, собственно на планете Итак – что-то вроде…

– "Сна разума, который рождает чудовищ"… Ну, как же – земная классика, бесподобнейший Франциск Гойя. Он глохнет, когда ему говорят об изменах графини де Альба…

– Вот-вот, и мне до вас порою не докричаться… И чем плотнее я вживаюсь в этот ваш мир, тем быстрее я буду вынужден покинуть его…

– Это почему же?

– Наверное, от того, что человечество давно уже стало страдать чувством мессианского экспансионизма, а если говорить проще, то космическим экстремизмом. Мы просто в дуру прибыли на планету котов и очеловечили её, подрезав вам крылья… Вот что-то и не тик-такнуло…

– М-мау… То бишь, я хотел бы выразиться поконкретнее: браво! Когда это, наконец, стало до вас доходить? Не тогда ли, когда вы стали посылать на Землю прекрасные меховые поделки: шапки, шубки, варежки… Тогда мы и обратились к душе нашей планеты…

– И из неё вышел Бр-рГр-рЗр-рБых?